Середньовіччя – важлива віха в історії державотворення народів Балтійсько-Чорноморського регіону, зокрема Литви та Русі. Ці дві країни, попри подекуди непрості політичні та військові обставини, були тісно пов’язані мережею комунікацій у різних сферах.
Як відомо, Велике князівство Литовське (ВКЛ) значно розширило свої території у XIV-XV століттях, приєднало більшу частину земель давніх володінь київських князів. Цей процес супроводжувався не лише військовими конфліктами, але і династичними союзами. Одруження литовських князів і бояр з представниками місцевих князівських та аристократичних родів сприяло зміцненню культурних зв’язків та кровно поєднувало еліти. Місіонери з берегів Дніпра поширювали слово Христа серед литовців.
Дух київської традиції відчувався у сакральному живописі, літописанні і літературі загалом. Творилися спільні, для обох народів, релігійні святині. Зодчі, на запрошення литовських князів, будували не лише храми але і палаци. Мова і кирилична абетка використовувалися у діловодстві. Норми укладені у збірниках законів київських князів мали вплив на правову систему ВКЛ, зокрема на Литовські Статути. Усе це свідчить про глибоке комплексне інтеграційне злиття київо-руських надбань та литовського суспільства.
Водночас, могутня Литовська держава дала предкам сучасних українців не лише захист від зовнішніх ворогів але і можливість рівноправно творити спільний геополітичний проект. Разом іти шляхом вестернізації до єдиної сім’ї – Західної цивілізації. То ж, прожите і створене у добу середньовіччя створило унікальний досвід і залишило значний спадок, який вплинув на подальший розвиток обох націй і регіону в цілому.
У даному матеріалі ми розповімо, яким же було середньовіччя для Литви та Києво-Руської держави. Ця стаття – друга у циклі розмов про історію Литви та України, яку ми ведемо з Артемом Петриком, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету.
Артем Петрик.
Артеме, скажіть, коли саме з’являється це слово – Литва, коли покладено початок його використанню?
Вперше ця назва згадується у 1009 р. в Кведлінбурзьких анналах. Це пов’язано з діяльністю християнського місіонера, архієпископа Брунона Кверфуртського. А якщо буду точним, із трагічним завершенням його місії. Єпископ разом із своїми співслужителями 11 років проповідував віру Христову серед балтських племен. У землях ятвягів місіонерів було вбито язичниками, на прикордонні Русі і Литви, що, власне і було зазначено в анналах та являлося першим відомим нам задіянням терміну «Литва».
Смерть святого Брунона. Смерть святого Брунона. Вітраж у Соборі міста Ломжа. Джерело: www.mz.de
Яким чином відбувався процес формування середньовічної литовської держави, наскільки він був тривалим ?
З ХІ ст. протягом наступних півтораста років активну експансію тут вели Польська і Київська держави. Тоді, зокрема, і почалися стабільні комунікації між русичами і литовськими племенами. За часів київського князя Ярослава Мудрого литовці і ятвяги потрапили у залежність від Русі. Мова не йшла про завоювання, литовці платили данину і надавали, у разі потреби, військову підтримку своїм сюзеренам. Безпосередньо зверхність над Литвою здійснювало Полоцьке князівство.
У ХІІ ст. литовський фактор поступово набирає сили і впливу. Литовське військо приймало участь у все більш запеклих усобицях руських князів. Здобувало свої перші гучні перемоги. Усе частішими, організованішими і віддаленими ставали походи литовців до сусідніх земель. Поступово посилюючись у військовому плані, Литва проходила еволюцію від фактичної конфедерації/конгломерату княжінь до єдиної держави, незалежної від Русі. ХІІІ ст. стало переламним у державотворчому процесі.
Хрестоносні завоювання у регіоні його прискорили. З кінця 1230-х рр. у Литві утверджується володарювання Міндаугаса (слов’янізований варіант – Міндовг). У 1251 р. він приймає хрещення, за два роки – у 1253 р. коронується королем, разом з дружиною Мортою. Від часів його правління традиційно відраховують історію держави відомої, гадаю, кожному школяру – Великого князівства Литовського.
Коронація Міндаугаса. Художник: Adomas Varnas.
Ви кажете про війни між Литвою і Руссю. Однак, невже на тому, ранньому, етапі взаємовідносин не було мирної, культурної комунікації?
Звісно була. Приміром, литовці переймали у русичів, скажімо так, деякі напрацювання у сфері політичного і соціального устрою, здобутки у більш досконалій господарській складовій. Коли ж ми кажемо про війну, то вона, для тих часів, являлася справою звичною, брутальною частиною повсякденності.
Напади, набіги, походи мали й велике економічне значення, були джерелом збагачення владної верхівки та феодалів. Середньовічна Литва тут ніяк не виключення.
