Я напевно розлучуся через те, що жінка в декреті досі на моїй шиї сидить. А що? У нас рівноправне суспільство. Я прибираю, посуд мию, пельмені чи суп можу зварити. А ти, будь ласкава, теж гроші заробляй!
Розповім свою історію від початку, щоб ви на мене тут не накидалися, а підтримали і зрозуміли. Упевнений – так і буде, тільки дочитайте. Перетворилася на квочечку-несушку з красуні!
Два роки тому у нашій родині народилася донька Зорянка. Ми з дружиною вирішили, що спочатку вона стане домогосподаркою, доглядатиме за будинком і спокійно виховуватиме нашу дівчинку.
Я на той момент цілком міх утримувати родину сам, заробляв достатньо, тож дружина не мала гострої необхідності виходити на роботу якнайшвидше.
Виходило на перший погляд ідеально: чоловік-годувальник заробляє гроші, а дружина сидить удома, стежить за порядком та дитиною, підтримує затишок.
Проте вже через рік я почав помічати, що Уляна дуже перевантажена ті виснажена. І хоча вона стверджувала, що все нормально, я почав шукати способів полегшити їй життя. І знайшов!
Я спілкувався з друзями, сім’єю і колегами у пошуках ідеального рішення. І коли мій начальник сказав, що в офісі для дітей співробітників передбачені садочок-яслі, це було чудовою новиною.
Я обговорив це питання з дружиною, і ми вирішили відправити дитину до садочку. На вирішення всіх питань пішло кілька місяців, і через деякий час наша донька була влаштована.
Це було дуже зручно, бо садочок був розташований в тій самій будівлі, що й офіс. Я міг привозити її на початку робочого дня і забирати, коли вже закінчив роботу.
Але у цей час у нас почалися інші сімейні проблеми. Бо після закінчення декрету дружина просто осіла вдома і перестала робити хоч щось.
Я думав, що оскільки дитина тепер весь день у садочку, Уляна легко виконуватиме більшу частину домашніх справ. Однак цього не сталося.
Я розумів, що адаптація після декрету вимагає часу, але її відпочинок надто затягнувся, і я він поставив питання ребром: «Коли ти повернешся на роботу?»
Це було моєю тактичною помилкою. Уляна кинула на мене гнівний погляд і спробувала змінити тему. Я у максимально ввічливій формі спробував повернути її до цієї розмови.
Сказав, що тепер вона не має виправдань для того, щоб просто просиджувати штани вдома, і тут почалося! Вона буквально кипіла від гніву і обурення.
Ця розмова перетворилася на величезний конфлікт, сповнений взаємних докорів та непорозуміння. Дружина намагалася переконати мене в тому, що «хороші чоловіки» так не роблять.
Я ж пропонував їй взяти домашні обов’язки на себе, або забрати доньку з садка і знову доглядати за нею. Зрештою вона сказала, що багато дружин моїх колег просто сидять удома і живуть приспівуючи. І це справді так.
Але проблема в тому, що чоловіки їм зраджують. І я сказав про це Уляні. Я не намагався її залякати, просто хотів довести, що чиєсь „безхмарне життя“ може мати неприємний інший бік.
До народження дочки дружина була програмістом в хорошій столичній компанії і дуже любила свою роботу. Зара у неї справді немає жодних причин продовжувати нічого не робити, оскільки вона не має ні фізичних, ні емоційних проблем.
Але якщо так піде далі і вона не вийде на роботу – я подам на розлучення.
Передрук без гіперпосилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське
