Зустріч із Валерієм порушила звичний спокій. У мить, коли зустрілись очима, зрозуміла, що так і не змогла розлюбити його. Та й як це можливо, коли поруч вічне нагадування, таткова копія! А він, мабуть, щось запідозрив… Ну, й нехай! Що з того? Назад нічого не повернути, а їм із донькою дуже добре разом
Любов до рідного Полісся народилась, певно, разом із Мілою. Змалку годинами просиджувала на березі річки й милувалась неозорими просторами поля, де під легким дотиком вітру навсібіч розбігались хвилі
А ввечері того ж дня Трохима забрали й повезли у безвість. Більше рідні його не бачили. Семен до сьогодні не знає, де мoгилка батька
Знесилений, спустошений до краю, Семен прихилився спиною до вогкої від кpoві земляної стіни окопу. Потрісканими від спраги вустами на якусь мить припав до солдатської фляги, де ще бриніла
– Найбільше було образливо те, що я його підняла з болота і завдяки мені він став людиною. Можна сказати, подала тій Наташці готового чоловіка. У той же вечір, коли про все дізналась, зібрала Вадимові шмотки – і виставила за двері
Нещодавно у друзів я познайомилася з доволі цікавими жінками. Нічого б дивного, якби… З розмови стало зрозуміло, що у дітей цих найкращих подруг спільний батько, тому гості з
До неї невідь звідки підійшла старенька, присіла, взяла її за руку й промовила: – Дитинко, на тобі лежить пpoкляття по батьківському poду. Не знайдеться в світі жоден чоловік, який би обігрів твоє сеpце. Молися
З ікони на Оксану скорботно дивилися очі Матері Божої, а з Оксаниних – котилися сльози. Вона молилася у глухому куточку церкви, ніби не наважуючись стати на більш видному
Де Таня, де мале? – Нема більше Тані, мамо. Нема
За вікном накрапав дощ. Віра Миколаївна тривожно вдивлялася у нічну темінь. Чекала, що ось-ось її розітне світло фар, з’явиться машина старшого сина і вона врешті почує давно очікувану
– А знаєте, Ніна мене і досі не простила, – порушив хвилинну мовчанку Олег Степанович.- Навіть дітям допомагати забороняє, хоч бачу, як їй нелегко. Утім, здається, я не сказав головного: Ніна заміж теж не вийшла, хоча й траплялися женихи. Може, у нас іще все по-доброму буде?
Я поверталася з відрядження. Моїм попутником по купе виявився відомий у місті підприємець. Від знайoмих чула про Олега Степановича, назву цього чоловіка так, немало добрих слів як про
“Розмова двох янголів”: неймовірна притча, яка змінить ваше ставлення до життя і ваших можливостей
Наше мислення завжди впливає та формує нашу долю. Як би ми хотіли заперечити, але якщо ми думаємо, що все погано, то так воно і буде, бо Всесвіт завжди
Таня, підібравши довге плаття, поспішила до свого Вадима. Бачила поперед себе тільки його, і раптом хтось зачепив її за лікоть. Озирнулася: то усміхалася новоспечена свекруха. Жінка, обійнявши невістку, стала шепотіти їй на вухо: – Ти ніколи не будеш щасливою з моїм сином. Я цього не допущу. Чуєш? Як я тебе терпіти не можу
Весілля гуляло, танцювало, співало. Молодий стояв у гурті друзів, куpив, ніжно вдивляючись на свою наречену. А вона щебетала з подружками, відповідаючи йому закоханим поглядом. Забриніли перші мелодії повільного
– Мадам, ви, певно, на старості років з глузду з’їхали, – спокійним і холодним голосом сказала їй невістка. – Я знаю, чого хочу, і буду це мати. Навіть якщо ваша протеже подарує Толику дитину, я дозволю йому провідувати її. Але жити і забезпечувати він буде мене. А почнете зі мною вiйну – взагалі свого сина не побачите. Я чітко пояснила?
Анатолія вона виховувала сама. З часу розлучення з чоловіком минули довгі роки. Влаштувалася працювати в банк, і доволі швидко просувалася по кар’єрній драбині. Аналітичний розум і вроджену комунікабельність
Марія Василівна не вчитувалась, що на тому папірці, — була щаслива, що Аліса поруч. Дочка привезла маму сюди, а невдовзі старенька дізналась, що це не оздоровчий заклад, а будинок для самотніх, нікому не потрібних дідусів і бабусь, а підпис поставлений під договором дарування. Аліса продала батьківську квартиру і повернулася за кордон
Просто за парканом мого обійстя — будинок-інтернат для людей похилого віку. Я не особливо придивляюся до своїх стареньких сусідів, хіба що мимоволі поглядаю у той бік. Зазвичай, усі

You cannot copy content of this page