Нашу минулу розмову історичного циклу, присвяченого шляху, пройденому крізь століття Україною та Литвою, ми зупинили на межі ХІХ та ХХ століть. Сьогодні продовжуємо діалог з кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету Артемом Петриком. У фокусі – новітня доба, а саме – перші визвольні змагання литовського та українського народів, а також досвід державного будівництва в умовах «нового світу», народженого Першою світовою війною (1914 – 1918 рр.).
Артеме, якими були Литва і Україна напередодні світової війни?
Питання широке. Коротко кажучи, у політичному розумінні, ані Литви, ані України на мапі тодішньої Європи не існувало. Як ми згадували у минулих розмовах, більша частина литовських етнічних земель перебували під російською окупацією і входили до Віленської, Ковенської, частково Сувалкійської губерній. Прусська Литва з давніх давен перебувала у складі Прусської держави, а від 1871 р. – Германській імперії. Українські терени, на 1914 р., були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями.
Російські війська у Львові, 1914 р., поштівка.
Німецькі війська вступають до палаючого Шауляя, 1915 р., поштівка.
Чи велися активні бойові дії на литовських і українських землях під час Першої світової війни?
Звісно. Литовські землі було окуповано німецькою армією у 1915 р. Вони увійшли до окупаційної військово-адміністративної одиниці Обер-Ост. Сотні тисяч литовців зіткнулися з долею біженців до внутрішніх районів тодішньої Росії. Загалом Балтія, не лише Литва, а і її сусідки Латвія та Естонія, стали ареною війни. Щоправда з різною інтенсивністю, у різний час, втім, території усіх трьох майбутніх суверенних республік зазнали наслідків бойових дій і пережили німецьку окупацію.
Основною ареною воєнних подій в Україні стали її західні землі. Лише в останній рік війни німецько-австрійські війська розширили фактичну присутність на інші частини, тоді вже незалежної, Української держави. Це відбулося у рамках нерівноправного партнерства молодої Української народної республіки (УНР) з країнами Четвертного союзу (Німеччиною та її союзниками). Після двох революцій і розпаду імперської Росії. Україна тоді боролася за виживання проти нових агресорів – російських більшовиків і життєво потребувала підтримки. То ж і отримала її разом з фактичною присутністю іноземних армій.
Так Ви швидко і підвели нас до моменту падіння імперій та відновлення самостійності. Як проголошення незалежності відбувалося у Литві та Україні?
Правильніше тут почати з України, адже вона раніше за Литву стала на шлях оформлення державності. Невдовзі після Лютневої революції 1917 р. в Росії (яка призвела до повалення монархії та династії Романових) в Україні почалися процеси, що призвели до активізації національного руху і утворення його представницьких органів. Мова про Центральну Раду, створену активістами українських партій та організацій навесні 1917 р. Її очолив великий український історик та суспільний діяч Михайло Грушевський. Центральна Рада протягом наступних місяців перетворилася на репрезентанта українського народу та свого роду національний парламент. У своїх нормативних актах, – універсалах, Рада поступово еволюціонувала від ідей автономізму у складі Росії до відродження державності.
Усього було проголошено чотири універсали. Третій з них, прийнятий у листопаді 1917 р., стверджував першу від часів козацької епохи форму української державності – згадану вже УНР. Незалежність проголосив останній, четвертий універсал, датований січнем 1918 р. Зазначу, що ця історична подія відбувалася у вкрай важких умовах. Україна потерпала від нової російської інтервенції. У листопаді 1917 р. в Петрограді відбулася друга за рік революція. Вона повалила республіканський Тимчасовий уряд на чолі з Олександром Керенським. До влади прийшли радикальні ліві сили – більшовики, очолювані Володимиром Леніним та Левом Троцьким. Більшовики зайняли ворожу позицію щодо українського уряду та інспірували агресію проти української державності.
Делегація Української народної республіки під час переговорів з державами Четвертного блоку у Брест-Литовську, 1918 р.
Це ж все про повномасштабну російсько-українську війну?
Саме так. Перша радянсько-українська війна (1917 – 1918 рр.) на початковому етапі відбувалася за невигідним Україні сценарієм. Можливо для литовського читача знайомий один з символів жертовності українських воїнів, якраз народжений у період цього нерівного збройного протистояння на підступах до столиці України. Я говорю про подвиг української молоді у бою біля станції Крути. Тоді, незважаючи на втрати і відступ, вдалося затримати ворога на декілька днів. Однак, окупанти захопили Київ і влаштували в українській столиці кривавий терор, вбивши тисячі людей.
