– Значить, на будівництво будинку у вас гроші знайшлися, а на те, щоб допомогти мені з боргами, — ні? А я ж твоя сестра, Сашко

— Сашко, ти ж сьогодні поїдеш на ділянку? — запитала Галина свого чоловіка за сніданком.

— Бо під час свят мало що там могло статися…

— Так, так, звісно! Поїду! Сьогодні ж ще й бригада має розпочати роботу! — відповів їй Олександр.

— Скоріше б уже добудувати будинок і нормально переїхати! Так хочеться вже жити у своєму домі!

— Скоро! — усміхнувся дружині чоловік. — Думаю, що до середини літа все вже буде готово! А там залишиться лише оздоблення зробити — і можна буде переїжджати!

— Знаєш… — раптом сказала дружина, хитро піднявши брову.

— Що таке?

— Ми можемо зробити повний ремонт і оздоблення тільки в одній кімнаті, переїхати, жити там і поступово доробляти все інше!

— Ой, Галю, це, звісно, непогана ідея, але, може, спершу все зробимо до кінця? — засумнівався він.

— Просто, за моїми підрахунками, у нас вистачить накопичених грошей лише на добудову, а далі доведеться ще збирати! — пояснила Галя чоловіку. — А якщо ми будемо здавати цю мою квартиру, це ж буде як додатковий дохід! Погодься, ці гроші зайвими не будуть?

Саша замислився над словами дружини, трохи помовчав і відповів:

— Знаєш, до літа ще є час, тож подивимося! Можливо, так і зробимо!

— А ти, до речі, батькам і сестрі вже казав, що ми будуємо будинок? — запитала дружина після того, як помила посуд.

— Ти що? Ти ж чудово знаєш, які вони заздрісні, хай краще все так і залишається! Не хочу, щоб мене потім місяцями мати пилила! Вони ж усе зроблять, щоб зіпсувати нам радість від нашого досягнення! Ти ж сама пам’ятаєш, що було, коли ми купили автомобіль спершу мені, а потім тобі!

— Так… — сумно згадала Галина.

— От-от! Твої батьки зовсім інакше на все це дивляться! Вони радіють, коли у тебе чи у нас щось виходить! Підтримують, допомагають, якщо треба! А мої лише й знають, як зіпсувати все хороше!

— Досі не можу зрозуміти, як у такій сім’ї з’явився ти! Як тобі вдалося вистояти проти такого виховання?

— Я ж тобі казав, що вдома майже не жив, коли був маленьким, мене бабуся до себе забирала! А ось з Діною це не пройшло… Її мама нікому не хотіла віддавати, хоч на годину, хоч на день! Вона завжди за неї, як скажена, носилася! Пам’ятаю, яку вона сварку бабусі вчинила, коли та просто запитала, чи можна забрати нас обох із сестрою до села на тиждень… — сумно згадував Саша фрагменти свого дитинства. А під впливом мами Діна виросла її копією! Я дуже сподівався, що вона це переросте, але ні! — продовжив він розповідь. — Пам’ятаєш, ти ще перед весіллям питала, чому я так мало спілкуюся зі своєю сім’єю, майже не спілкуюся, чому не хотів знайомити тебе з ними?

— Так-так, я все це пам’ятаю, і ти ж мені вже пояснював усе це! Тож навіщо зараз знову ворушити минуле? — занепокоєно запитала Галина чоловіка. — Може, просто забудемо про це?

— Забути?.. Не вийде! А ось просто не говорити і намагатися не згадувати… Це більш логічний варіант, Галю! Тож давай краще так і зробимо? Гаразд? — уточнив він у дружини.

— Чудово! — відповіла вона йому. — А тепер я пішла збиратися, бо треба заїхати на роботу, потім у магазин, вибрати подарунок для моєї мами, а тоді додому готуватися до виходу на роботу! Хочу взяти сьогодні документи на будинок, щоб переглянути все за перші числа, а то мало що там було, поки у мене були святкові дні!

— Зрозумів! Значить, сьогодні ти займаєшся своїми справами, а я зараз на будівництво, а потім теж на роботу — не тобі ж самій завтра виходити після свят!

— Тобі туди навіщо? Що там могло статися без тебе?

— Та мені треба одяг забрати додому, попрати, бо я ж тридцять першого так поспішав звідти поїхати, що все забув: і одяг, і контейнер для обіду, усе!

Галина кивнула, зрозумівши план дій чоловіка на сьогодні, і вийшла з кухні, а Сашко залишився допивати свою каву. Він теж хотів якнайшвидше переїхати з квартири у будинок і тепер серйозно задумався над словами дружини — здавати її квартиру і вкладати отримані від оренди гроші в ремонт, меблі та техніку для облаштування їхнього нового житла.

