Україна і Литва мають багатовікові культурні зв’язки, що формувалися протягом історії завдяки тісним політичним, економічним і суспільним відносинам. Ці країни мають свої унікальні традиції та міфологію, але спільна історична доля залишила слід у багатьох аспектах їхньої культури.
Українська культура глибоко вкорінена в традиціях, сформованих під час козацької епохи, аграрного циклу та християнства. Важливу роль відігравала релігія, яка вплинула на структуру свят, обрядів та повсякденного життя. Литва ж має значну частину своєї культури, пов’язану з язичницьким минулим. Язичницькі свята і донині є частиною культурного ландшафту, а християнізація Литви з 1387 року формувала обряди і вірування литовського народу.
Як українська, так і литовська культури багаті на традиційні свята, які об’єднують людей та зберігають їхню культурну спадщину. В Україні особливе місце посідають календарні періоди, пов’язані з аграрним циклом, дохристиянськими святами та християнськими традиціями, такі як Різдво, Великдень, Івана Купала, жнива тощо. Литовські свята також тісно пов’язані з природним циклом, найважливішими є Великдень, Расос або Йонінес (літнє сонцестояння), Жоліне (свято врожаю), Велінос, Кучіос та Різдво.
Українське Різдво
Українські традиції Купальської ночі включають стрибки через вогонь, плетіння вінків та їх пускання на воду. В Литві на Ліго (свято літнього сонцестояння) також плетуть вінки, співають народні пісні та розпалюють багаття. Обряди та символіка цих свят показують близькість обох народів до природи та циклів життя.
Фольклор та казки України й Литви
Фольклор та казки України й Литви є важливими носіями народної мудрості, ідеалів та емоцій. Українські казки часто зображують сильних і сміливих героїв, таких як Котигорошко, який бореться з чудовиськами заради справедливості. Важливими персонажами також є Вернигора та Баба Яга, які символізують як добро, так і зло. Литовський фольклор представляє героїв, таких як Визволитель Сонця та інші шукачі справедливості й переможці над злом. У переказах діють міфологічні істоти: Чорт, який у литовців часто виступає як комічний персонаж, що програє як Богу, так і простій людині. Жіночі істоти, такі як лаумес і відьми, походять з язичницьких уявлень.
Обидва народи мають казки, в яких присутні схожі мотиви боротьби добра і зла, життєвих випробувань та моральних уроків. Однак в українському фольклорі частіше зустрічається образ захисника рідної землі, що відображає історичні виклики, пов’язані з боротьбою за незалежність. Литовські легенди також містять багато текстів про захисників Батьківщини — як правителів, так і героїв нижчого рангу, а також жінок-воїнів. Казки відзначаються великою різноманітністю: є чарівні, де діють королі, і побутові, де зображені звичайні люди. Відлуння балтійської віри, ідеї віри у сили природи визначають унікальні риси литовського світогляду і найбільше представлені в міфологічних легендах та казках.
«Еглє, королева вужів» литовська народна казка, ілюстрація з відкритих джерел
Литовська казка «Еглє, королева вужів» – одна з найвідоміших і найцінніших казок литовського фольклору. Це епічна історія, яка відображає глибокі вірування і культурні цінності Литви, включаючи зв’язок із природою, традиції та родинні цінності.
Історія Еглє та її перетворення на дерево є символом глибокого зв’язку людини з природою. Казка підкреслює також силу родинних зв’язків і важливість обов’язку перед сім’єю. «Еглє, королева вужів» – це не лише казка, а й культурний архетип, який служить джерелом натхнення для літератури, мистецтва, музики й навіть кінематографу Литви.
В українському фольклорі теж існують казки зі схожими мотивами, а саме: тісний зв’язок із природою, міфічні перетворення, теми вірності, жертви та любові. Подібно до історії Еглє, українська «Казка про царівну-жабу» описує казковий шлюб людини і представника тваринного світу. Українські легенди про мавок і русалок також можна порівняти з казкою про «Юрату та Кастітіса», адже вони теж описують міфічних істот, які живуть у природі та мають особливий зв’язок із людьми.
«Дідова дочка і бабина дочка» – українська народна казка, ілюстрація з відкритих джерел
Казка «Дідова дочка і бабина дочка» хоч і не пов’язана з перетворенням на тварин чи дерев, включає елементи випробувань та випробовуваної вірності, характерні для сюжету Еглє. Обидві героїні проходять через численні випробування, що перевіряють їхній характер та стійкість, подібно до того, як Еглє долає складні умови, щоб дотримати своє слово і врешті-решт повернутися до сім’ї.
В українському фольклорі теж існують легенди про людей, які перетворюються на дерева або квіти. Наприклад, у деяких версіях казок дівчата перетворюються на вербу, калину або тополю після трагічних подій, як-от втрата коханого чи зрада. Ці легенди нагадують сюжет Еглє і відображають зв’язок людини з природою, де душа героїні буквально стає частиною природного світу.
