Знову? – засмучено промовила жінка. – Та скільки можна? Твої родичі до нас що, щотижня їздитимуть?

Діно, до нас завтра гості приїдуть! – Вирішив порадувати дружину Данило.

– Які гості? – спитала Діна, підводячи погляд від книги і пильно дивлячись на чоловіка, який стояв у дверях спальні з телефоном у руках. – Ти зараз із ким розмовляв?

– Здогадайся!

— Та що мені гадати? Ти що сам сказати не можеш? Хто приїде і, найголовніше, навіщо?

– Руслана приїде! Вона мені щойно дзвонила! – радісно відповів Даня. – Ти ж не проти?

Діна відразу ж відклала книгу убік, вставивши в неї закладку. І невдоволено подивилась на Данила.

– Знову? – засмучено промовила жінка. – Та скільки можна? Твої родичі до нас що, щотижня їздитимуть? Минулого тижня батьки твої приїжджали, але це не все! До цього за кілька днів брат твій старший з усім своїм сімейством у нас майже чотири дні жили, і я після них прибирала, мила прала! А того хто був?

– Та пам’ятаю, пам’ятаю, до нього тітка моя у нас гостювала! Ти всіх перераховуватимеш? До речі, коли твої до нас приїжджають, я мовчу!

— Мої, Даню, до нас приїжджають раз на півроку, а іноді й рідше! Я знаю що сестра з тобою не розмовляє, сто відсотків щось потрібне!

— Та нічого такого просто в гості! Ось щойно зателефонувала і навіть вибачилася! – відповів дружині Данило.

— Слухай, Дань, я ось нізащо не повірю, що твоя сестра просто так просила б у тебе вибачення! А це означає лише одне: їй від тебе, чи ще гірше, від нас, щось потрібне! Ось і всі висновки!

— Та йой, жінко, що вона не може мені зателефонувати і просто вибачитись за те, що минулого разу мені наговорила?

– Руслана, ні, не може! Чи ти свою сестрицю погано знаєш? Вона ніколи не робить нічого просто так!

– Ай, та ну тебе! Вічно ти всіх у всьому підозрюєш! Дістало вже! Подзвонила то й подзвонила!

— Звичайно, мені не повинно бути жодної різниці, взагалі жодної! За винятком того, що я у власному домі не можу займатися своїми справами, бо в нас постійно хтось із твоїх родичів живе! Дзвони їй і кажи, що все скасовується, хай навіть не думає сюди їхати! Я хочу хоч тиждень спокійно побути вдома, тим більше у мене є відпустка! Набридли мені вже твої родички!

— Ні я нікому дзвонитиму, тобі треба, ти й дзвони! А сестра моя завтра у будь-якому разі приїде, подобається тобі це чи ні! Це, між іншим, не тільки твоя квартира, і не ти одна командуєш!

– Добре! Буде по-твоєму! – сказала Діна. – Спиш ти сьогодні у вітальні на дивані! І завтра, і післязавтра, і взагалі ти переїжджаєш туди! А до цієї кімнати навіть заходити більше не смієш! І готувати собі відсьогодні ти теж будеш сам, і прати собі, і прибирати за собою! З цієї миті ми з тобою просто сусіди! Дістало мене це вже! – Розійшлася Діна не на жарт.

— Діно, ну ти чого таке кажеш? Які сусіди? Ми чоловік і дружина!

– Це за паспортом! Я тобі сказала, вибирай! Або я, або твоя сестричка! Третього не дано! Вибір за тобою! А якщо вона пиїде і надовго, то в паспорті дані виправити теж недовго! Я зрозуміло для вас, сер, кажу?

— Цілком! – Невдоволеним і трохи злим голосом відповів Данило дружині.

Потім грюкнув дверима до спальні і пішов у вітальню.

—  І ще раз дверима грюкнеш, будеш взагалі в під’їзді ночувати! Разом із своїми родичами!

Відповіді дружині не було. Данило ліг на диван, увімкнув телевізор і дивився всяку нісенітницю, що там показували, поки не заснув.

Вранці Данило прокинувся на дивані і поплентався у ванну вмиватися. Потім він пройшов у кухню, сподіваючись, що дружина вчора все говорила не всерйоз, і думав, що вона там для нього перед роботою готує сніданок.

Але все виявилося зовсім не так, як думав Данило. Діна сиділа за столом із книгою в руках, і стіл був накритий тільки для однієї людини.

— О, сусід прокинувся! – пожартувала дружина.

— Який сусід, припини дурниці говорити, Діно! – попросив Данило. – А ти що мені нічого не приготувала? – озирнувся він на всі боки.