А ще він чомусь згадав про свою сестру, з якою вже давно не спілкувався. Перший час, коли Сашко поїхав із дому, він ще підтримував з Діною стосунки – усе-таки це його молодша сестричка. Але згодом, коли вона все більше й більше почала характером нагадувати їхню матір, він вирішив більше ні з ким із сім’ї не спілкуватися.

Вона періодично йому телефонувала, але Сашко не завжди відповідав. А від своєї сім’ї, від своєї дружини він намагався тримати матір і сестру якомога далі. Батько у нього був ще більш-менш нормальною людиною, але занадто слабохарактерним і постійно піддавався впливу матері, тому з ним Сашко спілкувався значно більше, ніж з іншими. Це, до речі, була ідея його батька, щоб вихованням Саші переважно займалася бабуся. Він розумів, що там із сина буде більше користі, ніж удома. Так і сталося.

Коли Галина вже поїхала на роботу, Саша ще якийсь час сидів за комп’ютером, переглядаючи новини та переважно робочу пошту, аж раптом у нього задзвенів телефон. Він спочатку подумав, що Галила щось забула вдома або хотіла щось сказати, але, поглянувши на екран смартфона, він роздратувався й почервонів:

— Ну що ж це таке!!! — обурився він, беручи телефон до рук.

На екрані висвітлювалося, що телефонувала його молодша сестра Діна, яку він якраз згадував за сніданком, розмовляючи з дружиною. Сашко вагався, чи брати слухавку, але дзвінок урвався, поки він вирішував, і від цього йому стало трохи легше. Він розслабився, поклав телефон біля клавіатури комп’ютера, як раптом той знову задзвенів. І знову це була Діна…

— Так… — відповів він на дзвінок, явно незадоволений.

— Привіт, Сашко! А що це ти зі своєю жінкою навіть нікого з нашої сім’ї з Новим роком не привітав? Я вже мовчу про якісь подарунки, але хоча б подзвонити могли б! — одразу почала молодша сестра.

— Та я щось не пам’ятаю, щоб хтось із вас нам із Галею дзвонив! — таким самим тоном відповів він сестрі.

— Та невже? А я хіба вам не телефонувала? — здивувалася Діна.

— Ні!

— Ой, я, мабуть, так напилася, що мені це наснилося! — розсміялася вона сама зі своїх слів.

— Чого ти хотіла, Діно? Навіщо дзвониш? — невдоволено запитав він сестру.

— Та розслабся ти! — знову засміялася вона. — Просто я у місті! Хотіла до вас заїхати, якщо, звісно, ти скажеш мені адресу! А то вже роки два тебе не бачила, а може, й більше!

— Заїхати? До нас? — перепитав Сашко здивовано. — Ми з Галиною одружені та живемо разом майже шість років, але ти жодного разу не хотіла до нас у гості! Навіть тоді, коли два місяці жила тут у гуртожитку!

— Це, між іншим, була квартира мого хлопця! — заперечила Діна Саші.

— Та невже? Більше нагадувало гуртожиток! І якби бабуся не попросила мене забрати тебе звідти, можливо, ми б зараз навіть не розмовляли, так?

— Не неси дурниць, брате! — відмахнулася вона від його слів.

Сашко, звісно, сподівався почути хоч якусь ніяковість у голосі сестри, але ні — лише веселощі. Проте також у її голосі відчувалося якесь хвилювання, і це означало, що Діні щось потрібно. От тільки що саме, він поки не знав і чекав, чи розповість вона, чи ні. У будь-якому випадку, Саша розумів: якщо це буде суперечити його принципам, він одразу ж відмовить. Те, що вона вперше за всі ці роки напрошувалася в гості, його теж насторожувало.

— То що, ти скажеш мені вашу адресу чи мені доведеться обійти всі будинки й квартири у місті? — знову спитала Діна.

— Я якраз зараз їду на роботу, мене до вечора вдома не буде, а Галина…

— Ну і гаразд! Галина ж буде? — перебила вона брата.

— Ні, вона вже поїхала у справах!

— Тоді я приїду і почекаю вас! Мені не складно!

— От цього точно не буде, Діна! Не ображайся, але у нас удома ніхто без мене чи Галі не залишається, навіть її батьки!

— Гаразд! А коли ви будете вдома, щоб я могла заїхати? — наполягала сестра.

— Ввечері, мабуть.

— Добре, напиши мені адресу, і я приїду годині о дев’ятій вечора. Якраз дещо зроблю і приїду!

— Гаразд, напишу… — неохоче відповів він. — А зараз я пішов збиратися на роботу!

— Давай, йди! — відрубала Діна і поклала слухавку.

