nat

Марія сиділа на дивані і з посмішкою розглядала дорогі серцю дрібнички. Цю коробку вона дістала з комори під час генерального прибирання. Кожна річ була пов’язана з безліччю спогадів.

Майже, бо рахування до десяти не допомагало. Вона вирішила, що поки молитиметься нижчим по рангу святим, але як дійде до дробів, то вже треба набагато серйознішої підмоги. –

Світлана Петрівна розлучилася з чоловіком, не проживши в шлюбі і п’яти років. Причина розлучення дуже банальна – жадібність чоловіка. Це було понад двадцять років тому. Відтоді багато чого

Розлучниця. – Ідуть, ідуть… – Ти дивися, за руки ще тримаються. Ні стида, ні совісті… – Хоч би посоромилися на людях… – Доброго дня, Мариночко! Звідки такі щасливі

Можна погладити? — запитала дівчина, киваючи на великий живіт Людмили. — Ні! — відсахнулася жінка, інстинктивно прикриваючи животик руками. Змінивши здивований погляд, вона нервово посміхнулася: — Вибач, я

Ви помилилися, — стомлено посміхнулася Аліса, виглядаючи когось біля кас. — Ні, я не помилився, моя дорога Алісо, — чоловік підійшов ближче, підняв морозиво і віддав розгубленій жінці.

— Миколко, неси кульки, надувати будемо! Антончику, ну що ж ти, любий, іграшки розкидав по всьому двору, ану збери! — Юлія Яківна метушилася на терасі своєї дачі, роздаючи

— Приберіть свого собаку! — вигукнула Ліна молодому чоловікові в чорній футболці і сонячних окулярах, який неспішно крокував по пішохідній доріжці парку. Вона щойно закінчила свою пробіжку і

Хто?… Гануся?.. А від чого?.. Так, так, молода ще, нашого віку, рахуй. Та сімдесят шість, але могла би ще жити. Та не виключай, бо мені цікаво, коли прощання…

Вперше вони зустрілися ще не розуміючи хто вони і що вони – це був пологовий. Мами лежали в одній кімнаті і, як годиться, жартували, що майбутні свахи. Це