– Ні, і не збираюся! Я тобі вчора чітко дала зрозуміти, що я не жартую! Готуй собі сам!

Вона допила чай і пішла у свою спальню. Залишивши чоловіка наодинці з плитою та холодильником.

— Діно, ну я ж на роботу запізнюся через тебе! – намагався повернути дружину Данило.

– Не мої проблеми! Запізнишся, то, запізнишся! Я зайнята, і не чіпай мене! – Сказала вона і зачинила за собою двері.

— Неймовірно просто! І що я зараз їсти буду?! – Запитав він сам у себе.

Відчинивши холодильник, чоловік витяг звідти ковбасу, плавлений сир і майонез. Швидко склав собі бутербродів, перекусив і пішов збиратися на роботу.

З дружиною він цього ранку більше не розмовляв. Він кілька разів спеціально пройшов повз ліжко, на якому Діна читала книгу очікуючи, що вона хоч якось відреагує, покидав на підлогу свій домашній одяг, в якому він учора заснув.

Але Діна навіть оком у його бік не повела. Виїхавши на роботу, Данило трохи пізніше зателефонував своїй сестрі і запитав, о котрій вона сьогодні заявиться.

Руслана сказала, що після обіду вже буде в місті і побігає у своїх справах, а вже ввечері поїде до них із Діною. Тоді вони з братом домовилися, щоб вона йому зателефонувала, коли закінчить свої справи, і він забере її, і вони разом поїдуть додому.

Данило не хотів, щоб Руслана приїхала до них тоді, коли його не буде вдома. Думав, що Діна її просто не впустить у квартиру. І думав не дарма, бо Діна саме це й збиралася зробити. І начхати їй було, хто з родичів чоловіка ще до них заявиться, крім Руслани.

Увечері, як і домовився Данило із сестрою, він забрав Руслану, і вони разом поїхали додому. В машині брата, Руслана вже не виглядала такою привітною, як під час розмови з Данилом по телефону. Видно було, що вона взагалі не в настрої з ним розмовляти. Мабуть, ще ображалась.

— Ти так і мовчатимеш? – Запитав через кілька хвилин Данило. – Телефоном ти мені дала чітко зрозуміти, що ти на мене більше не сердишся, і навіть прощення у мене вчора попросила! Що ти знову ніс свій вернеш?

— Та не ображаюсь я на тебе! Забули вже давно! – різко відповіла сестра.

— Ти на довго до нас?

— Поки що не виставите! – Спробувала пожартувати Руслана.

– Ось воно як! То надовго чи ні? І що в тебе за справи? Ти ж не просто погостювати до нас приїхала?!

– Ні, не погостювати! Я хотіла місяць у вас пожити! Я сьогодні на роботу влаштувалася, а з житлом у мене поки що важкувато! Тому, крім як до тебе, мені тут більше звернутися нема до кого!

— Ага. — сказав Данило. – Місяць, значить! Я думаю, що не вийде стільки тобі у нас пожити!

— Це чому? – здивувалася Руслана. – Я що, об’їм вас, чи що? Чому не вийде?

— Ми з Діною вчора трохи маємо негаразди у сім’ї, я тепер сплю у вітальні на дивані! І якщо ти до нас на місяць зібралася заїхати, я думаю, вона мене взагалі з хати вижене! Вона зараз у відпустці хоче, щоб їй ніхто не заважав!

— Нехай відпочиває! Як я їй, цікаво, заважатиму? Я вранці йтиму, а ввечері приходитиму!

— А спати де ти будеш? Зі мною на дивані? У нас взагалі не чотири-і навіть не трикімнатна квартира, якщо ти не в курсі! У нас дві кімнати, якщо що!

— Ну, так ти помирись з дружиною! Що ти мене через неї на вулиці залишиш? Я не маю грошей, нічого не маю! Куди я, на твою думку, піти повинна?

— А ти, заздалегідь могла мене попередити, навіщо ти збираєшся до нас?! Я ж у тебе вчора питав! Можна було б ще тиждень тому мені зателефонувати, я б, може, якось допоміг тобі це питання вирішити! Що у вас близьких за звичка така — про все повідомляти в останню чергу?! Що в тебе, що в нашої мами!

— І що мені тепер робити? – Запитала Руслана..

– Гаразд, все, заспокойся! Щось придумаємо! Зараз я Діні все поясню, сподіваюся, вона зрозуміє!

Коли вони приїхали додому, Діна так само лежала на ліжку і вже дочитувала свою книгу.