Українська народна казка «Ох» – казка про міфічного змія, який вимагає від героя особливих умов і рішень, щоб врятувати своє життя і свою сім’ю. Як і в історії про Еглє, герой в українській казці також взаємодіє з надприродною істотою і долає випробування.
У сучасних умовах як в Україні, так і в Литві зростає інтерес до збереження традицій та фольклору. В обох країнах проводяться фестивалі, на яких відтворюють давні обряди, популяризуються народні ремесла та пісні. Наприклад, в Україні популярними є фестивалі «Країна мрій» і «Шешори», де можна побачити традиційні українські костюми, музику та ремесла. В Литві великого значення набули фестивалі «Baltica», «Lauksnos», «Skamba skamba kankliai», популярні календарні свята «Žolinė», «Užgavėnės», «Jurginės» — це культурне відображення стародавніх традицій.
Символіка кольорів у двох культурах
Символіка кольорів в українців та литовців має багато спільного, оскільки обидві країни мають глибокі корені в язичницьких традиціях і тісний зв’язок з природою. Проте, є й певні відмінності, які виникають через різні історичні та культурні контексти.
В українській культурі червоний колір символізує життя, кров, енергію, силу і любов. Його часто використовують як захисний символ у вишиванках та орнаментах. Червоний також вважається кольором радості та святковості. У литовській культурі червоний також має символічне значення крові й життя, але він часто асоціюється з боротьбою за свободу і незалежність. Червоний на литовському прапорі символізує кров, пролиту за свободу батьківщини. В народних традиціях червоний також асоціюється з плодючістю та захистом.
Чорний колір в Україні є символом родючої землі, зв’язку з природою і предками. Це також колір скорботи, але в традиційних вишивках чорний може символізувати силу та стабільність. У литовській культурі чорний колір також асоціюється з землею та родючістю. Водночас, як і в Україні, він має значення скорботи, особливо в траурних обрядах. Проте чорний часто символізує таємницю та глибоку мудрість, яку людина може отримати через зв’язок із природою.
В українській культурі жовтий колір символізує сонце, світло, тепло, багатство і врожай. Він також є символом золотих полів пшениці, особливо в поєднанні з блакитним на державному прапорі. У литовській культурі жовтий символізує сонце, світло і життєдайну силу. На державному прапорі Литви жовтий також уособлює сонце і процвітання нації. У народних традиціях цей колір часто пов’язується із зерном і хлібом, подібно до української символіки.
Блакитний колір в Україні асоціюється з небом, водою, миром і спокоєм. Це символ духовності, чистоти і гармонії. Зелений колір є символом життя, молодості, весни, відродження і надії. У Литві зелений колір є символом природи, лісів, які займають велику частину країни. Це колір родючості і відродження. Блакитний у Литві частіше символізує води – річки та озера, а також чистоту і небесну висоту.
В Україні білий символізує чистоту, духовність і святість. У вишиванках та обрядових костюмах білий використовується для підкреслення чистоти намірів і духовної сили. Білий колір у литовських традиціях має схожі значення. Це символ чистоти, невинності, а також світла і божественного захисту. У язичницькі часи білий також асоціювався з ритуалами, пов’язаними із життям і смертю.
В Україні золотий є символом багатства, величі і достатку, часто використовується у святкових прикрасах і в релігійних контекстах. У Литві золотий колір символізує достаток, сонце і світло, часто пов’язується з життям і плодючістю. Його можна зустріти в литовських національних костюмах і орнаментах.
Обидві культури використовують кольори для відображення своїх глибоких зв’язків з природою, історією та духовним світом. Для українців і литовців кольори не лише прикрашають життя, але й несуть глибокий символічний зміст, виражаючи надії, страхи, радість і пам’ять про минуле.
Народні символи Литви та України
Литва й Україна мають багато спільного і в народних символах, що відображає схожість природного середовища, традицій і світогляду обох країн.
Наприклад, природні символи – дуб є важливим символом і в Литві, і в Україні, символізуючи силу, витривалість і зв’язок із землею. Сосна також має особливе значення в обох культурах як символ життя, стійкості та захисту. Все ж більше, ніж сосну, в Литві цінують липу.
Лелека для литовців і українців є символом щасливого дому й сімейного затишку. Обидві нації вважають гніздо лелеки біля будинку добрим знаком, який приносить щастя.
Лелека, ілюстрація з відкритих джерел
Сонце в обох культурах символізує життя, світло і добро. Як литовці, так і українці шанують сонце як важливу космічну силу, що дає родючість і добробут.
В обох країнах пісні займають значне місце у культурі: литовські пісні (dainos або giesmės, залежно від жанру та змісту) і українські народні пісні й думи передають історичні події, емоції і почуття народу, зберігаючи національну самобутність і глибокий зв’язок із природою.
Але є і низка відмінностей. В Україні калина та верба мають особливе значення. Калина символізує красу, дівочу чистоту і є дуже популярним образом у літературі й фольклорі. Верба ж символізує відродження та зв’язок із предками, її гілки використовують на Вербну неділю як оберіг. В Литві важливу роль відіграють кущі рути, які є символом чистоти та невинності, і традиційно прикрашають весільні вінки.
