– Можливо, то й на краще буде вже, що ти поїдеш на зиму до своєї доньки в столицю, — сказала сусідка Дарині. – Добре дуже, коли телефонують до тебе діти та хвилюються за тебе ще.
– Мені зовсім не зручно їм набридати, – щиро відповіла жінка. – Он мені Тамара і Віталій обіцяють виділити окрему кімнату та вважають, що коли я буду жити з ними, то абсолютно всім буде лише легше від того, вони дійсно хвилюються за моє самопочуття.
– Не відмовляйся від пропозиції власних дітей, їдь і все, – продовжувала повчати сусідка. – Ти будеш жити там зиму, як забезпечена людина в теплі і ситості, а навесні знову сюди додому повернетеся. В іншому випадку, якби ти тут залишилася, то потрібно було зайнятися заготівлею дров, потім взимку прибирати сніг і в холодну морозну погоду їздити в місто, а це далеченько таки, за продуктами.
Дарина дуже не хотіла покидати свою хату, їй це рішення дуже важко далося.
Та діти дуже наполягали на тому, щоб вона їхала до них у місто. Донька і зять обіцяли пенсіонерці, що їй у них добре буде, там і вода тепла, і тепло, і їсти донька готуватиме, тому мама лише відпочиватиме в них.
Та, як би там не було, але Дарина дуже сумнівалася, адже звикла жити одна та покладатися лише на себе. Але рідні таки дуже наполягали, і матері довелося погодитися.
– Я взагалі не розумію причину твоїх сумнівів, – сказала їй дочка Тамара. – У нас квартира в хорошому районі столиці, поруч чимало магазинів та аптек, при необхідності до поліклініки десяти хвилин пішки. Так й ми будемо жити всі разом, а тобі всю зиму не доведеться носити воду з вулиці, розпалювати грубу та постійно чистий сніг. Бережіть своє самопочуття, мамо.
Дарина таки погодилася та зібрала свої прості речі, щоб переїхати до доньки й зятя.
Вона не хотіла бути на дармових харчах, тому заповнила повний багажник у машині зятя заготовленими овочами та консервами. Хоча Віталій все одно посміхнувся і нагадав, що в столиці можна купити все.
– Я вже хвилююся, що буду для тебе тягарем, тому не збираюся бути лише на ваших харчах, – мовила Дарина.
Дочка і зять виділили матері невелику кімнату, але вона здавалася їй дуже затишною і обладнаною всім необхідним для комфортного життя.
Перші дні після переїзду Дарина звикала до нового місця проживання.
Тоді мати побачила, що діти пізно повертаються з роботи, онук Дмитрик був наданий сам собі під час відсутності мами й тата і вирішила їм допомогти.
– Твоя допомога, мамо, зараз нам дуже корисна, бо я дійсно зовсім нічого не встигаю сама, – одразу зраділа Тамара. – Якщо ти зможеш приготувати вечерю для нас усіх, це буде дуже круто.
Спочатку Дарина дійсно займалася лише приготуванням вечері для усієї родини з уже куплених дітьми продуктів.
Та згодом Тамара і Віталій переклали похід в магазин за продуктами ще й у мамині обов’язки і якось навіть дуже раділи самі такому розвитку подій.
– У вас, мамо, зараз просто є більше часу і ви можете вибирати якісні продукти і за цінами слідкувати, – пояснював Віталій тещі.
Іноді дочка залишала гроші на покупки в магазині і писала список необхідних продуктів, але потім все частіше й частіше стала забувати це робити.
Дарині самій було незручно піднімати цю тему. Та й взагалі, вона не хотіла нікого турбувати, тому згодом витратила свою пенсію та заощадження, відкладені раніше.
– Я не хочу на сніданок млинців та каші, – казав Дмитрик. – Я хочу круасани та йогурти смачні з магазину.
– Не перебирай, – мовив на нього батько. – Подякуй бабусі та йди до школи.
Хлопчик неохоче дякував бабусі та прагнув якнайшвидше втекти з дому. Донька з зятем поспішали за ним, а Дарина прибирала за всіма, мила посуд та готувала їжу для всіх, коли вони повернуться додому.
Потім. дуже швидко, до приготування їжі для всіх додалися прибирання квартири та прання, так як Тамара зовсім нічого не встигала робити.
– А як ти хотіла жити в такій чималій тепер родині? – сказала сусідка Дарині по телефону. – Звісно, у молодих людей зараз шалений ритм життя, у них немає часу ні на що, тому наше завдання та материнський обов’язок – в усьому їм допомогти.
Дарина нікому не скаржилася, не докоряла, а навпаки, хотіла всім догодити.
Цілий день мати собі знаходила чим зайнятися та чекала на повернення рідних додому.
Після вечері Тамара, Віталій і Дмитрик відразу ж занурювалися в телефони або планшети, навіть не вважаючи за потрібне прибирати за собою посуд, звикли, що це все зробить бабуся.
– Мені тепер здається, що ви втрьох вже не можете жити без цих телефонів? – вперше вона дорікнула рідним.
