Дозвілля
Коли в житті виникало питання про місце в сім’ї, відповідь знаходилася в той момент, коли було виявлено заповіт. Оля проживала в батьківській квартирі — тому самому будинку, де
Двері грюкнули з глухим стуком. Я застигла біля вікна, спостерігаючи, як Тарас вантажить валізи в таксі. Дев’ятнадцять років – майже два десятиліття спільного життя вмістилися у дві пошарпані
— Серйозно? Цілий тиждень? — я застигла з телефоном біля вуха, відчуваючи, як усе всередині холоне. — Ти взагалі спитав мене, перш ніж погоджуватися? Голос мого чоловіка звучав
— Я вдома! — гукнула Олена, зачиняючи вхідні двері. Ледве переступивши поріг, вона відчула дивне передчуття чогось неправильного. У квартирі панувала незвична тиша, яку порушувало лише приглушене шарудіння
— Квартира твоя — отже, й рахунки оплачуватимеш ти! Родичі чоловіка жили в нас три місяці, а я не отримала ані копійки. Галина стояла перед дзеркалом і поправляла
— Ви мені більше не батьки! — кинув я, не приховуючи емоцій. — За заповітом усе залишили Максиму — от хай він тепер і розв’язує всі ваші проблеми!
– Ти розумієш, що я вклала у цей дім 500 000 гривень з бабусиної спадщини? – прошепотіла я, тримаючи в руках чек за штори, які він назвав «ганчірками»,
Я завжди була впевненою в собі дівчиною, яка чітко знала, чого хоче від життя. Я з тих, хто будує своє майбутнє власними руками. Ще в юності я вирішила,
— Половину твоєї дачі я віддав сестрі. Їй зараз важко, а у тебе всього багато, — чоловік думав, що все продумав. Але не так сталося, як гадалося. Анна
— Знову запізнилася! — вигукнула Олена, коли двері відчинилися. — Максим голодний, сидить! Я глибоко зітхнула, знімаючи пальто. Все більше не могла зрозуміти, що відбувається. Півтора місяця тому,