Світ
Переїзд до Німеччини: українка про те, як легко адаптуватись на перших порах

Спонтанно та несподівано для себе я переїхала до баварського Мюнхена на навчання. До цього навчалася в Інституті журналістики КНУ, працювала, але вирішила спробувати щось нове – й ось я вже студентка Українського Вільного Університету і пізнаю баварські реалії, – пише українка Юлія Синиця у своєму блозі для Студвей. – Стисло та доступно, а головне – з власного досвіду розповідаю, до чого готуватися у перші тижні після переїзду – а є до чого.

Якщо ти отримуєш стипендію чи грант на навчання, то все набагато простіше, але якщо, як у моєму випадку, усе треба робити самому – запасися терпінням.

Житло. Перше та найважливіше, про що треба думати відразу, коли з’являється думка поїхати до Мюнхена. В інших містах Німеччини житло знайти простіше та значно дешевше. Тут, у Мюнхені, буквально не вистачає місця – інколи на одну квартиру є по 60 і більше претендентів. Тому можна уявити, наскільки жорсткий відбір, й очевидно, що студенту без постійного доходу та солідного робочого контракту треба ну ду-у-уже сподобатися власнику. Утім і цього може бути недостатньо.

Зазвичай, щоб потрапити до студентського гуртожитку, потрібно провчитися 2-4 семестри – стільки часу розглядатимуть заявку. Ще є можливість жити у католицьких гуртожитках для студентів, для цього теж потрібно заповнити заявку та чекати в середньому від 2 до 10 місяців, але може пощастити й одразу. Вартість коливається від 200 до 500 €.

У приватні кампуси можна потрапити швидше, але вартість уже від 600 € – майже як квартира. У Мюнхені є й українська домівка «Рідна Школа», де можна поселитися за 220 € на місяць, але жити треба у 4-місних кімнатах зі спільним душем на поверх і спільною кухнею. Однак для початку саме такий варіант може згодитися (у моєму випадку так і було).

Читайте також: Сповідь українського заробітчанина, який таємно живе на дві родини

Поки ти чекаєш на гуртожиток, можна шукати квартиру чи кімнату. Є величезна кількість сайтів і спільнот у «Фейсбуці» для пошуку житла, які необхідно цілодобово моніторити та писати всім, хто здає щось підходяще. Вибирати можна між двома варіантами: WG і квартира.

WG (Wohngemeinschaften) – багатокімнатна квартира, яку спільно винаймає група людей. У тебе буде окрема кімната, якщо пощастить – то і ванна кімната, спільна кухня і вітальня. Звичайно, ризиків багато: не знаєш, з ким доведеться жити та яка квартира насправді, бо про чесність у таких випадках варто забути – it’s just a business. Вартість такої кімнати від 350-400 € на місяць – як правило, уже з Інтернетом і платою за комунальні послуги.

Ще один варіант – самостійно винаймати квартиру. Усі німці працюють з ріелторами й агенціями, щоб убезпечити себе від шахрайства, тому готуйся викласти від 50% місячної вартості житла за такі послуги. У випадку з WG, можна знайти й оголошення від приватних осіб. Бюджетний варіант однокімнатної квартири у місті – 600-700 €, за містом можна знайти за 450.

Щоб отримати квартиру, потрібно підтвердити свою платоспроможність власникам: довідка з роботи за останні 3 місяці, виписка з рахунку, фінансове поручительство. Усі розрахунки з власником здійснюються виключно через банківський рахунок і з офіційною сплатою податків.

Але обов’язковим у всіх випадках є оплата застави, тут її називають Kaution – це гарантія того, що житло залишиться цілим. У гуртожитках платити доведеться від 300 до 600 €, а от за квартиру та кімнату треба викласти 3-місячну плату, тобто десь 1600-2000 €. Ці гроші нікуди не зникнуть і їх повертають після виселення, але їх треба мати.

Транспорт. Якщо ти не знаєш німецької, то не полінуйся вивчити декілька німецьких слів на перший час. Так, у метро не завжди оголошують інформацію англійською, не завжди на табло у транспорті є англійський дубляж.

