Дозвілля
Сповідь: Мене називали “вiдьмою”

Усе, що менi сниться — збувається. Через мене помирають люди.

У моєму життi з 14-рiчного вiку дiються незрозумiлi речi. Та те, що сталося в дорослому життi, виходить за межi здорового глузду. Родичi вважають мене проклятою. Друзi уникають зустрiчей зi мною, а батьки постiйно звинуваючують в усiх бiдах, якi стаються в родинi. А я просто бачу сни…

Я iнша

Менi нема куди звернутися. Єдине, що можу розказати свою iсторiю iншим, подiлитися розпачем та болем, який вiдчуваю. Я iнша. Не схожа на звичайних людей, якi спокiйно ходять на роботу, живуть з рiдними, спокiйно сплять уночi…

Я не зможу нiколи цього вiдчути. Нiколи я вже не зможу бачити веселi, романтичнi або навiть еротичнi сни. Усе, що я бачу, коли заплющую очi, — це смерть, жах, крик, плач, горе. Цим мої сни.
Та якби ж то бiда була лише в тому, що менi сняться жахiття…

Все, що менi сниться, — збувається. Через мене помирають люди. Принаймнi усi думають, що через мене. Менi страшно комусь щось розповiдати. Усi чекають вiд мене найгiршого. Тепер я мовчу про свої сни. Та вже пiзно. Вiд мене вже вiдцуралися всi мої рiднi. Я залишилася сама.

Можливо, мої рiднi були б живi

Моя мама народила мене у 20-рiчному вiцi. Я була небажаною дитиною, Через вагiтнiсть мама мала вийти замiж за нелюба. Пристрасть штовхнула її до ночi кохання з моїм батьком. Мама думала: зробить це тiльки раз i… забуде. Та народилася я.

Цю iсторiю менi розповiла бабуся. Коли дiзналася, що мама  народила мене, хоч не хотiла цього, я була вдячна їй, що подарувала менi життя. Та тепер я ненавиджу її за те, що вона не вбила мене ще в лонi. Якби я не народилася, то, можливо, мої рiднi були б живi.

У дитячому вiцi я не вiдрiзнялася вiд iнших дiтей. Пiдростаючи, як i усi, заглядалася на хлопцiв, не слухала батькiв, втiкала з дому. Та коли менi минуло чотирнадцять, життя перевернулося.
Сталося щось таке, чого я й досi не розумiю i не можу пояснити.

Мама думала, що я псих

Спочатку я чула голоси. Моя мама перелякалася, подумала, що в мене не все добре з головою. Вона завела мене до дитячого психiатра. Але фахiвець лише розвiв руками i сказав, що я здорова, без жодних вiдхилень. А я знову чула голоси. Дивнi, незрозумiлi…

У шiстнадцять рокiв я побачила ангела. Це сталося тодi, коли я поверталася iз сестрою зi школи. Коли ми переходили дорогу, на пiшохiдноу переходi на нас наїхав автобус. Сестра померла на мiсцi. Я встигла вiдскочити. Вiд шоку я знепритомнiла.
Приїхала “швидка”. Мене забрали в лiкарню, сестру повезли в морг.
Коли ношi зi мною заносили в карету швидкої, я побачила сяйво, у якому ледь-ледь було видно чоловiчi риси обличчя.

Наступного дня мене вiдпустили — до сестри на похорон. Цей день досi у моїй пам’ятi. Я любила сестру. Мабуть, тому вона так часто приходить у мої сни. Менi було важко.

Життя покотилося вниз

Пiсля смертi Iринки я шукала нову компанiю. Здружилася з хлопцями та дiвчатами мого вiку. Вони пили, курили, вживали наркотики. Це все спробувала i я. Пригадую, менi подобалося пити.
Напиватися так, щоб не чути голосiв, не бачити мерцiв i не думати про смерть сестри, не бачити в уявi закривавлене обличчя, поламанi руки i кров, калюжi кровi.

Спробувала тодi не лише спиртне, порошки чи сигарети. У мене з’явилися хлопцi, я ночувала в них i робила все, що хотiла.
Перiод важкого пiдлiтка тривав пiвтора року. У сiмнадцять рокiв я стала вгамовувати свої поганi звички та пристрастi, у вiсiмнадцять цiлковито змiнилася. Помирилася з батьками.
Вони розумiли, що я стала такою через смерть сестри. Але все одно сварили мене, а тато мiг i вдарити. Та я його не осуджую. Вiн мав на це право.

