fbpx
Історія
Жіночі історії: я просто втратила сенс життя

Мені був 21 рік. Прохолодний осінній вечір, моросив дощ. Я стояла одна на зупинці і чекала маршрутку. На зупинку підійшов якийсь хлопець. Ми кілька раз переглянулися і він вирішив познайомитися зі мною. Я була не проти, так як на той момент не мала хлопця, а цей здався мені доволі симпатичним. Ми розговорилися з ним, обмінялися номерами, пропустили кілька маршруток і він запропонував мені піти погрітися в кафе. Мене це трошки насторожило але його палкий погляд і гарячі руки манили мене.

Ми повечеряли і він запропонував мене провести додому. Я погодилася. Ми вийшли з кафе. Було вже доволі пізно і він сказав, що краще відвезе мене додому. Я трошки злякалася, але на той момент вже повністю йому довіряла. Ось така я була наївна і довірлива. Ми підійшли до його машини. Це було доволі дороге авто і я попливла. Він заїхав за букетом квітів (мені давно ніхто не дарував квітів) і відвіз мене додому. На той момент я вже закохалася в нього. Ми попрощалися, але вже наступного ранку він зателефонував мені і запропонував поснідати разом. Звісно, я погодилася. Так і почалася нова сторінка мого життя.

Він робив мені дорогі подарунки, говорив компліменти, водив в ресторани… На той момент я вже повністю вважала себе одним цілим з ним. Мої батьки були дуже раді за мене і казали, щоб нів’якому разі не втратила такий шанс. Подруги відкрито заздрили, що не кожній вдається знайти заможнього хлопця з машиною і квартирою, який би любив по-справжньому. Я була повністю затьмарена цим всім і навіть не задумувалася про іншу сторону медалі. Через пів року він запропонував мені одружитися і я погодилася.

У нас було розкішне весілля, було багато гостей. В медовий місяць ми поїхали закордон, об’їздили кілька країн. Я відчувала себе самою щасливою дівчиною на світі.

Час йшов, букетний період давно пройшов, почалася повсякденна рутина. Ми сварилися, мирилися і так по-колу. Щодня він відвозив мене в університет, а після пар забирав. Мені заздрили всі одногрупниці, а я сприймала це як турботу. Вечорами ми дивилися фільми але більшість вільного часу він відкуплявся від мене та відправляв на шопінг. Я була не проти.

Пізніше я влаштувалася на роботу в одну з великих консалтингових компаній. Мій чоловік віднісся до цього доволі специфічно. Він був взагалі проти того, щоб я десь працювала, а мені ставало все більш скучно та хотілося якогось різноманіття.

Ранок у нас починався з того, що я готувала сніданок, прасувала йому одяг, всяк піклувалася про те, щоб мій обранець відчував мою турботу та любов. Шкода, що він сприймав це як належне. Він вже був не тим, за кого я виходила заміж. Навіть близько… З кожним днем він став все більш дратівливим та нестерпним але я згадуючи ті приємні моменти букетного періоду – продовжувала його кохати всією душею. З часом я все більше почала звертати увагу на те, що він всяк мене обмежує та контролює. Пізніше почав піднімати на мене руку. Заставив видалитися з усіх соціальних мереж, почав закатувати мені скандали через те що я спілкуюся з чужими чоловіками, ревнував навіть до продавців в магазинах. Я всяк пробувала з ним розмовляти про те, що все що він вигадує собі – це лише його фантазія, і що я вірна йому та безмежно кохаю його.

Так пройшов рік сумісного життя з цією людиною. Постійний контроль, скандали і відкупи грошима – це все що я отримала після весілля.

Час йшов. Я отримала підвищення на роботі, як в плані кар’єрного росту так і фінансового. Я дивилася на своїх дівчат і бачила в їх очах жіноче щастя, бачила свободу, розкованість. В свою чергу, відчувала себе поруч з ними якось дискомфортно. До одного моменту…

Якось йдучи коридором зі мною привітався один хлопець. Ми переглянулися, він усміхнувся і пішов далі. Я не придала цьому ніякого значення. Через кілька днів повторюється аналогічна ситуація. Ну привітався, то й привітався – просто правила етикету. Трошки пізніше ми були на конференції і раптово наші погляди зійшлися… Ми кілька секунд дивилися один на одного не відриваючи очей. Його погляд пронизав мене. Він усміхнувся і відвів очі, а по мені пробігло тепло. В той день почалася нова сторінка мого життя, але я ще не здогадувалася про це.