Дуже корисно завантажити схему руху транспорту на свій гаджет, щоб знати, у якому напрямку їхати. Тут у метро 7 ліній і 100 станцій, плюс є ще S-Bahn – приміські потяги, які також охоплюють зупинки в межах міста. І все це разом налічує 16 кілець та 3 зони. Тому треба мати схему перед очима, щоб орієнтуватися.

Для студентів найзручніше купувати проїзний квиток на місяць. Першого разу потрібно піти до відділу з продажу квитків, пред’явити студентський квиток і вказати місце проживання. На основі цього розраховують кількість необхідних кілець і вартість квитка. Потім ти отримуєш спеціальний код і вже наступні квитки можеш купувати в автоматі. Квиток єдиний для всіх видів транспорту. На додачу можна придбати спеціальну «Зелену молодіжну картку», яка дозволяє їздити на всіх кільцях і зонах. Так, за доплату у 20 € можна об’їздити всі околиці, включно з Дахау, Штарнберзьким озером та іншими цікавими місцинами.

Продовження візи. Спочатку доведеться зіштовхнутися з бюрократією і зробити кілька кроків. Житло треба знайти також для того, щоб зробити anmeldung – зареєструватися на місці постійного проживання. Коли ти прописуєшся, то йдеш «мельдуватися», як кажуть тут на український манер. У спеціальній службі з питань мігрантів KVR (Kreisverwaltungsreferat) треба зареєструватися не пізніше ніж через 14 днів після отримання постійного місця проживання.

Тепер, коли у тебе є реєстрація, треба відкрити рахунок у банку, бо без нього тут нікуди. Із цим усе простіше: просто потрібно обрати банк до вподоби і відкрити рахунок. Для студентів така послуга у більшості банків безкоштовна.

Але картка видається не відразу, а приходить поштою через тиждень-два. Моя картка взагалі не прийшла і довелося йти в банк і повторно заповнювати документи на її отримання. Це тобі не українські банки, де картку видають за 10 хв. Утім вона іменна, і як запевняли в банку, із посиленим рівнем безпеки. В українських банкоматах нею скористатися не вдалося – принаймні, у тих, де я намагалася.

Читайте також: Як я була заробітчанкою

Далі потрібно зробити медичне страхування. Студенти мають можливість отримати повноцінне державне соціальне страхування. Його вартість приблизно 90 € на місяць. Ще, необхідно оформити страхування від нанесення шкоди третім особам – якщо ти зламаєш поручень у автобусі, то платити буде страхова компанія, а не ти з власної кишені.

Після всіх цих бюрократичних випробувань можна йти продовжувати візу. Триває цей процес приблизно годину: усі документи оцифровують і видають право на проживання, тобто довготермінову візу з правом на роботу.

Робота.

У Німеччині, у принципі, як і в усіх європейських країнах, більшість студентів працює. Тому після вирішення всіх першочергових питань можна шукати роботу. Відповідно до правил студентської візи, ти маєш право працювати неповний робочий день 240 днів на рік – це 20 годин на тиждень або 120 повних робочих днів, зазвичай – на канікулах.

Знайти таку роботу нескладно – роботодавцям вигідно брати на роботу студентів, бо не треба платити повних податків. Звісно, це не супервисококваліфікована робота, але офіціант, продавець-консультант, кур’єр або хостес із місячним доходом 850-1000 € – доволі непоганий варіант підзаробити на життя та подорожі, і часу на навчання при цьому вистачає.

Більше працювати заборонено. А якщо перепрацюєш, то заплатити штраф зобов’язаний і роботодавець, і працівник. Роботу можна знайти і з мінімальним знанням німецької мови, але вакансій для «англійців» тут теж багато. Окрім того, є багато програм практики для студентів у всіх компаніях. Якщо ти вже маєш достатньо знань, можеш оформити студентський контракт і працювати більше, але в такому випадку треба довести, що університет не проти і ти працюєш за професією, яка це не заважатиме навчанню.

Джерело: Svitua

Реклама

Related Post