Усе, що снилося, збувалося

Так от, у вiсiмнадцять я стала кращою. Стала ходити до церкви, вивчила молитви, допомагала батькам. I тодi ж  почалися отi жахливi сни. Спочатку менi снилось багато кровi.
Потiм я стала бачити чiткi картини. Кажуть, якщо сниться щось погане, то у життi все станеться навпаки. Брехня це все.

Загрузка...

Якось приснилось менi, що моя мама впаде зi сходiв i зламає ногу. Вранцi я встала i сказала мамi, що бачила. Вона розсердилася на мене. Сказала, що вiрити у сни не можна. Сказала пiти в церву i висповiдатися.

Та ввечерi мама, коли сходила з другого поверху, перечепилася i покотилася вниз. Її забрали у лiкарню. Коли я прийшла її провiдати, мама попросила мене пiти. Не хотiла зi мною говорити — це ж я “накаркала” нещастя. Та я хотiла застерегти її i просто розповiла, що менi наснилося.

Маму виписали з лiкарнi. Вона говорила зi мною, та, здавалося, якось неохоче. Але ж я її рiдна дитина, мама не могла зректися мене! Чи, може, це був простий збiг обставин?

Через два днi менi приснилася сусiдка. Я чiтко бачила, як вона йде дорогою i як її збиває мотоцикл. Наступного дня я сказала про це тiтцi Ганнi. Та жiнка вiдказала, що не вiрить у сни. А даремно. Того ж дня її збив мотоциклом 19-рiчний односелець, панi Ганя дивом залишилася жива.

У лiкарнi жiнка пролежала три тижнi. Повернувшись додому, панi Ганна все розказала сусiдкам. Вiдтодi у селi вирiшили, що я проклята. Згодом дiти стали тицяти на мене пальцем i називати “вiдьмою”.

Пiсля тiєї iсторiї друзi майже не кликали мене гуляти. А жiнки, яких я зустрiчала, йдучи в магазин, питали: “А нас ти ввi снi бачила? Скiльки нам ще жити?” Та я просто мовчала.

Менi було важко. Я старалася не виходити з дому. Та згодом у нашiй сiм’ї знову сталося горе. Напередоднi я вкотре бачила страшний сон. Снилося, що моя 67-рiчна бабуся стоїть на цвинтарi бiля своєї могили. Над гробом десятки людей. Це був її охорон. Усi плакали, а бабуся лише спостерiгала за людьми, а потiм
зникла.

Вранцi я знову розповiла мамi про сон. Вона накричала на мене й сказала, що цього не може бути, бо ж бабця цiлком здорова. У свої  роки вона ще нi разу не скаржилася на здоров’я. Та тривога не покидала маму, i
вона вирiшила навiдати бабцю Олю. Я зголосилася поїхати з нею. Бабуся жила в сусiдньому селi, за п’ять кiлометрiв вiд нас. Тож за якихось 20 хвилин ми вже стояли пiд її дверима.

Мама двiчi постукала. Нiхто не вiдчинив. Ми вибили дверi й зайшли всередину. Бабця лежала на пiдлозi. Вона не дихала. Правда, тiло було ще тепле. Ми викликали “швидку”. Лiкарi сказали, що у бабцi зупинилося
серце.

Так знову мiй сон справдився. Ми поховали бабуню. На могилi стояв такий же хрест, який я бачила ввi снi. Та мамi я цього вже не казала. Ввечерi, пiсля похорону, мати вирiшила зi мною поговорити.

Важко повторити все те, що вона менi тодi наговорила. Сказала, що я небезпечна для iнших. Що все, що я кажу, збувається, тож краще менi поїхати звiдси. Мама сказала, що дасть менi грошей на дорогу, на прожиття i сказала виїхати за кордон.

За кордоном я не витримала

Тодi менi було вже 19. Я поїхала в Португалiю. Там влаштувалася прибиральницею в мiсцевий задрипаний магазин. Менi було важко, я протрималася лише пiвроку. Потiм повернулася в Україну. Вiдтодi з матiр’ю не бачилися. Я переїхала в iнше мiсто.