Ми кілька тижнів віталися і переглядалися, але в силу своєї сором’язливості, я не наважувалася познайомитися з ним, а його, скоріш за все, зупиняла обручка на моїй правій руці. Начитавшись порад з інтернету, я всяк пробувала натякнути йому на те що я відкрита до знайомства, але він не наважувався зробити перший крок. Він був загадковим для мене, від його погляду у мене пробігали мурашки по шкірі, від його усмішки ставало так тепло на душі… Інколи, після зустріч з ним я не могла по пів дня налаштуватися на роботу. Не йшло нічого, всі думки були лише про те, щоб просто заговорити з ним, але в той же момент я згадувала, що дома мене жде людина, з якою я одружена. Це відчуття безвихідності рвало мене з середини, я не могла нічого з собою вдіяти. З однієї сторони чоловік, а з іншої «загадка». І я вирішила зробити перерву. Взяла відпустку, ми з чоловіком поїхали відпочивати закордон. Старалася не думати про хлопця з роботи і наче все виходило. Два тижні пролетіли непомітно.

Вийшовши на роботу я зустріла «загадкового» хлопця але у відповідь на його вітання – промовчала. Старалася вести себе холодно і гордо.

І якось одного дня так співпало, що я йшла додому сама, а тут він іде. Я старалася не звертати уваги і раптово він заговорив до мене. У мене відібрало дар мови. Я не знала що робити, що сказати, і взагалі для мене це було крайнє несподівано. Я промовчала і лише прискорила крок. Він йшов позаду і думав яка ж я дурепа. А у мене в голові був дурдом. Я кілька раз обернулася назад і все ж таки знайшла сили заговорити з ним. Так ми познайомилися. Посміялися. Він провів мене до метро і пішов в невідомому напрямку. У мене так піднявся настрій, що хотілося співати і танцювати, я відчувала себе не заміжньою жінкою, а тою наївною студенткою, що стояла на зупинці. Я нічого не могла вдіяти з собою, мені було так тепло на душі до моменту дзвінка чоловіка.

Наступного ранку я встала раніше, поробила щоденні справи і почала прихорошуватися, чоловік поки нічого не підозрював. Він з вечора думав, що я зійшла з розуму і просто продовжив спати. Я швидко зібралася і поїхала на роботу. Прийшовши на роботу, я побачила кілька цукерок і записку: «Я на кухні». Я кинула все і побігла. Ми пили чай, розмовляли про всякі цікаві теми, розказували історії з дитинства, жартували, фліртували. Мені було так добре, що я навіть не звернула уваги як швидко летів час, за який мій чоловік вже встиг кілька раз зателефонувати та скинути гнівні смс. Якщо чесно, в той момент мені було геть всеодно, і на чоловіка, і на роботу. Я просто хотіла чути приємний голос свого нового знайомого. Ввесь день я була сама не своя, ніхто не міг зрозуміти мого загадкового хорошого настрою.

Ближче до кінця дня, мій друг запропонував мені прогулятися – я погодилася. Але під вечір мої плани зламав чоловік, який приїхав за мною на роботу. Я поїхала додому, нічого не пояснюючи і не прощаючись. Всю дорогу мої думки були про нього, а чоловік, як завжди, бурчав і лаяв мене за те, що поїхала на роботу сама. Лаяв за те, що я мовчки дивлюся у вікно, лаяв за те, що сніданок пересолений… Зупинився тільки, коли побачив сльози на моїх очах. Він просто замовк і дивився на дорогу, а я нічого не могла з собою зробити, я мовчала, а сльози текли річкою. Я проплакала майже всю дорогу додому. Я думала лише про «нього»… Про «його» голос, «його» погляд, усмішку. Я відчувала себе справжньою жінкою на роботі і рабинею вдома. Вдома мене чекав ще один скандал але я просто пішла в іншу кімнату і лягла на дивані. А він пішов дивитися телевізор. Я проплакала до півночі, мені не хотілося нічого крім по-швидше прийти на роботу. І ось, коли я вже трошки почала заспокоюватися, а сон почав брати верх – приходить смс-ка від «Ного»: «Красуне, не хвилюйся, все буде добре.» Мені зразу стало тепло на душі і я ще годину не могла заснути.

