У нашій третій розмові історичного циклу, присвяченого минулому Литви та України ми говоримо про феномен Речі Посполитої з Артемом Петриком, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету.
Річ Посполита, або Польсько-Литовська унія, була державним утворенням, яке існувало з 1569 по 1795 рік і об’єднувало Королівство Польське та Велике князівство Литовське.
Важливою частиною цієї унії були українські землі, які зазнали значного впливу політичних, економічних та культурних процесів у межах цієї федеративної держави. Відносини між народами як склали Річ Посполиту, мали свої унікальні особливості та суттєво вплинули на розвиток як самої держави так і Балто-Чорноморського регіону вцілому.
Як ми вже говорили у попердній розмові даного циклу, до укладення Люблінської унії 1569 року, значна частина українських земель входила до складу Великого князівства Литовського. В XIV-XV століттях Литва поширила свій вплив на українські князівства, які стали васалами Великого князівства. Литовські князі зберегли більшість місцевих звичаїв і самоврядування, надаючи українським землям відносну автономію. Литовські правителі не заважали розвитку освіти та культури, а також довгий час дотримувалися релігійної терпимості. Важливим було запровадження Магдебурзького права в українських містах, що сприяло розвитку міського самоврядування та економіки.
1569 року була укладена Люблінська унія, яка остаточно об’єднала Королівство Польське та Велике князівство Литовське в одну державу — Річ Посполиту. За умовами договору, українські землі — Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля — відійшли до Корони Польської. Це призвело до посилення польського впливу на українські території та до змін у політичному та культурному житті.
Польська шляхта активно освоювала українські землі. Полонізація та католицизм почали проникати на українські землі, що викликало напруження серед православного населення. Утворення унійної церкви (1596 рік) було спробою об’єднання католиків та православних під зверхністю Папи Римського, але це лише радикалізувало конфлікти.
За часів Речі Посполитої українське козацтво стало вельми помітним явищем. Військо Запорозьке було значним військовим та політичним фактором, що відігравав важливу роль у захисті південно-східних кордонів союзної держави. Водночас, козацькі повстання, зокрема Хмельниччина 1648-1657 років, були результатом незадоволення українського населення політикою королівської влади, свавіллям шляхти та прагненням до рівності в межах федерації. Соціально-релігійні зазіхання козацтва стали важливим чинником, що вплинув на подальший розвиток українських земель у складі Речі Посполитої та на їх подальшу історичну долю.
Однак, про все по порядку.
Карта Речі Посполитої на момент утворення у 1569 р.Джерело: zbruc.eu
Артеме, скажіть, з чого починалася історія такого самобутнього регіонального геополітичного проекту як Річ Посполита?
Традиційно ми відраховуємо історію Речі Посполитої від укладення Люблінської унії. Це була угода між Королівством Польським і Великим князівством Литовським (ВКЛ), затверджена 1 липня 1569 р. у польському місті Люблін. За нею обидві країни об’єднувалися у державний союз з єдиним монархом на чолі, який був одночасно польським королем і литовським великим князем. Монарх мав бути виборним, коронація його відбувалася у Кракові.
Встановлювався спільний для Польщі і ВКЛ сейм, монета та зовнішня політика. Натомість, за кожною з частин двоєдиної конфедерації чи то федерації (питання форми об’єднання є досить дискусійним) зберігалася широка внутрішня автономія. Зокрема, Литва як і раніше мала окремий уряд, скарбницю, військо, судочинство. При цьому ВКЛ значно зменшилося територіально, його українські землі відійшли до Корони Польської.
Треба сказати, що Люблінська унія стала підсумком тривалого процесу зближення, а потім і політичного злиття Польської і Литовської держав. Він почався ще з укладення особистої Кревської унії (1385 р.), про яку ми детально говорили у минулій нашій розмові. Потім були і інші угоди, що були покликані визначити характер відносин між двома державами, або врегулювати їх. Важливі нормативно-правові акти, але зараз не дуже відомі пересічному обивателю. Наприклад, такі як Віленсько-Радомська унія (1401 р.), Городельська унія (1413 р.), Гродненська унія (1432 р.).
Люблінська унія. Картина Яна Матейко (1869 р.)
Цікава і трохи дивна, як для сучасного сприйняття, назва держави – Річ Посполита, що вона означає?
