Я багато що бачила і багато де працювала за своє життя. Тому хочу сказати точно, що працювати закордоном більше ніколи не буду.
Довгий час я працювала закордоном у різних країнах, то в Польщі полуницю збирала, то в Норвегії овочі сортувала, то в Голандії рибу ловила. Одним словом, я знаю що таке робота на чужині.
За весь час роботи, я часто відчувала тиск з боку іноземців-роботодавців. Більшість з них вважала мене дешевою робочою силою, з якою рахуватись не варто. І весь цей час я неймовірно сумувала за своїми дітьми, які жили в Україні.
Я багато втратила, поки була закордоном. Не була з дітьми на свята та дні народження, не водила в школу та не готувала їм їсти. Я не могла з ними переживати всі їх радості та нещастя. Все дитинство молодшого сина я проживала з ним по телефону, і він зовсім не відчував материнської любові. Кожного разу коли я їхала, то казала собі що це останній раз я покидаю своїх дітей.
На заробітки часто приїжджають люди з різних країн, українців я бачила не так багато. Часто жила з людьми, мови котрих я не розуміла.
Про умови проживання я взагалі мовчу, бо аж страшно згадати: ліжка майже розвалювались, холодно було навіть влітку, гарячої води не було та були проблеми зі світлом. Я постійно сумую за рідними та друзями,а особливо за дітьми.
Через різний ритм життя, ми можемо зізвонюватись і говорити лише вночі. Немає сили ні на що, лише спати хочеться. Мені лишилось лише кілька тижнів працювати на цій роботі, на якій я зараз роблю. Потім я повертаюсь в Україну і більше ніколи не погоджусь поїхати закордон на заробітки. Відпрацювала я багато, дітей виростила, забезпечила собі небідну старість. Пора і відпочити.
