Народний депутат Юрій Тимошенко, обраний у коломийському виборчому окрузі, написав на своїй сторінці у фейсбуці про намір балотуватися в президенти України.
Також Юрій Володимирович заявив про збір коштів для внесення застави.
На такий вчинок серед іншого нардепа наштовхнули знаки і знамення у його житті, а також серіал “Слуга Народу”
Читайте також: ТИМОШЕНКО В ЛІДЕРАХ: СТАЛИ ВІДОМІ ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ПЕРЕВАГИ УКРАЇНЦІВ
“Викликаю вогонь на себе
До друзів. Дорогі співвітчизники!
Не так давно до мене у приймальню у моїй рідній Коломиї завітала делегація старійшин-ветеранів, які з-поміж іншого поставили мені просте питання: «А кого нам підтримувати на майбутніх чергових президентських виборах?»… І я розгубився…Не знайшов, що сказати і чомусь попросив, щоб тиждень-два почекали – потім скажу.
Але й за два тижні, перебравши всіх кого міг, я не знайшов жодного, за кого міг би поручитись перед іншими…Більше того – жодного, якому повірив би сам, бо надто вже близько я до того «вершечку піраміди» і бачу зблизька набагато більше, ніж інші…
Бувало не раз, сидячи у Верховній Раді, озирався довкола і думав: «Боже, як багато і неймовірно мудрих, і досвідчених політиків…от мені б їхні знання та досвід…То чому ж все навколо так погано і щодня все гірше і гірше?».
Читаю їхні декларації…Мільйони і мільярди…
Та мені б хоча часточку від того і вже завтра всі хлопці на передку були б «під зав’язку», з запасом, просто «запаковані» всім тим, що їм потрібно, включно до найкращих у світі тепловізорів і нічних прицілів…То чому ж вони тоді не рятують державу, коли є і розум, і гроші, і можливості?
Але чи є розум сам по собі чеснотою, коли немає ані серця, ані совісті, ані співчуття до чужого горя? Коли той розум дбає, в першу чергу, тільки про прибуток його власного бізнесу і тільки потім про все інше?
І не болить їм нічого з того, що мені, простому по житті робітникові, ночами спати не дає, бо аж пече…
А люди йдуть і йдуть щодня в мої приймальні, пишуть і пишуть звідусіль і усюди тільки одне і те ж: біда, горе і нещастя, помножені на підлість і несправедливість.
І весь цей час свого депутатства я, як і Ви всі, все думав: «А може хтось з них? Хто ж той «Мойсей», що всіх нас поведе і всіх порятує?».
Адже зрозуміло, що не Цей і не Та, що вже поверх десятка років у ВРУ, до того ж були наділені найвищими державними повноваженнями, та, крім гарних слів, нічого конкретно доброго для народу так і не зробили – зате за себе, коханих, аж ніяк не забули.
То хто ж тоді в нашій Державі є тим, справжнім, хто не злякається? Хто здатен спинити теперішній режим, який багато в чому вже гірший за режим Януковича?
А може знов Революція? Та ні…
Майданом вже не обійдеться…І жертв буде вже не сотні, а тисячі і тисячі, і море крові і сліз…
Бо теперішній режим – помилок режиму Януковича не повторить і вже заздалегідь вони готують вірні їм війська.
І ось у цій, здавалось би безвихідній ситуації, дорогі співвітчизники, я усвідомив, що, образно кажучи, «кинути під танк» не маю права нікого, крім себе, бо стати одному проти цілої системи – це надто великий ризик втратити все і одразу, включно з життям…
Народе мій…мої Ви браття, сестри, діти…Мені немає, що втрачати крім свого чесного імені, бо немає в мене нічого, крім честі і совісті…
Життя? Але ж мої побратими і посестри пішли добровольцями на передову, готові так само і своє життя за ЩОСЬ покласти? І на Майдан з першого дня, і на війну добровольцем разом з ними я теж колись пішов, знаючи на що іду…
І тому саме зараз, брати, після безконечно довгих вагань, не вірячи вже ні-ко-му і не бачачи поки що жодного достойного – я прийняв остаточне рішення – запропонувати Вам усім свої послуги, в тому, щоб ризикнути і стати на бій проти них усіх за всіх Вас…
Але тільки в тому разі, коли буду впевнений, що Вам це потрібно набагато більше ніж мені. Що досхочу наївшись багатими панами-президентами, які з телеекранів тільки те і роблять, що змудра Вам все розказують про те, як Вам далі «іще краще» жити – Ви, можливо, нарешті захочете простого, але свого, вірного слугу народу, що чесно і віддано Вам служитиме, питаючи Вас, що Вам потрібно і що Вам болить.