Якщо литовською – Žečpospolita, це запозичений переклад від латинського Res publica. У різні періоди використовувалися декілька назв на позначення цього державного формування. Королівство Польське і Велике князівство Литовське. Найясніша Річ Посполита. Більш знайомий литовським читачам термін Республіка Обох Націй (латинською Res Publica Utriusque Nationis) у вжиток ввели пізно, незадовго до загибелі двоєдиної держави. До речі, відомо застосування терміну Річ Посполита і до козацької України, як наприклад, у промові на похованні гетьмана Богдана Хмельницького (1657 р.). У Польщі термін застосовується не тільки до Польсько-Литовського союзу XVI-XVIII ст. але і до сучасної Польської держави (польск. Rzeczpospolita Polska), як і до її історичної міжвоєнної попередниці (1918-1939 рр.).
Кожна держава переживає свої злети і падіння. Якими вони були для Речі Посполитої?
Після свого утворення Республіка увійшла до ряду найбільших і потужних держав тогочасної Європи. Це стосувалося як економічної так і військової складових. Після смерті Сигізмунда Августа у 1572 р. і нетривалому королюванню Генріха з французької династії Валуа престол посів Стефан Баторій (1576 р.), правитель угорського походження. Його можемо назвати першим з великих монархів-воїнів у історії Речі Посполитої. За його володарювання вдалося довести до успішного фіналу багаторічну Лівонську війну проти Московії. За часів Баторія кордони Речі Посполитої значно розширилися, зокрема, за рахунок лівонських земель.
Після Стефана Баторія наступила доба династії Ваза. Протягом 1587-1668 рр. Польщею і Литвою правили три представники цього дому, шведського за походженням. Так сталося, що за їхнього правління Республіка Обох Народів дісталася вершин військово-політичної величі і пережила тяжкі випробування, опинившись на межі загибелі.
За Сигізмунда ІІІ польсько-литовські війська громили шведів, полчища Османської імперії і були у Москві. Навколішках перед королем і великим князем Сигізмундом стояв Василій Шуйський, колишній російський цар. Важко пригадати другий подібний випадок настільки гострого приниження московської пихи.
Сигізмунд ІІІ – перший представник династії Ваза на престолі Польщі та Литви. Портрет роботи художника Петера Клауса Соутмана (1626 р.)
За правління сина Сигізмунда Владислава ІV Річ Посполита і далі «тримала марку» великої держави. На її користь закінчилася Смоленська війна з Московією (1632-1634 рр.). На вигідних для Республіки умовах були врегульовані конфлікти із Шведським королівством та Османською імперією.
Однак, це ззовні, всередині країни зрів небувалий вибух. Він стався ще за життя Владислава IV. Виступ українського козацтва на чолі з Богданом Хмельницьким переріс у національно-визвольну війну українського народу, що знесла польську владу на значній частині українських земель.
На долю ж брата Владислава Яна ІІ Казиміра припало ще більше випробувань. Окрім виснажливих війн з козаками, до яких у 1654 р. додалося московське вторгнення у землі ВКЛ, на Польсько-Литовську державу чекали шведська і трансільванська інтервенції. Склалася небувало загрозлива ситуація, були втрачені Варшава, Краків, Вільнюс. Ян Казимір емігрував до Сілезії. Однак, це був ще не кінець Республіки…
Завдяки зміні геополітичної обстановки, національному спротиву у середині країни ситуацію, величезними зусиллями, вдалося переломити. Ян ІІ Казимір повернув владу. Польсько-литовський союз вижив і зберігся як самостійна держава. Проте, наслідком потрясінь 1640-х – 1650-х рр. стало послаблення Речі Посполитої і початок поступової втрати нею передових позицій.
Ви згадали козаків, Хмельницького, хотілося б почути саме про український вектор усіх тих епохальних подій.
Ми вже згадували, що українські землі ВКЛ після 1569 р. опинилися під польським контролем. Встановилися порядки, що відрізнялися від попередніх реалій доби ВКЛ. Мали місце жорсткі релігійні утиски, дискримінувалися права православної церкви. Досягло абсолюту всевладдя маєтної аристократії по відношенню до селянських мас і т.д. Водночас, усе більшої сили і організованості набуває козацька військова верства, яка претендує на рівність з панівним лицарським шляхетським станом Речі Посполитої, зустрічаючись з нереальністю реалізації цієї амбіції. Виникає жорсткий антагонізм, підсилений згаданим релігійним аспектом. Козацтво позиціонується руським (українським) суспільством і починає позиціонувати себе як «щит православ’я». Козацький кластер у перспективі стане базисом формування нової ранньомодерної української ідентичності.