Якби чоловік приїхав один, вона навіть не вийшла б до нього. Але, почувши голос Руслани, вона піднялася з ліжка, накинула халат і вийшла до них у передпокій.

– Привіт, Діно! – Привіталася з нею Руслана.

– Привіт! – відповіла Діна, примруживши очі.

— Так, ти поки що роздягайся і проходь у вітальню! – Сказав Данило сестрі. – А з тобою, Діно, підемо до спальні поговоримо!

— Ну, ходімо! – погодилася дружина.

Увійшовши до спальні, Данило зачинив за собою двері, потім узяв пульт від телевізора і ввімкнув його гучніше. Щоб, якщо що, Руслана не чула, про що вони розмовлятимуть.

– Я тебе слухаю! – Сказала Діна. – Про що ти хотів зі мною поговорити?

— Слухай, люба.

– О, прогрес, я вже люба! Щось потрібне? – посміхнулася Діна.

— Та годі тобі вже! Ну посперечалися вчора трохи, не будеш же ти на мене тепер ображатись до кінця наших днів!

— Наших ні, твоїх, можливо! – Вирішила пожартувати Діна.

– Я тебе зрозумів! Так ось, Руслана у нас місяць поживе, ти тільки не обурюйся! Вона сьогодні начебто на роботу якусь влаштувалася, і їй поки що жити просто ніде! Ти ж не будеш проти?

— Ага, ти чекаєш щоб я дозволила твоїй сестрі в нас жити! Та ще й цілий місяць! Нехай собі квартиру винаймає або кімнату в гуртожитку, мені все одно! Ми тільки вчора з тобою на цю тему розмовляли, а ти мені сьогодні заявляєш, що твоя сестра в нас цілий місяць жити зібралася! А потім буде ще місяць, а за ним наступний! Ні! Сьогодні так і ночує, навіть завтра, хай залишається. Але щоби більше двох днів вона у нас не затримувалася! Інакше я тобі сказала ще вчора, житимеш разом із нею в під’їзді! Я не жартую, ти чудово це знаєш!

– Ну Діно!

– Що Діно? Я знаю, що Діна! А ще в мене, відпустка, і я цей час хочу провести в своє задоволення! З книжкою! І не хочу, щоби у нас постійно зависали твої родичі! А якщо тобі не подобається, то ти знаєш два варіанти, як це все можна залагодити! Один з варіантів – це ти відправляєш свою сестрицю куди хочеш, мені все одно, а другий, я тобі теж про нього вчора говорила, через РАЦС!

– Ти серйозно? Ти що, і справді зі мною готова розлучитися через таку дрібницю? Тобі що, місця в квартирі шкода для дівчинки?

— Та шкода! – відповіла Діна. – І так, готова!

– Та не питання! – Сказав, як відрізав, Данило. – Значить, розлучення! А поки розлучаємося, Руслана житиме тут! Тільки люба моя, квартиру ділити будемо, ти про це подумала? І я собі відразу візьму іншу, моя робота мені це дозволяє! А що робитимеш ти? Хоча, – він махнув рукою. – Це вже не мої проблеми! Ти свій вибір зробила!

Діна одразу ж змінилася в обличчя. Вона не очікувала, що Данило так відреагує на її слова. Вона хотіла просто йому поставити умови. Бо думала, що чоловік у результаті прийме її сторону.

– Стій, Даню! Ти не серйозно зараз? – Раптом залепетала жінка.

— Цілком! – відповів чоловік. – Іди книжку свою далі читай! Сусідка!

Він вийшов зі спальні і знову грюкнув за собою дверима.

Діна вискочила за чоловіком і спробувала зупинити та повернути його назад до кімнати, щоб там з ним поговорити. Але чоловік дав їй знову зрозуміти, що вона зробила свій вибір. І дороги назад немає.

Вже за тиждень брат зняв Руслані однокімнатну простеньку квартиру, буквально за десять хвилин від її роботи. І сам подав на розлучення.

Діна неодноразово намагалася вмовити чоловіка цього не робити. Але він відступати не збирався. Мотивуючи все тим, що дружина, яка ставить його перед вибором, або вона або його рідні, йому не потрібна.

Діна таки розлучилась із чоловіком і повернулась жити в квартиру батьків. Звісно, ті не надто задоволені, картають доньку тим, що та не змогла зберегти шлюб.

А Діна часто думає, а чи могла вона той шлюб уберегти? А чи потрібно було? Це хіба норма, що рідня чоловіка їздить на гостину постійно?

От скажіть, ви б витримали у своєму домі постійну присутність багаточисельної рідні? Діна правильно зробила у цій ситуації?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page