Періоди ворожнечі могли різко змінюватися мирними часами, щоправда нетривалими. Часто укладалися угоди, що мали на меті виключно гарантувати нейтралітет одного сусіда на час нападу на іншого. Таким, приміром, був перший відомий міжнародний договір Литви, підписаний у 1201 р. в Ризі з хрестоносцями.
А яким же чином розвивалася подальша історія Литви, ми зупинилися на Міндаугасі, що ж далі?
Скажу, що саме за Міндаугаса Литва, користаючись все більшим послабленням Русі, спрямувала свої сили на розширення на схід. Литовські полки доходили тоді до Смоленська, московських і суздальських земель. У той же час, Литва зблизилася із Галицько-Волинською державою князя Данила Романовича, Міндаугас видав свою дочку заміж за Шварна, сина руського монарха.
Обидвох правителів турбували зовнішні загрози – посилення німецьких рицарських орденів у Лівонії та Пруссії та монгольська загроза.
Міндаугас довго намагався мирно співіснувати з хрестоносцями. Їм навіть були передані землі Жемайтії. Жемайти ж чинили відчайдушний опір, завдали загарбникам ряд поразок. Найвідоміша – у Битві при Дурбє у 1260 р.
У свою «золоту добу» Литовська держава вступила у ХІVст., півстоліття по вбивстві Міндаугаса (1263 р.). За великих князів Гядимінаса (Гедиміна) та його сина Альгірдаса (Ольгерда). Перший з них зараз відомий загалу як засновник Вільнюса і монаршої династії Гедиміновичів. За його володарювання Литва затято билася з хрестоносцями і продовжувала ширити владу на землі Русі.
За правління Альгірдаса у 1362 р. литовсько-руські війська завдали поразку Золотій Орді у Битві на Синіх Водах. ВКЛ взяло під контроль Київське, Переяславське, Чернігівське князівства і володіло значною частиною Волині. Так Литва ставала одним з геополітичних велетнів регіону.
Тоді все більше явним конкурентом ВКЛ ставало Московське князівство, яке також претендувало на гегемонію на руських землях. Альгірдас тричі ходив на Москву походами. У подальшому литовсько-московське протистояння наростатиме і виллється у кровопролитні війни ХV-XVI ст.
Великий князь Альгірдас. Художник: Artūras Slapšys.
Загроза Тевтонського Ордену поєднала у союзі наступників Альгірдаса – його сина Йогайла (Ягайла) та племінника – Вітаутаса (Вітовта). Подолавши взаємну ворожнечу вони завдали хрестоносцям військової поразки і остаточно знищили загрозу експансії хрестоносців у володіння Литви та Польщі.
Вирішальна битва тієї «Великої війни», думаю, відома багатьом. У 1410 р. сили, на той момент вже польського короля, Владислава ІІ Ягайла і великого князя литовського Вітаутаса розгромили Орден у Грюнвальдській битві, в литовській традиції її прийнято називати Жальгіріською. До речі, правління Вітаутаса названого Великим – доба найбільшої могутності Великого князівства. На південному напрямку його межі сягнули Причорномор’я На сході – включали Смоленськ. Новгород і Псков також перебували у сфері інтересів Вітаутаса.
По смерті князя у 1430 р. держава вступила у полосу нестабільності та нових міжусобиць. Громадянська війна між прихильниками Жигімантаса (Жигімонта), молодшого брата Вітаутаса Великого та Швітригайлом (Свидригайлом), молодшим братом Владислава Ягайла, точилася і на сучасних українських землях, за активної участі руської знаті. Брат покійного Вітаутаса переміг. Однак, його вбили у результаті змови. Після чого, починаючи з 1440 р., на литовському престолі перебували нащадки Ягайла. Усі вони були ще і королями Польщі, щоправда, дехто отримував польську корону через деякий час після сходження на литовський трон.
Обома країнами правила єдина династія, при збереженні суверенітету кожної. Така форма зберігалася до 1569 р., коли Велике князівство уклало з Польським королівством унію у місті Любліні, що започаткувало появу польсько-литовського державного союзу –Речі Посполитої.
Битва на Синіх Водах. Художник: Артур Орльонов.
Ви декілька раз згадували Владислава Ягайла, яким чином литовському князю вдалося зійти на польський престол?
В результаті шлюбу з польською королевою Ядвігою. У 1385 р. у Кревському замку було укладено першу польсько-литовську унію. Ягайло прийняв католицтво під ім’ям Владислава, одружився і отримав польську корону. Кревська унія ще і дала початок процесу християнізації Литви (1387 р.).
Унія 1385 р. мала особистий характер, це значить – дві держави мали єдиного монарха, який, одночасно, був головою кожної з них. Загалом, династія започаткована Ягайлом, – Ягайловичі або Ягеллони, правила у Великому князівстві і Польщі до 1572 р. Крім того представники цієї Литовської династії, у різний час, посідали престоли інших держав – Чеського і Угорського королівств.