Наступного ранку чоловік привіз мене на роботу та близько пів години ще стояв під офісом. Що він ждав там, я не знаю, та і не цікаво було так як мене на столі очікували нові цукерки. Знову сніданок, знову «він», знову хороший настрій. «Він» нічого не запитував про вчорашнє та і я не хотіла нічого говорити. Ми сиділи на кухні, слухали музику, гралися літачками, обговорювали різні цікаві історії, а я по-троху відходила від вчорашнього. Справи наладжувалися.

Вечором нам вдалося прогулятися. Це був незвичайний для мене осінній вечір. Ми гуляли парком, їли солодку вату, сміялися, збирали листочки і раділи кожній секунді, проведеній разом.

Час йшов. Дома пекло, а на роботі рай. З чоловіком ми щодня все більше віддалялися. Він просто не сприймав мене як жінку. Та яку жінку, молоду дівчину… Йому потрібна була домогосподарка з бонусною функцією і все. «Він» же мене розумів з пів слова, «він» звертав увагу на всі дрібниці, «він» нічого поганого в мою сторону не сказав, «він» кохав мене, а я його. І це вже було щось серйозне. Я постійно думала про «нього», згадувала кожну деталь, кожне слово сказане «ним». «Він» звертав увагу на моє волосся, на мої руки, на мій одяг, «він» щодня мій ранок робив приємним і незабутнім.

Пройшов певний час і настав мій День Народження. Я з нетерпінням чекала походу на роботу. Мені не потрібні були подарунки – мій подарунок вже був там. Зранку я отримала подарунок від чоловіка. Що мене здивувало – це був новенький телефон і букет троянд. Він привітав мене, почав вибачатися про все погане що він раніше наговорив і пообіцяв, що з цього дня все буде як при нашому знайомстві. Я не повірила йому, але зробила вигляд. Мені непотрібно було все як тоді, мене вже влаштовувало те що зараз. Я не відчувала до нього нічого. Абсолютно нічого. Єдине що мене тримало – штамп у паспорті та відсутність свого житла.

Старий телефон чоловік забрав і сказав, що він більше мені не треба, а я ще нічого не підозрівала (це була моя велика помилка).

Прийшовши на роботу, я побачила в себе на столі коробку моїх улюблених цукерок і…, о Боже, ромашки. Ромашки!!! Я їх просто обожнюю. Я нікому не казала, що вони мені дуже подобаються, я навіть не уявляю звідки «він» дізнався про це. Я пройшлася по офісу, але «його» ніде не зустріла. В свою чергу, мене привітали колеги, але «його» ніде не було. Наче і святковий день, а мені якось не святково.

І тут в обід приходить смс-ка. Я кидаю все, біжу до нього, хочу стільки всього сказати, але він показує, щоб я мовчала, бере мене за руку і ми закриваємось в туалеті. Я ще не встигла зрозуміли щось, як його гарячі губи приcтрасно почали цілувaти мене. Це був перший наш поцiлунок за стільки місяців знайомства. Мене просто рвало на шматки, метелики в животі виривалися на волю коли «він» цiлував мою шию, коли «його» руки тримали мою тaлію, коли глaдили моє волосся, коли… Це були найпрекрасніші хвилини мого життя. Я відчувала себе на сьомому небі, я була настільки щаслива і задурманена, що мені було всеодно на все, застукають нас, не застукають, донесуть чоловіку чи ні. Я насолоджувалася, а ноги підкошувалися. Думаю, дівчата мене зрозуміють. І тут роздався телефонний дзвінок. Телефонував чоловік і сказав, що сьогодні раніше забере з роботи, бо мене вдома чекає сюрприз. Мене дійсно чекав сюрприз, але не вдома, а на роботі. Я не хотіла нікуди їхати, а хотіла залишатися зі своїм «коханим» і сказала чоловіку, щоб не ображався, але я буду пізно (з дівчатами кудись там іду). Він не подав вигляду, що образився, але злість в його голосі була.