І якщо б Ви того дійсно тільки захотіли, дорогі люди, то Вам не потрібно навіть нічим ризикувати. Не потрібно буде ані вимог, ані протестів, ані повстань, ані революції – потрібно буде тільки іще один, можливо останній раз в житті – просто повірити…
Повірити не мені, а в себе і в правду, повірити в ту неймовірну волю Божу, яку не зупинить жодна сила на землі, коли та воля Божа вступиться за правду, як то було у нас на Майдані…
Тільки скажіть мені, що вірите – і в мене вистачить достатньо сили духу, щоб прийняти на себе всю повноту відповідальності, за все те, що наша з Вами спільна команда, створена з найкращих синів нашого народу – майданівців і фронтовиків, робитиме в Державі задля того, щоб втілити в життя все те найкраще, про що віками мріяли наші предки і ми з Вами на барикадах Майдану і в окопах війни.
Головне не боятись. У них мільйони, а в нас батальйони. У них влада, але їх менше п’яти відсотків. У нас мозолі на руках, але нас більше ніж дев’яносто відсотків.
Чи під силу мені, простому робітникові, що поверх тридцяти років відпрацював на будовах і ремонтах, і в якого ще й досі не зійшли мозолі, потягнути цілу Державу?
Для панства і «мажорів» – однозначно ні, бо я для них усього лиш «калхозний маляр» – таке саме як і Ви всі, пробачте, «бидло, лахі і тєрпіли», і то тільки тому, що Ви всі прості і чесні люди, що працюєте руками, а не крадете, як вони, головами.
І звичайно, що всі вони почнуть одразу ж з усього цього кепкувати-глузувати, але повірте, люди, що цей сміх, то буде вже далеко не той сміх, яким вони колись просто заливалися, коли почули, що я простий солдат-робітник, делегований побратимами, балотуюся у Верховну Раду.
А якщо хто з Вас друзі, хоч і не глузує, але все ж сумнівається, то хай згадає того ж Лєха Валенсу, що був колись простим електриком, або зрештою, най Бог простить, і самого Ісуса Христа, який за походженням по батькові був простим теслею, – і хай спитає моїх виборців, як: вірно чи ні, служу я громаді на своєму окрузі, чи як, до прикладу, служать такі самі депутати-новачки як і я, мої побратими – Михайло Гаврилюк чи Михайло Бондар.
А коли почуєте як, то, думаю, і самі зрозумієте, що було б бажання – всьому можна навчитися. «Не святі горщики ліплять».
І відсутність досвіду – діло поправиме, коли людина має серце, совість і бажання, і що найголовніше – небайдужість до чужого горя.
Отже друзі, якщо Ви всі чесні люди таки повірите оцим моїм словам, то навіть не сумнівайтеся, що я вже Ваш президент так само, як я знав про те, що я вже депутат Верховної Ради, тільки-но отримав запрошення балотуватися на цю посаду. В моїй долі було багато пророцтв, знамен і знаків, що ведуть мене по житті і поки що всі вони збулися. А про депутатство і майбутнє президентство, коли в Україні про таке ще й не думалось, перший знак отримав ще літом 1979 року, а останній – це весь серіал «Слуга народу», бо саме про це я мріяв такі довгі роки свого життя в кожен важкий момент для держави, думаючи чомусь завжди одне і теж: «Ех, була б моя воля».
Тож у мене, друзі, сумнівів немає жодних, справа тільки за Вами і Вашою вірою в себе і Бога. Вірю в свою перемогу не тому, що просто сліпо вірю, а тому що просто знаю, що на такі перемоги в Бога можна лише заслужити протягом усього життя. І саме тому я все своє життя намагався робити тільки ті справи, які подобаються Богу, бо вірю, що Бог все бачить, і не сумніваюся, що ми з Вами на цю перемогу давно вже заслужили.
Маю план дій і програму розвитку України, яку виношував у своїх мріях понад 27 років життя – на десятки років вперед для себе і на сотні років вперед для нащадків. Маю також план, як зупинити війну і, на жаль, так бачу, що це здатен зробити тільки я. Але всі ці мої плани, подам Вам тільки як пропозиції для Вас, а остаточне слово буде за Вами, яке Ви скажете на загальноукраїнському референдумі, який я зорганізую одразу по нашій перемозі. На разі я в команді «Народного Фронту», але позапартійний, пов’язаний з друзями по команді виключно етичними міркуваннями, через те, що вони колись профінансували всю мою виборчу кампанію. Тому я сам по собі і жодної команди у мене немає. Уся моя команда, це 6 моїх помічників і всі мешканці мого округу. Це моє рішення повністю одноосібне і тому я прошу, щоб гроші на чергові президентські вибори, мені дав не хтось, а зібрав весь народ, якому і тільки якому, я буду ці гроші відпрацьовувати.
Чи буде ще колись такий шанс в історії, щоб проста людина прорвалася на самий верх? Думаю, що цю «помилку» більше вже ніхто і ніколи не повторить, а майбутня система виборів унеможливить її раз і назавжди.
Та й Бог такий шанс дає тільки один єдиний раз. Інша річ, визнаю, що для цього шансу пасувала б якась більш достойна і досвідчена людина. Але, на жаль, можливо, поки що я таких, принаймні, посеред тих п’яти кандидатів у президенти, яких віднедавна так активно почали розкручувати по телебаченню, не бачу жодного.