Подiї мого життя так швидко змiнювалися, що я вже не все можу пригадати. У 20 рокiв зустрiла чоловiка, старшого за мене на одинадцять рокiв. Через два мiсяцi ми одружилися. Мирослав кохав мене, а я його. Працював адвокатом, а я влаштувалася продавчинею на мiсцевому базарi. Здавалося б, усе було добре, але я знову побачила сон. Тодi я вже сама проклинала себе за те, що бачу отi кошмари.

Цього разу я побачила смерть свого чоловiка. Автобус, бiля нього закривавлене тiло Мирка… До нього пiдiйшли лiкарi, потiм накрили чорним брезентом. Я прокинулася, розбудила Мирослава, розповiла про сон. Ранiше я нiколи не говорила йому про своє життя i дивнi речi, якi зi мною кояться. Сказала, що з батьками не бачуся вiддавна, що пiшла з дому.

Почувши мою iсторiю, Мирко розсмiявся, пригорнув мене i сказав, що поїде на роботу машиною iз сусiдом. Я трохи заспокоїлася. Та тривога не покидала мене.

О п’ятiй годинi дня чоловiк подзвонив i сказав, що з тим же сусiдом вертається додому, додав, що любить мене i цiлує.
Мовив це так, немов востаннє. Запевнив, що за пiвгодини  буде вдома. Та не так сталося, як гадалося. Через 20 хвилин пiсля нашої розмови менi зателефонувала дружина сусiда й сказала, що нашi чоловiки потрапили в аварiю. Я поїхала на мiсце ДТП. Картина, яку побачила, була з мого сну.

Водiй заснув за кермом. Автобус вдарив автомобiль, у якому їхав мiй чоловiк. Мирко помер на мiсцi. Рятувальники заледве витягнули його тiло, поклали бiля автобуса, накрили чорним брезентом. Через два днi я поховала чоловiка. Тiєї ночi вже не могла заснути. Життя для мене закiнчилося. Я знову напророкувала
горе. Я залишилася сама…

Маля бiгало в моїй хатi

Минув тиждень пiсля похорону Мирка. Знову нiч… Я знову побачила сон. Та був вiн якимось особливим, не таким, як завжди. Менi приснилася маленька дiвчинка. Маля бiгало у моїй хатi, аж раптом хтось у чорному пiдiйшов до неї й став душити та рiзати дитину.
Дiвчинка померла. Маленьке тiло лежало в калюжi кровi.

Я прокинулася нажахана. Я знала, що сон таки справдиться. Але не знала тiєї дiвчинки. У той момент я ирiшила вбити себе, аби бiльше не бачити жахливих пророцтв, смертей, слiз.

Я взяла лезо i почала рiзати вени. Спершу на однiй руцi, потiм — на другiй. Я вiдчувала, як з мене витiкає кров. Бiльше нiчого не пам’ятаю.

До мене тодi ввiйшла сусiдка — хотiла, як звично, щось попросити. Вона мене й врятувала. Жiнка перев’язала рани й викликала “швидку”. Я опинилася в лiкарнi. Мене усе болiло. А особливо — у низу живота. Я не розумiла, що дiється. Але я жива. Видно, Бог таки не хоче моєї смертi.

Того ж дня до мене прийшов лiкар. I сказав, що я була вагiтна. От вам i сон. Дiвчинка… Це мала бути дiвчинка, яка лежала в калюжi кровi. Я її вбила…

Вiдтодi минуло п’ять рокiв. Я змирилася з тим, що бачу. Ще досi оплакую смерть чоловiка i вбивство доньки. Тепер працюю служницею в церквi Архистратига Михаїла. Щодня молюся. Прошу в Бога змилування. Сподiваюся, що скоро мої страждання закiнчаться.

Розказала свою iсторiю, i менi стало трохи легше, але це не надовго, до першого сну… Для мене сон — це пекло!

Олена, м. Черкаси, 26 рокiв

Читайте також:СПОВІДЬ. Я ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА УБИВЦЮ МОЄЇ МАТЕРІ

За матеріалами видання poradnykzhinky

Реклама

Реклама

Related Post