З другої половини XVI ст. козацтво поступово зростає у військовому відношенні. У прикордонні Речі Посполитої та Кримського ханства, васала Османської імперії, фактично відбувалося формування козацького державного утворення з центром у Запорозькій Січі (місце якої не було сталим, під впливом обставин Січ неодноразово змінювала місце розташування). Козацтво жило війною, здійснювало регулярні походи у різних напрямках, найчастіше до володінь Османської імперії і залежних від неї держав.
Важливою статтею доходів козацтва було найманство – нормальна практика для «людей меча» у ту добу. Козацька організація – Військо Запорозьке дедалі активніше включалося у процеси східно-європейської політики. У першій чверті XVII ст. козацтво отримало одного з найяскравіших своїх лідерів – Петра Конашевича-Сагайдачного. Під його проводом українське військо здійснило чимало вдалих операцій. Найвідоміші – походи на Кафу (1616 р.), Москву (1618 р.) та участь у Хотинській битві (1621 р.). При тому у двох останніх випадках роль козаків була вельми значною і вплинула на підсумки війн в цілому, на користь Речі Посполитої.
Українське військо під стінами Москви. Картина «Гетьман Петро Сагайдачний та Михайло Дорошенко перед Арбатськими воротами Москви. Жовтень 1618 рік» Художник: Андрій Серебряков.
З кінця XVI ст. козаки не лише беруть участь але і являються рушійною силою антиурядових повстань в Україні. У XVII ст. підвладні Польщі українські землі були свідками численних «козацьких війн» проти пануючого ладу у Речі Посполитій. У 1648 р. почалося найбільше з повстань очолене козацьким сотником Богданом-Зиновієм Хмельницьким. Воно мало небувалий розмах і невдовзі переросло у Національну революцію. Релігійні і соціальні цілі еволюціонували у державницькі. Після ряду гучних перемог Війська Запорозького над польською армією у Наддніпрянщині створюється Козацька держава, з гетьманом на чолі. Для Речі Посполитої ж виступ Хмельницького був бунтом і громадянською війною, що привів до суттєвого послаблення країни. Попри окремі серйозні успіхи на полі бою здолати козацтво Республіка Обох Народів не зуміла. Прийняття Козацькою Україною протекторату Москви (1654 р.) викликало багаторічну війну між Республікою і московитами.
Козацька армія під Львовом. Посли львівського магістрату в таборі гетьмана Богдана Хмельницького. Художник: Євген Турбацький (1907 р.)
Як далі складалася доля Польсько-Литовського союзу, так розумію, що за Яна ІІ Казиміра криза таки припинилася, а чи були відновлені старі позиції Речі Посполитої у Європі?
Ні, криза не припинилася. Ян ІІ зрікся престолу (1668 р.). Після нього правив Міхал Вишневецький. Республіці так більше і не вдалося відновити контроль над Лівобережною Україною та Запорожжям. На Правобережній Україні справи теж складалися не дуже. На деякий час Козацьку державу об’єднав під своєю владою новий талановитий вождь – гетьман Петро Дорошенко. Його підтримувала Османська імперія, яка вступила у боротьбу з Річчю Посполитою. За Бучацькою угодою (1672 р.), ганебною для Речі Посполитої, з поміж іншого, визнавалася козацька влада над частиною Правобережжя і вперше використовувалося позначення «Українська Держава» у політичному розумінні.
Польсько-Литовський союз з чергової безодні витягнув король Ян ІІІ Собеський. Монарх-воїн, як і Стефан Баторій. Йому вдалося переможно переломити хід війни з Османською імперію. Для нащадків його ім’я нерозривно пов’язане з тріумфом військ польсько-литовської держави у Битві під Віднем (1683 р.) і порятунком Європи від османського завоювання. Подія, до речі, знакова і для української історії, адже у розгромі османів приймали участь козацькі загони.
Ян ІІІ Собеський надсилає папі римському повідомлення про перемогу. Художник: Ян Матейко (1883 р.)
