Події
Особисте: не змогла відмовити незнайомцю… в лазні

Я поринула у стан невагомості і незчулася, як щось пірнуло мені під купальні трусики. Про те, що мій чоловік мене зраджує, я дізналася випадково. У вбиральні вишу, де ми з Андрієм разом працюємо. Він – доцент, я — аспірантка, тільки на різних факультетах.

У закутку туалету якась студентка допомогала іншій впоратися з істерикою, але марно: довгонога фарбована білявка обливалася сльозами, безперевно гикала і хрипко повторювала: “Прикинь: він сказав, що це помилка. А я ж думала, він реально закоханий, я через нього з Назарчиком порвала…”

А потім я почула прізвище мого чоловіка — приятелька порадила істеричці “забити на Н-кого”, змити з обличчя туш і втішила:

— Маєш щастя, що не залетіла від цього козла! А то б народила  байстрюка — уяви, рудого!

– Залетіти? Та він зациклений на презервативах. Казав, що його Галюня має молочницю! — “прогикала” білявка. — А що, як подзвонити Назарчику і помиритися?

Я вийшла з кабінки, немов оглушена. Соромом, страхом, що вони мене впізнають. У голові і грудях пульсувало, до обличчя припливла кров, в очах потемніло. Наосліп, на ватяних ногах, дійшла до головного виходу, вдихнула свіже повітря і — впала в обійми Сергія Леонідовича — екс-куратора моєї дипломної. “Господи, Галю, та що з вами?” — він висмикнув мене з натовпу і потягнув до свого авта. Завіз до якогось затишного кафе.

“Дорогенька, — Сергій Леонідович говорив спокійно і монотонно, – Давайте по порядку. Отже, ви дізналися, що ваш чоловік мав інтрижку…”

Я була впевнена, що це не помилка. Навіть якби рудоволосих. Н-ких в нашому університеті була сотня і в кожного з них була дружина з моїм ім’ям, а в місті б гуляла епідемія пліснявки серед жінок, я не сумнівалася б, що чоловік мене зраджував! І я навіть знаю, коли це сталося.

На пляжi я була королева. Андрій провадить дослідницьку роботу з групою старшокурсників, і коли місяць тому він повернувся з гірського літнього табору, я дістала молочницю. Мені хотілося вірити, що ця проблема — через стрес або на гормональному грунті. Бо кохаю цього рудого, можливо, надто імпульсивного, велетня. Із хворобою ми швидко впоралися.

І ось тепер, на річницю нашого шлюбу, чоловік шокував мене розкішним подарунком: туром на двох до Туреччини. Знаючи, який Андрій ощадливий (ми збираємо гроші на нове помешкання), я відразу насторожилася: ця щедрість — неспроста. І ось – підтвердження зради явилося мені в образі заплаканої дівулі.

Коли я замовкла, очi Сергія Леонідовича променiли теплом. Він  завжди симпатизував мені, і це він познайомив мене з Андрієм, перспективним молодим ученим, старшим сином свого товариша. Він не сумнівався, що мені вистачить розуму самотужки вийти з цієї ситуації без істерик, скандалів і непотрібних втрат. І все ж мій найкращий, наймудріший друг, у якого я дівчиськом була по вуха закохана, наважився підказати вихід: “То у вас завтра вранці літак? О цій порі в Анталії чудова погода! Там усе й обміркуєте…”

Наступного дня я вже пірнала у Середземному морі. Ні, я не пробачила Андрієвi. Просто вирішила, що на розлучення подам після відпустки. Тоді, коли він цього найменше чекатиме.

На пляжі, перехоплюючи ласі погляди чоловіків, спрямовані на мене (без зайвої скромності скажу — в купальнику я маю чудовий вигляд, бо ж неспроста півжиття займалася художньою гімнастикою), Андрій аж скипав. А я в глибині душі тішилася. Бо усе, що я досі так любила в цьому чоловікові: його ніжність, вихованість, турботливість, почуття гумору, невтомність у ліжку – затьмарила та його вульгарна інтрижка. А я – така ще молода, гарна, самодостатня – я ніколи його не зраджувала! І ось тепер, у райському куточку, зловтiшно спостерігаю, як він спокутує свою “таємну провину”, задовольняє кожну мою курортну забаганку.