А далі – ситуація змінилася. Про другий етап війни, за участі німецько-австрійських військ, я вже частково розповів. Україна домоглася дипломатичної перемоги. У Брест-Литовську (сучасний Брест на території Білорусі) було підписано важливі документи. Зокрема, радянську Росію примусили до визнання незалежності України. У наступні декілька місяців величезні площі окупованої української території вдалося звільнити від більшовиків, спільними зусиллями української армії та німецько-австрійських сил. Тобто Україна тоді перемогла і на деякий час відбулася.
А що ж у Литві? Ми ж з Вами поки не закрили питання по процесах які проходили у той час на її території.
Попри німецьку окупацію у Литві динамічно проходили політичні процеси. У вересні 1917 р. у Вільнюсі утворилася Литовська Тариба – представницький орган литовського народу. Українські науковці люблять порівнювати її з Центральною Радою. І справді, аналогії можна і треба знаходити. Обидва органи були схожі за своїми задачами і форматом діяльності. Проте, литовська Рада значно швидше перейшла до ідей повної незалежності. У грудні 1917 р. було проголошено відновлення литовської державності, щоправда у тісному союзі з Германською імперією. Вже за короткий час Тариба проголосила повну незалежність, 16 лютого 1918 р. До листопада 1918 р., коли через поразку Німеччини та її блоку у світовій війні зникала і фактична окупація, Литва пройшла декілька етапів. У цей час вона вперто боролася за визнання своєї незалежності з боку Берліна та мало не стала королівством на чолі з Міндаугасом ІІ.
Із завершенням Першої світової війни литовський народ нарешті отримав шанс на реальну незалежність. Та вона не входила у плани тих же російських більшовиків, які відкликали попередні домовленості за Брест-Литовською угодою і перейшли у наступ. Атакували три країни Балтії, атакували і Україну.
Литовська Тариба, 1917 р., фото LCVA.
Чим закінчилися ці спроби російського завоювання?
Для Балтійських держав – перемогою. Литва, як і Латвія та Естонія, зуміла у своїй боротьбі проти агресії Москви здобути перемогу і звільнити усі окуповані більшовиками землі. Це відбулося у серпні 1919 р. Майже за рік, влітку 1920 р. було підписано мирну угоду між Литвою та Росією. Даний документ оформив литовську перемогу. Що ж до України, нажаль, ситуація склалася по іншому. У тривалій боротьбі, практично без союзників, оточена ворогами, українська армія зазнала поразки, ми втратили державу. Наслідком поразки Української революції стала радянська окупація фактично на 70 років, винищення національних еліт, русифікація, Голодомор і т.д.
Ви сказали про багатьох ворогів, проти яких воювала Україна. Окрім Москви, кого можна згадати?
На різних етапах, протягом 1918 – 1920 рр. це були, наприклад, і російські білогвардійці зі Збройних Сил Півдня Росії і, нажаль, Польща, яка на той момент сама відроджувала державність. Польсько-український конфлікт розгорнувся у листопаді 1918 р. Тоді у Львові і на значній частині земель Галичини (і дуже ненадовго у Північній Буковині) вдалося встановити українську владу, утворити державу – Західно-Українську народну республіку (ЗУНР). ЗУНР 22 січня 1919 р. об’єдналася з УНР, що і по нині відзначається в Україні як День Соборності. Проте, протистояння з польськими силами завершилося не на користь українців. ЗУНР було втрачено, її території опинилися під польською владою. Конфлікт з Польщею вдалося перетворити на альянс тільки у 1920 р. УНР, в обмін на допомогу Варшави у боротьбі з більшовиками, пішла на значні поступки. У фіналі, хоч на короткий час польсько-українському війську вдалося відбити Київ, для УНР усе завершилося тим, що я вже сказав у відповіді на попереднє запитання.
У Литви також було чимало супротивників?
Можна сказати, майже ті самі. Після витіснення радянських сил Литва у 1919 – 1920 рр. воювала проти Польщі та німецько-російської за складом білогвардійської Західної добровольчої армії. Литовцям вона більш відома за іменем командувача Павла Бермондта, як «бермонти» або «бермондтівці». Суверенітет Литовської Республіки було успішно встановлено над більшою частиною її сучасної території. Хоча у ході збройного протистояння з Польщею Литва на майже два десятиліття втратила Вільнюс та Вільнюський край. Врешті, у 1923 р. Литовська держава розширилася на північний-захід, приєднавши Клайпедський край. То ж, безсумнівно, головним підсумком Війни за незалежність Литви був стратегічний успіх – вона утвердилася як незалежна європейська країна.
Литовські сили у Клайпеді, 1923, фото MLIM
Цікаво, а чи були спільні українські і литовські герої у ході цієї одночасної боротьбі за свободу?