– Все під контролем у нас, просто протягом дня на роботі немає часу навіть присісти і відпочити бодай хвилину, а ввечері хочеться трохи відпочити, – відповіла Тамара, не відводячи погляду від екрану.
– Я не сперечаюся з вами, звісно, але може іноді можна поговорити нам всім, – спокійно сказала пенсіонерка. – Я не бачу тебе цілий день через роботу, а вечорами через телефони, я сама весь день.
Та Тамара лише відмахнулася, пообіцяла мамі наступного разу про щось розповісти, але потім все повторилося. Дарина почала сумувати за своєю хатиною, в якій була хорошою господинею.
Там можна було приготувати їжу на пару днів відразу або зовсім “обійтися” лише чаєм та бутербродом з печеним м’ясом.
У великому місті начебто все було добре, але якось незатишно й навіть холодніше, ніж коли піч топили дровами.
– Може, я поїду додому до себе? – запитала якось Дарина у доньки. – Скоро Новий рік. Зараз канікули пройдуть, і я повернуся в своє село жити.
– Там холодно в тебе і до зимівлі нічого не готове, – Дарина не відривалася від телефону. – Крім того, хто буде готувати нам їсти та стежити за всім порядком для нас? – мовила Тамара чи то жартома, чи то серйозно.
– Але ж до мого переїзду ви якось самі впоралися, – не зрозуміла пенсіонерка. – Мені здалося, що ви просто запросили мене в гості до себе і щоб мені важко одній не було, а виявляється, що розглядаєте мене як домогосподарку тут.
– Я нічого поганого не бачу в цьому, ти з нами живете і допомагаєш нам, це твоя плата, якщо можна так сказати, – вигукнув онук Дмитрик з сусідньої кімнати. – Я чув, як тато сказав це мамі.
– Дмитре, помовч та зробив домашнє завдання, – Тамара схопилася та швидко побігла закривати двері в кімнату сина. – Ти ж розумієш, що дитина говорить нерозумні речі, а ми нічого такого не обговорювали, так?
Далі неприємну тему Дарина не розвивала зовсім, але десь в душі глибоко їй так важко від цих слів було.
На наступний день вона просто лежала у своїй кімнаті, сумна. У підсумку вона нічого не приготувала для повернення рідних додому ввечері.
– Добре, – почула Дарина невдоволення зятя через напіввідчинені двері. – Ми взяли твою маму до себе, щоб будинок був повним, чистим і страви приготовлені домашні, і в результаті ми отримали зайві турботи лише.
– Мовчи, а то мама почує, – прошипіла Тамара на чоловіка. – Ще вчора Дмитрик вже висловлювався мамі, тепер вирішив і ти.
– Просто якщо твоя мама вирішила тут занедужати або показати свій характер, вона може повернутися до себе додому назад, – чоловік не зміг заспокоїтися.
Потім Тамара заглянула в мамину кімнату, а Дарина вдавала, що спить і не хотіла з нею розмовляти зовсім ні про що.
Наступного ранку мати не приготувала сніданок для рідних, почувши їхнє невдоволення і ходіння по кухні.
– З тобою все гаразд? – запитала Тамара з порога, застібаючи при цьому пальто. – Просто я точно нічого не встигну в такому режимі, і тому я залишила посуд на кухні. До речі, холодильник порожній і на вечерю тобі доведеться щось готувати, але спочатку потрібно купити продукти.
Дарина так багато хотіла сказати доньці, але не встигла. Тамара навіть не послухала відповідей мами про своє самопочуття і побігла на роботу після того, як були дані вказівки.
Мати вийшла з кімнати, оглянула безлад у квартирі і пішла збирати речі. Через п’ять годин пенсіонерка вже гуляла по своєму селу зі своїми речами та думала, що ж робити в першу чергу.
– Несподівано все це, Дарино, – здивувалася сусідка, з якою зустрілася на вулиці. – Ти просто вирішила погостювати вдома в селі і повернутися до столиці до дітей?
– Ні, я залишуся вдома, клімат мені там не підходить, – Дарина не захотіла вдаватися в подробиці.
Сусідка чудово все розуміла, більше нічого не питала, і через двадцять хвилин стала на порозі у сусідки з парою маленьких каструльок, від яких долинав аромат приготовленої їжі.
– До того часу, як ти наведеш лад у себе вдома, пройде час, і не завадить поїсти гарячого з далекої дороги, – сказала вона і, підсунувши смачні та гарячі страви, побігла до своєї хати.
Дарина розпалила піч із залишків торішніх дров та почала прибирати в хаті. Вона чітко розуміла, що на неї чекає непроста розмова з її донькою, але повертатися назад в Київ вона точно не збиралася.
Так, у своєму будинку їй доведеться економити на теплі до кінця зими, носити воду і чистий сніг. Але тут Дарина була сама собі господинею, а в місті її бачили рідні лише як служницю.
Мати вже цього зовсім не хотіла, тому побутові незручності не здавалися такою великою проблемою в порівнянні з поведінкою родичів. А чи правильний вона зробила вибір, як гадаєте? Адже, як би там не було, а їй важко в селі.
Фото ілюстративне.