Перед тим як написати сестрі адресу Галининої квартири, Саша спочатку зателефонував дружині, щоб розповісти новини й запитати дозволу. Галина була дещо обурена, але не бачила причин, чому б не прийняти Діну в гостях, і дозволила. Сашко відправив сестрі адресу одразу після дзвінка, а коли побачив, що Діна прочитала повідомлення, пішов збиратися.

Він заїхав на ділянку, перевірив, чи все в порядку, зустрів нову бригаду будівельників, яких прислала фірма, і вирушив на роботу. Додому він повернувся близько п’ятої вечора й одразу почав розповідати дружині про нових робітників і про будівництво:

— Уявляєш, Галино! Через їхню впертість ми переїдемо у новий будинок тільки восени! І то, якщо пощастить! Як тобі такі новини? — запитав він, не помітивши її жестів, що варто припинити розмову.

— Давай про це пізніше, Сашко. У нас твоя сестра, — тихо сказала Галина.

Саша здивовано й з недовірою подивився на дружину.

— Що? Діна? Вона ж мала приїхати лише о…

— Дев’ятій, так! — почувся голос сестри з кухні. — Ну, привіт, братику! — з’явилася вона в дверях.

— Привіт… — розгублено відповів Саша.

— Йди вмийся і до столу! Я вже накриваю, пообідаємо трохи раніше, — втрутилася Галина, намагаючись розрядити атмосферу.

Коли всі сіли за стіл, Сашко запитав:

— Що нового, Діна? Телефоном не встигли поговорити…

— Нового? — перепитала вона. — Та нічого! На мені всі борги мами з татом, і мої теж! А так усе як завжди!

— І звідки у вас борги?

— Треба було на щось жити, коли я жила з колишнім! А батьки за квартиру назбирали… Думала, ти мені допоможеш!

— Я?! З чого ти взяла, що в мене є гроші?

— На будинок знайшлися, а на мене — ні? Я ж твоя сестра!

— І що? — не стримався Сашко. — Це моя справа!

— Це не моє діло?! — закричала Діна на нього. — А чєє, тоді?! Тебе та твоєї жінки?! Чи ти так добре влаштувався, що тепер боїшся це втратити, якщо вона… — Діна вказала на Галину. — Дізнається, яка у нас родина?!

— Я й так знаю, яка у ТЕБЕ родина, Діна! — відповіла Галина. – А у нас з Сашком тепер своя окрема родина, і ми з ним думаємо про НАШЕ майбутнє!

— Мені байдуже на ВАШЕ майбутнє!!!

Після цих слів Сашко з Галиною випроводили Діну за двері. Вона і сама зрозуміла, що тут залишатися немає сенсу — грошей їй тут ніхто не дасть, як вона хотіла. Адже її брату важливіше побудувати будинок для себе та своєї жінки, ніж допомогти їй з її боргами та боргами. Хоча всі вони працюють, правда, хто де може, але працюють.

— Пробач, Галю, — сказав Сашко дружині, коли двері за Діною зачинилися. — Я не знав, що вона вже у нас…

— Все нормально! — відповіла жінка. — Вона прийшла раніше, ніж повинна була! Я сама тільки додому зайшла, як вона у дзвінок подзвонила, навіть не у домофон! Таке враження, що Діна чекала когось із нас у під’їзді…

— Все може бути! А ось те, що вона сказала про наш будинок…

— Не переймайся з цього приводу! — хитро усміхнулася дружина і простягла йому свій телефон.

Там було записано відео всієї сцени, яка щойно відбулася на кухні. Відео було записано з того моменту, як Саша пішов умиватися. Галя просто поставила телефон на підставку, коли вони з Діною заходили на кухню, і все зняла. І погрози Діни, і її слова були записані повністю.

— А ти в мене не промах! — гордо сказав Сашко дружині, обіймаючи її і цілуючи після перегляду відео.

— Я просто передбачала щось подібне! Ось і вирішила перестрахуватися! І тепер, якщо з нашим будинком щось трапиться, за це відповідатиме твоя сестра! Мені все одно, які у неї проблеми, але нашу сім’ю я їй не дам зруйнувати! Та й лізти в наші кишені теж! Хоче грошей, хай йде і працює!

Сашко ще раз міцно обійняв дружину. І після цього подружжя село за стіл й почало вечеряти, розмовляючи про нових робітників, про їх новий будинок і багато чого іншого.

А Діна, розлючена на брата, поїхала до одного зі своїх колишніх, щоб домовитися про щось погане для «улюбленого» брата та його жінки. Однак всім, кого Діна знала в цьому місті, де жив її брат, вона була байдужа, а колишньому, не хотілося брати участь у справах дівчини. Тому Діна лише попросилася у нього переночувати, а вранці поїхала додому…

You cannot copy content of this page