Соняшник є дуже важливим символом в українській культурі, де він символізує сонце, тепло, мир і гармонію. У Литві соняшник не має такого значення, а замість нього частіше використовуються інші природні символи: бузок та жасмин.
Українська вишивка, з відкритих джерел
Литовський нафіональний костюм, фото obozrevatel.com
Вишиванка є одним із ключових національних символів України. Орнаменти й кольори вишивки мають глибокий сенс і передають побажання щастя, здоров’я і добробуту. Аналогічно в Литві особливим елементом народного декоративного мистецтва є різнокольорові, з різними орнаментами та різних розмірів стрічки, які використовуються у всіх традиційних обрядах.
В Литві традиційним декоративним елементом є вирізання з паперу — карпіняй, які прикрашають вікна будинків і символізують красу та затишок.
Писанка — унікальний символ України, що символізує життя, відродження та сонце. В Литві також існують сильні традиції фарбування яєць, використовуються різноманітні методи. Досі живе звичай освячувати великодні яйця в церкві, розбивати їх на святкових сніданках, дарувати хрещенникам, обмінюватися ними та використовувати в іграх під час Великодня.
Українська і Литовська культури мають глибокий зв’язок із природою, використовують символи дерев, квітів, сонця й птахів для вираження своєї ідентичності та духовності. Відмінності ж розкривають унікальні риси кожної нації: Литва зосереджена на руті, витинанці та вишитих стрічках, а Україна – на калині, соняшнику, вишиванці та писанці.
Хліб і сіль в обрядах та традиціях двох країн
В культурах обох країн хліб і сіль символізують гостинність і є проявом поваги до гостей. Під час важливих подій, таких як весілля, прийоми або візити, хліб із сіллю пропонують як знак щирої гостинності та доброзичливості.
Іван Гончар (1911-1993), Весілля в с. Білозір’я, Черкащина, Музей Івана Гончара, Київ.
Як в Україні, так і в Литві, хліб і сіль мають сакральне значення, часто асоціюються з благословенням Божим. У народних віруваннях хліб і сіль можуть мати захисні властивості, а їхнє використання в ритуалах забезпечує удачу та захист дому від зла.
В українських весільних традиціях хліб і сіль мають дуже велике значення. Молодят зустрічають з короваєм – спеціально випеченим обрядовим хлібом, прикрашеним символічними візерунками та квітами. Молодята відламують шматок короваю та вмочують у сіль, що символізує їхнє спільне майбутнє, щастя та добробут. В Литві на весіллях також використовується хліб, який символізує єдність та благополуччя, але він чорний — житній. Натомість український аналог весільного хліба, свічний пиріг (раніше також званий коровуєм), є менш формалізованим символом завершення весільного бенкету.
В Україні хліб (як, наприклад, паска) і сіль часто є частиною релігійних свят, таких як Великдень, і освячуються в церкві. В Литві, хоча освячення хліба і солі також можливе, ця традиція не є такою поширеною і частіше пов’язана з іншими обрядовими продуктами, зокрема, писанками — орнаментованими і освяченими яйцями.
Кучюкяй з маковим молоком
В обох країнах хліб і сіль застосовуються і в похоронних традиціях, але з відмінностями. В Україні на знак пошани до померлого його труну можуть посипати зерном або залишати поруч хліб і сіль. У Литві хліб також використовують на похоронах, але не настільки обрядово, як в Україні.
Солом’яні «сади» в Литві та «павуки» в Ураїні
Солом’яні «сади» (šiaudiniai sodai) — це унікальна традиція Литви, що символізує гармонію, порядок і зв’язок із природою. Ці геометричні підвісні конструкції виготовляють із соломи, вірячи, що вони приносять удачу та захищають оселю. У 2024 році ця традиція була внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Солом’яні «сади», фото ich.unesco.org
«Павуки», фото tokm.com.ua
Подібна традиція існує і в Україні, де ці прикраси називають «павуки». Їх виготовляють із соломи чи очерету, і вони також є оберегами, які прикрашають оселю на свята, особливо на Різдво. Ці витвори мистецтва нагадують про глибокий зв’язок двох культур із природою та духовністю.
Висловлюю щиру подяку і вдячність за співпрацю у підготовці цього матеріалу Галині Кутнятовій літературознавиці та мовознавиці з України та Гражині Каджітє, етнологу та молодшому науковому співробітнику Литовського наукового архіву. Це дійсно великий внесок та важлива інформація про багатство культурних традицій та історію України й Литви. Ваша експертність, увага до деталей і любов до своєї справи зробили цей матеріал справді унікальним. Дякую за ваше бажання ділитися знаннями, за теплі бесіди та цікаві ідеї, які стали основою нашої спільної роботи.
Разом ми продовжуємо зберігати та популяризувати те, що об’єднує наші народи і робить нас сильнішими. Щиро дякую!
Матеріал підготувала Ірина Герасименко