Владислав Ягайло і Вітовт моляться перед Битвою при Грюнвальді. Художник: Ян Матейко.
Цікаво, однак, і сумно для українського серця… не можу не поставити ще одне питання до сказаного – як же так вийшло, що могутня Русь, Київська держава впала і опинилася під владою сусідніх країн?
Я вже частково розповів у попередніх відповідях. Коротко кажучи, Київська держава почала занепадати по смерті князя Ярослава Мудрого у 1054 р. Країна вступила у добу феодальної роздробленості. Русь поділилася на численні князівства, якими управляли представники різних гілок правлячого дому Рюриковичів. Чим далі ситуація ставала складнішою. Не зважаючи на те, що були окремі правителі яким вдавалося на деякий час призупинити деструктивні процеси і повернути сили державі.
Наприклад, як за часів правління князя Володимира ІІ Мономаха. Проблема Русі була ще і у сусідстві з кочовим степом. Постійні напади кочовиків були справжньою бідою багатьох поколінь. Особливо важким було протистояння половцям, а з першої половини ХІІІ ст. – монголам. У 1240 р. Київ – давня столиця була захоплена і зруйнована монгольськими завойовниками. На той момент місто вже втратило свій блиск і славу. Якщо можна так виразитися, центр державності перемістився на захід. Ще у 1199 р. на землях сучасної західної України утворилася, згадувана, Галицько-Волинська держава. Деякий час вона була помітною силою у Східній Європі. Однак, у XIV cт. занепала, була поділена між сусідами. Князівства Подніпров’я, які потрапили під владу Литви ще досить довгий час зберігали автономність. Наприклад, Київське князівство було остаточно ліквідовано лише у 1471 р., деякі інші руські удільні утворення існували ще і у XVI ст.
Скажіть, як правильно іменувати середньовічну Литву, велике князівство? Чи не правильніше було б називати цю державу Великим князівством Литовським, Руським та Жемайтійським?
Насправді, назва довгий час не була сталою. Можна сказати, що вона змінювалася в залежності від титулу правителя, набуття нових територій. Хтось з литовських монархів титулувався як володар не тільки литовців і русинів але і князь Земгалії, хтось, як великий князь «всієї литовської, жемайтійської і багатьох руських земель». Водночас, саме назву держави з використанням форми Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського «і іния» (тобто «та інших») можемо побачити у Литовському Статуті 1529 р. Це, до речі, був перший з трьох Статутів – зводів законів Великого князівства. Наступні були видані у 1566 і 1588 роках.
Литовський герб з надгробку Владислава Ягайло. Джерело: Album K. W. Kielisińskiego. Poznań, 1853.
Тобто, русичи або русини – предки сучасних українців мали рівні права з литовцями у Великому князівстві? Як взагалі співіснували народи у рамках ВКЛ чи відбувався культурний взаємообмін?
Велике князівство Литовське – в хорошому розумінні було феноменом. Ця багатонаціональна і мультикультурна держава являлася домом для багатьох різнорідних етносів. Щодо Русі то литовські князі від початку діяли за відомим принципом: «старого не руйнувати, а нового не вводити». Це означало, в тому числі, толерантність у релігійних, мовних питаннях. Русинська аристократія володіла доступом до найвищих державних посад у ВКЛ.
Мова – мала офіційний статус, використовувалася князівською канцелярією та у діловодстві загалом. Нею писалися літературні твори. У Литві значним був вплив інтелектуальної спадщини Русі, а через неї і Візантії, її культурної традиції. Водночас, ВКЛ було і культурною частиною Заходу. То ж у тодішній Литовській державі мав місце метакультурний феномен, Литва творила унікальний простір у якому поєднувалися здобутки різних цивілізацій і мирно жили різні народи і релігійні спільноти.
Чи правда, що після Люблінської унії 1569 р. Литовська держава припиняє існування?
В жодному разі. Велике князівство Литовське, хоч і втративши велику частину територій, які перейшли до Корони Польської, продовжувало своє державне життя. Воно було рівноправним членом Речі Посполитої. Звісно, у рамках федеративного чи то конфедеративного союзу з Польщею, ВКЛ не мало всієї тієї повноти суверенітету, якою володіло раніше.
Однак, Велике князівство зберігало широку внутрішню автономію, власні уряд, військо, правову і грошову системи тощо. То ж Литовська держава продовжувала існувати до Третього поділу Республіки Обох Народів у 1795 р. Коли землі ВКЛ були остаточно окуповані Російською імперією. Втім, розмова про добу Речі Посполитої, гадаю, тема окремої, і сподіваюсь, нашої наступної розмови.
Розмову вела – Ірина Герасименко