Після Яна ІІІ постатей його калібру більше не було на польсько-литовському престолі. XVIII ст. пройшло у перманентній кризі та занепаді Республіки. Збройні конфлікти між феодальними родинами, іноземні інтервенції, анархія у владі та чвари за корону. Як результат – колись велика і могутня Річ Посполита перетворилася на «смертельно-хворого». Більш сильні сусіди, звісно, цим напряму скористалися. За правління останнього короля польського і великого князя литовського Станіслава Августа Понятовського Річ Посполита пережила три поділи (1772 р., 1793 р., 1795 р.) і припинила існування. Австрія, Пруссія і Росія розшматували Республіку. Росіянам дісталася найбільша частка територій, до неї відійшли землі ВКЛ.
Сумний фінал…невже не було спроб врятувати країну?
Звісно були. За Станіслава Августа проводилися реформи, покликані вивести державу з кризи. Врешті, було прийнято Конституцію (1791 р.), як вважається, першу у Європі. Словом, робилося чимало для подолання анархії та зміцнення Республіки. Однак, це викликало опір значної частини аристократії, яка і чути не хотіла про зміни старого устрою. Такими настроями вміло користалися зовнішні сили. Річ Посполита пережила чергову російську інтервенцію (1792 р.) та опинилася під фактичною окупацією. Проте, польські і литовські патріоти не збиралися здаватися. Під проводом Тадеуша Костюшка, шляхтича з ВКЛ, піднялося загальне повстання проти загарбників (1794 р.). Воно було жорстоко придушене і тоді вже долю Польсько-Литовської держави було вирішено остаточно.
Що ж з Україною, маю на увазі Козацьку державу, вона ще існувала на той момент?
Ще раніше зникла. Її сточили громадянські війни відомі як «Руїна». У XVIII ст. козацька державність зберігалася лише на лівому березі Дніпра. На короткі декілька років два береги поєднав гетьман Іван Мазепа. Проте і його правління і українську свободу чекало фіаско. Гетьман підтримав Швецію у війні проти Московії. Від поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві (1709 р.) можна відраховувати фінальний акт козацької історії. Росія крок за кроком обмежувала суверенні права України аж поки імператриця Катерина ІІ не ліквідувала їх повністю. Гетьманську владу знищили (1764 р.), Запорозьку Січ зруйнували (1775 р.). Повна ліквідація козацького устрою відбулася протягом наступного десятиліття.
Чесно кажучи, складається враження, що мали місце самі лише війни, чи розвивалася культура взагалі?
Війни, як і раніше, являлися частиною повсякденності. Культура і світогляд воїнського стану мали визначний вплив на тодішнє суспільство. Однак, не лише вони. Доба Речі Посполитої, особливо її перше століття – це період розквіту мистецтва, науки, освіти. Перехід від ренесансної доби до бароко, включно з формуванням власних, національних його феноменів. Наприклад, «козацького бароко» в Україні або «сарматського бароко» у Польщі та Литві.
Цікаво. З назвою «козацьке бароко» більш-менш зрозуміло, а до чого тут сармати?
Сарматизм – це про шляхетську ідеологію. Хоч сам термін пізній. Коротко кажучи, лицарський стан Речі Посполитої сповідував власне походження від войовничих іраномовних племен сарматів. Це відобразилося і у етичному ідеалі рицарства, культі аристократизму і шляхетського республіканства, так званої «демократії для обраних». У мистецтві найвідомішим, мабуть, прикладом може слугувати «сарматський портрет» – зображення шляхтича у повний ріст з шаблею, традиційному одязі східного типу – жупані, кунтуші та інших елементах. У архітектурі сарматизм виражався у мінімалізмі, навіть аскетизмі з масивними будівлями з суворим декором.
Король і великий князь Август ІІІ зображений у традиційному шляхетському вбранні на портреті роботи Луї де Сільвестра (1737 р.).
Так розумію, що з падінням Козацької держави та Польсько-Литовської монархії історія боротьби за незалежність цих народів не закінчується?
Звісно. Попереду ХІХ ст. А то була вкрай важлива епоха для національного відродження поневолених Росією народів. У історії Польщі та Литви, це і про декілька визвольних повстань та реанімацію ідеї Речі Посполитої. Втім, литовці вже заявляли претензію на власний самостійний шлях. Про це детально говоритимемо далі.
Розмову вела Ірина Герасименко
