У державних університетах Марокко навчання повністю безкоштовне. Такого поняття, як “контракт” не існує. Про це Gazeta.ua розповіла українка Єлизавета Домбровська, яка 4 роки живе в Марокко. Виховує доньку Злату.
Українка 10 місяців навчалася в Марокко у школі, яка спеціалізується на вивченні арабської мови. Місяць у закладі коштує понад €1 тис.
“Спочатку приїхала на місяць. Виграла грант на безкоштовне навчання упродовж трьох місяців з проживанням у гуртожитку. Ще сім місяців навчання оплатив батько, – розповідає Єлизавета Домбровська. – Навчання у школі ведеться арабською, але в гуртожитку спілкувалась англійською. Тут навчаються дипломати з усього світу, які розмовляють чотирма – п’ятьма мовами. З’явився ще більший стимул до навчання. Також дізналася багато цікавого про інші країни – кожен студент на заняттях представляв свою культуру. Розповідав про традиції, кухню”.
Між Україною і Марокко немає угоди про освіту. Тому українці не можуть вступати на бюджет у місцеві університети.
Читайте також: Робота в теплих країнах: українець розповів, як це бути лікарем у Камбоджі
“Коли мала повертатися в Україну, познайомилася з майбутнім чоловіком. Вирішила залишитися і вступати в університет. Написала листа мароканському міністру з проханням дозволити навчатися в Марокко в державному університеті. Він дозволив спробувати здати екзамени разом з іншими студентами. Так вступила в інститут інформації і зв’язку на спеціальність “політичні комунікації”. Зараз навчаюся на другому курсі магістратури”.
Одне заняття триває дві години. Між першою і другою парою немає перерви. Зате потім 2 години вільного часу. Далі – ще одна чи дві пари поспіль.
“Також тут немає заліків, лише екзамени. Усі письмові. На сесію дається тиждень. Під час останньої було 10 екзаменів. Фактично за день потрібно було здати два іспити. Вони проходять у спеціальній аудиторії, де кожен має окреме робоче місце. Зазвичай дають одне і те ж запитання на всю групу. Роздають два чи три кольорових чорновики та один великий листок, який потрібно здати. Дається 2 години часу, – розповідає Єлизавета. – Спочатку я робила шпаргалки. Усі дуже дивувалися, бо тут ніхто цим не займається. Немає поняття “хабар”.
Якщо студент не здає екзамен, то переводиться в приватний університет або залишається на другий рік”.