Можна із впевненістю сказати, що було чимало учасників, скажімо, Війни за незалежність Литви, які були уродженцями України. Принаймні станом на зараз ідентифіковано 16 таких осіб, і це мова виключно про офіцерський корпус Війська Литовського. Приблизно така ж кількість офіцерів литовської армії, які мали досвід служби в українських військових формуваннях. Однак, ці цифри можуть бути неповними, подальша розробка проблеми продовжується.
Яким чином складалася історія Литви у наступні роки, після війни?
Литва проживала добу парламентської демократії у 1920 – 1926 рр., з дуже сильними позиціями Сейму тому та епоха і відома як «Сеймократія». У грудні 1926 р. відбувся переворот і до влади прийшов Антанас Сметона. Перший демократичний президент країни у 1919 – 1920 рр., а до того – голова Тариби та один з яскравих громадських діячів, публіцистів доби Національного відродження. Автократичне правління А.Сметони тривало до 1940 р. Аж до моменту радянської інтервенції та окупації Литви. Як власне і незалежність її сусідок – Латвії та Естонії, також окупованих СРСР.
Що це були за два десятиліття свободи для литовців?
Це була, без перебільшення, контраверсійна, але велична доба. Якщо роки визвольної війни можна образно назвати «часом блискавок та крові», то наступні роки – епохою великих надій. Творення і ренесанс. Національної культури, освіти, науки, спорту, економіки. Яку сферу не візьми – усюди відбувалися перетворення. А головне – вперше від часів Великого князівства литовський народ знову став вільним і справжнім господарем на землі своїх предків.
Епоха великих надій…гарно сказано. Мені здається саме така назва у Вашої книги про міжвоєнну Литву. Це перша історія Литовської держави того періоду, створена українською мовою і українським дослідником, чи це так?
Так, це назва моєї книги. Я створив її на базі Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету. Моїми науковими консультантами, більше того – наставниками, були такі відомі литовські вчені як Вітаутас Йокубаускас, Вігантас Варейкіс, Сільва Поцітє. Ця книга перемогла у ряді конкурсів, зокрема, в українському національному конкурсі «Молодий вчений року 2020» у номінації «Наукова та науково-популярна книга».
У книзі декілька тематичних розділів, кожен з яких відображає різні складові литовського життя у міжвоєнну добу (1918 – 1940 рр.). До речі успіх книги практично співпав у часі з ще одним починанням вчених Клайпедського університету. У 2019 р. ми створили перший Центр дослідження історії Литви, який діяв до 2021 р. в Україні, в місті Херсоні, при Херсонському державному університеті. Я був його керівником і очолював науково-координаційну раду. Моєю ціллю була і є популяризація історії Литви в Україні та історії України в Литві.
Перша україномовна історія Литовської держави між у добу між двома світовими війнами «Епоха великих надій: нариси історії міжвоєнної Литви (1918-1940)», 2020 р.
Благородна ціль, яку ми можемо тільки підтримати. Перед тим як побажати Вам наснаги у подальшій роботі хотілося б задати ще одне питання. Невже із загибеллю УНР зійшла нанівець українська визвольна боротьба?
Боротьба тривала. Вона перейшла у інші форми. Численна українська еміграція створювала нові організаційні форми. Найбільш дієвими і радикальними були формації, започатковані українськими офіцерами. Абревіатура УВО, думаю, знайома більшості українців. Для литовських читачів розшифруємо – Українська військова організація. Її було створено у 1920 р. Ціллю ентузіастів УВО було продовження змагання за незалежну Україну. Шукали союзників. Одним з найнадійніших і послідовних стала Литва. Співробітництво тривало фактично увесь міжвоєнний період. Це і розвідувальний аспект, допомога Литві з боку українців у вирішенні Клайпедського питання у 1923 р. та багато іншого.
У відповідь Литовська Республіка надала легалізацію лідерам українських патріотів, зокрема, легендарному полковнику Євгенові Коновальцю. Незважаючи на дуже малу чисельність тогочасної української громади у Литві, у Республіці діяли українські та спільні литовсько-українські культурні, просвітницькі установи. На високому рівні Литва відзначала такі українські свята, як День Листопадового чину. 1 листопада – день українського повстання і встановлення української влади у Львові. Насправді, саме у той міжвоєнний час, закладалися основи будівництва виключно позитивного образу українця в очах литовського суспільства. Наслідки зробленого у далекі 1920-1930-ті ми бачимо і відчуваємо сьогодні. Литва – була і є одним з найпослідовніших українських союзників у боротьбі за свободу. А ось про це, як і про наступний період, що слідував після зазначеного у темі нашої сьогоднішньої розмови, пропоную поговорити окремо.
Розмову вела Ірина Герасименко