Вечором ми пішли відсвяткувати мій День Народження. Надворі йшов сніжок, ми дурачилися, кидалися сніжками, цілувалися, качалися в снігу. Я була настільки щасливою, що готова була віддaтися йому прямо тут але він навіть не натякав. І тут сталося щось неочікуване. Задзвонив телефон – телефонував чоловік. Він запитав у мене що я роблю в парку і чому не з дівчатами святкую. Я розгубилася і не знала що сказати, я почала брехати, що ми з дівчатами вирішили в парку пройтися але було вже пізно. Він з двома своїми друзями йшли нам на зустріч. Один з них вдaрив мого «коханого» по голові і той впав, а мене скрутили і потягли в машину. Я кричaлa як могла, але ніхто не прийшов на допомогу. Всі лише проходили стороною і спостерігали. Мені зв’язали руки і заперли в машині, а коханого вкинули в багажник. Від страху я втратила свідoмість.

Прийшовши до свідомості я опинилася в себе в ліжку, поруч сидів чоловік. Він нічого не говорив, а лише дивився на мене. Я запитала, що він зробив з «ним»? Він мовчав і лише дивився. В його погляді була ненависть і холод. Я почала кричати, плакати і бuтu його руками по плечам але він дивився на мене холодним поглядом і вдaрив по лицю. Мені стало бoляче і я розплaкaлaся ще сильніше. Я була абсолютно безсила проти цієї кремезної стіни. Я проклинала той день, коли познайомилася з цим тираном…

Він дивився на мене і потирав руки. Я запитала у нього чи він радий? Чи він радий тому що приносить мені одну бiль, що мене б’є та принижує, що вважає мене своєю власністю…? Він вдaрив мене ще раз по лицю і почав рвaти на мені oдяг, я кричaлa що було сили, але він накрив мене подушкою і почав ґвaлтувaти. Я закашлялася, мені було боляче і важко дихати. Потім він прибрав подушку, закрив мені рот рукою і робив своє діло. У мене не було сил чинити супротив, я просто лежала і плaкaлa. Я до останнього надіялася, що зараз хтось ввірветься в квартиру і все закінчиться, я надіялася, що це лише кошмарний сон. Кожна хвилина тривала вічність. Він потягнув мене за волосся і кинув на підлогу, почав ображати і закричав: «Ну що, подобається? Давно, кажеш, не було гострих відчуттів?» Він пішов до бару, взяв бутилку з чимось і почав лити на мене. Кричав: «Я дезінфікую тебе від грязі!», – і голосно сміявся. Я втратила свідoмість.

Був ранок, у мене все тiло болiло і було в синцях. Дуже болiла голова. Я лежала на підлозі, а він п’яний спав на кроваті. Я пішла у ванну і злякалася свого відображення в дзеркалі. Все лице було в гемaтомaх. Я розплакалася. Я одяглася і пішла куди очі гляділи. Єдине що у мене було в голові – це де мій «коханий»? Що з ним вони зробили? Я телефонувала йому, але телефон був вимкнений, я писала смс-ки, я дзвонила на роботу, але ніде його не було. Я пішла пройтися по набережній. Я йшла і плaкалa. До мене підходили прохожі і цікавилися чи не потрібна мені допомога, але я йшла мовчки і нічого не могла сказати. В голові у мене було лише одне – «він».

Я була шоковaнa, коли в кінці набережної побачила машину чоловіка. Я була настільки злякана, що ви навіть не уявляєте. Ця сволота вийшов з машини з букетом троянд і просто стояв чекав поки я підійду до нього. Я не могла зрозуміти, як він мене знаходить, як він знає де я? Я розвернулася і пішла в іншу сторону, розтворилася в натовпі.

Через деякий час приходить смс-ка: «Вибач мене. Давай збудемо про все що було вчора і я скажу де «він». Я написала, що розмову продовжу з ним тільки після того, коли побачу «коханого» живим неушкодженим. Він написав адресу де мій «коханий». Я щосили лечу до нього, знаходжу, підхожу, обіймаю, цiлую, але він ввесь пoбuтuй і безсилий. Він дивився на мене таким безпомічним поглядом, а я просто плaкaлa.

В той день я другий раз продалася в рабcтво, лише заради того щоб «його» не чіпали.

За матеріалами: senfil

Зійшли синці, чоловік відвіз мене на роботу. Я так надіялася побачити «його», але мені сказали, що «він» звільнився і ніхто не знає де «він» зараз. Вже звично для мене, на столі лежали цукерки і записка: «Кохана, я завжди поруч».

Related Post