Антистресовий масаж. Одного дня Андрiй вмовив мене вiдвiдати сусiднiй з готелем хамам – турецьку лазню. “Ми мусимо спробувати антистресовий масаж!” – загорiвся Андрiй.

Перед лазнею ми відвідали місцеву дегустаційну залу. Ковток одного вина, ковток іншого… Я намагалася відмовити Андрія від парильнi, однак, коли він напiдпитку, з ним безнадійно сперечатися. Після парильнi, джакузі та шоколадних обгортань нас, розморених, розвели по різних кабінках, розділених невисокою кам’яною перетинкою, поклали на підігріті мармурові лежаки, застелені оксамитовими рушниками. Андрієва масажистка (у заявці ми зазначили, що масаж робити мають саме жінки) прийшла швидко, а моя – затримувалася. М’яке, тьмяне світло навіювало сон, лунала екзотична музика, і крізь неї я чула, як дівчина про щось розпитує Андрія, а він сонним голосом їй відповідає.

І тут хтось торкнувся моєї руки. Це був хлопець — молодий, смаглявий, стрункий, у світлому рушнику-спідниці. Вклонився, вибачився за затримку: одна з їхніх працівниць змушена була раніше піти з роботи, тож вільних масажисток немає. І якщо я не проти, масаж робитиме він. Правду кажучи, мені вже було байдуже, хто мене масуватиме. Я була надто розслаблена.

Він чимраз упевненіше м’яв мої плечі, руки, спину, ноги,  поливав тіло густим шаром пахучої піни, під якою я почувалася дуже захищеною, і знову масував, увесь час пошепки запитуючи, чи все о’кей. Я поринула у стан невагомості і незчулася, як щось пірнуло мені під купальні трусики і ввiйшло вглиб. Спочатку була мить нескінченно гострої насолоди, а потім я “приземлилася”, підхопилася. “Вибачте, мадам. Я думав, вам добре…” – масувальник тремтів, — будь ласка, вибачте”. Тут я побачила: він зовсім юний. Втратив над собою контроль? Чи, може, це і є їхнiй антистресовий масаж?

Підійшла Андрієва масажистка. Ввічливо-усміхнена. Накинула мені на плечі рушник. “Мадам, ваш чоловік спить. Розбудити його?” -“Ні, я сама”. Вони шанобливо розкланялися і пішли. Якийсь час я сиділа, розгублена. Поскаржитися адміністрації? Але мого Андрія і тверезого від емоцій “зашкалює”, а після дегустації він тут розтрощить всю лазню. Турки, звісно ж, поліцію викличуть. Буде скандал. І що я доведу? Ні, краще мовчати.

Надвечір у мене почався напад мігренi. Знудило просто в наше розкішне п’ятизіркове ліжко, на шовкові простирадла. А потім – ще кілька разів у мармуровий унітаз. Андрій, наляканий, бiгав з аспірином, з мокрими серветками, без огиди прибирав за мною, протирав мені обличчя і панічно приговорював: “Ти була права, кохана, не можна після спиртного в лазню, пробач, я такий ідіот, пробач, пробач, пробач…”. І навіть коли мігрень минула, мій рудий опiкун усю ніч чатував наді мною, сплячою, бо боявся, що можу захлинутися блювотинням. А уранці тішився як дитина, коли я сказала, що хотiла б поснідати.

Читайте також: “Та тобі й кілограми косметики не поможуть. Яка з тебе модель? Ти ж товстуха!”

Я, звісно ж, пробачила йому. Не лазню, бо це моя провина, а білявку з гикавкою. А раптом він потрапив на той самий гачок, що i я? Одна проблема: я більше не можу Андрієвi, як раніше, довіряти. І коли він приходить з роботи пізніше, ніж звичайно, чи зосереджено пише комусь есемеску, чи йде з друзями на футбол, а потім, щасливий, вертається додому з тортом, я завжди думаю: “А що, як знову мене зраджує?”

Галина, 27 років

Джерело.

Related Post

facebook