Висунули кандидатів… Одні порадилися з Америкою, інші з Європою, треті з Росією. Тільки з нами – українцями ніхто не порадився. Тож давайте тоді і ми приймемо своє рішення, не порадившись з ними, аби вони знали хто є, до речі прописаним в Конституції, справжнім господарем в державі.
Більше того, на мою особисту думку, кандидатам з того списку місце зовсім в іншому списку. Та й взагалі, в час війни за жодного з цих «запільних щурів» (російською – «тилових крис») не проголосую ніколи і нізащо, бо тільки того, хто бачив горе і смерть на власні очі – болітиме і та війна, і кожен з тих, хто на війні. А для мене особисто всі ті кандидати в президенти – то гравці однієї футбольної команди олігархів, що грає проти нас, українського народу. І кого б з них ця команда завтра не обрала б капітаном, той капітан завжди гратиме за них проти нас. Але наразі це всього лише моя думка, тому повірте, я не збираюся нікого і ні в чому переконувати. Якщо хто з Вас вірить будь-кому з того списку кандидатів у президенти більше ніж мені, прошу дуже – за них і голосуйте, Бог Вам суддя і Ваші діти та онуки хай Вам теж колись подякують.
Також, я дуже би хотів всіх одразу попередити, щоб в жодному разі за мене в майбутньому не голосував жоден злодій, бандит, барига тощо, тобто кожен з тих, що паразитує на сльозах і крові трудового народу, бо я «іду на Ви» в першу чергу проти Вас.
А тим, за кого я і хто за мене, ще раз, наостанок. Друзі, повірте: з іскри розгориться полум’я, хай кожен з Вас стане тією іскрою завдяки своєму максимальному репосту і розмові з рідними та друзями за принципом «прочитай сам і розішли п’ятьом». І все так просто … Колись, в один день, всі невинно засуджені вийдуть на волю, все вкрадене в народу буде йому повернене, запрацює наша незалежна економіка, яка забезпечить всіх робочими місцями, і ми всі нарешті просто заживемо, не хвилюючись за майбутнє наших дітей, а не будемо виживати останнім напруженням сил.
Для участі у чергових виборах, потрібно 2,5 млн. грн. застави, але я прошу з кожного не більше ніж по 10 гривень, щоб коли набереться ця сума, я знав, що вона відповідає щонайменше чверті мільйона людей, за яких я готовий буду поборотися.
Приватбанк 4149 6258 1180 0653 – це картка спецрахунку, з якого коштів знімати не можна, а можна тільки перевести всю суму на інший рахунок. Якщо зібраної суми буде недостатньо, то все до копійки переведу на той благодійний фонд, на який скажете. Буду звітувати регулярно, по мірі поступлення коштів.
З повагою, народний депутат України – Тимошенко Юрій Володимирович
P.S.
Друзі, єдине, що хочу попросити всіх Вас, хто підтримає мене, будь ласка, пам’ятайте, собаки гавкають – караван іде. Знайте, наші собаки, почнуть гавкати одразу і дуже голосно. Прошу кожного, будь ласка, не опустіться ніхто до того, щоб самому, ставши навколішки, відгавкуватися їм у відповідь. Давайте краще, наберемося терпіння і разом посміємося з того, як з кожною Вашою гривнею їхня «гавканина», переходитиме спочатку в скавуління, а в кінці у виляння хвостиком.
А всім християнам світу – Merry Christmas!”, – написав Тимошенко.
Довідка.
Юрій Володимирович Тимошенко (3 квітня 1961, с. Дивне, Ставропольський край) — український гвардієць. Народний депутат України 8-го скликання.
Народився 3 квітня 1961 року в селі Дивне Ставропольського краю. У 1979 році закінчив Івано-Франківське кооперативне професійно-технічне училище, спеціальність: продавець-консультант.
Серпень 1982 — січень 1983 рр.: Коломийське управління громадського харчування — експедитор торгового відділу;
Лютий 1983 — травень 1985 рр.: Головне управління торгівлі Міністерства оборони СРСР, воєнторг № 174 — експедитор;
Червень 1985 — жовтень 1985 рр.: колгосп ім. XXII з’їзду КПРС — робота по договору, ремонті роботи;
Листопад 1985 — листопад 1986 рр. — тимчасово не працював;
Грудень 1986 — квітень 1988 рр.: колгосп «Жовтень» Борщівського р-ну, Тернопільської обл. — робітник цеху підсобних промислів;
Квітень 1988 — грудень 1989 рр.: колгосп «Шляхом Леніна» — маляр-висотник;
1989−1993 рр.: кооператив «Будівельник» — маляр-висотник;
2006—2013 рр.: ТОВ «Українська видавнича спілка» — працював на громадських засадах водієм-експедитором;
З травня 2014 року — гвардієць Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії.
