fbpx
Історія
Я вирішила поговорити з чоловіком, і переконати його! Пропозиція повинна була пролунати саме з його уст, адже мене у тому домі не надто і шанували. І що ви думаєте: нам не просто відмовили. Нас попросили не підіймати цієї теми більше узагалі. Ми їх, бачте, образили. Хоча це їм соромно бути повинно. Адже наше прохання було цілком логічним і їхня відмова ну ні в які ворота

Я заміжня і у нас двоє діток. Весь час після весілля ми жили в передмісті в однокімнатній квартирі. Раніше я була цілком задоволена своїм житлом. Перший час нам було достатньо місця. Але з того моменту, коли я відчула, що при надії вдруге, почалися суттєві незручності. Знаєте, як це буває – старшому малюкові доведеться ставити ліжечко, а місця немає. Я вже не кажу про власні кімнати! А так як? Вчотирьох спати? Як всім розміститися так, щоб було більш-менш комфортно? А що буде, коли дітки підростуть? Ще й малюки у нас різностатеві! Як будемо жити далі? Тим більше розраховувати на купівлю іншої квартири нам не доводиться! Нам це не по кишені! І так, ледве змогли наскладати на ці квадратні метри!

Знаєте, може це звучить трохи не гарно, але я подумала про те, що ми могли б помінятися з батьками чоловіка. А що, вони удвох мешкають у двокімнатній квартирі! Навіщо їм стільки простору? Могли б і в одній кімнаті жити спокійно! Яка їм різниця? А те, що передмістя, так це не погано! Їм то і ходити особливо нікуди, не те, що мені з дітьми! Якщо вже дуже треба буде, доїдуть на громадському транспорті. Тим більше що до зупинки не далеко! Та й на свіжому повітрі пожити їм було б корисно!

Я вирішила поговорити з чоловіком, і переконати його! Нехай він запропонує їм обмін, це ж його батьки! Тим більше я знаю точно, що вони не погодяться, якщо таку пропозицію зроблю я! У нас з ними відносини не дуже хороші, вони мене трохи розуміють! Але, це дрібниці! Заради обміну квартир я готова була полюбити їх і забути старі образи! Але, все виявилося марно! Розмова чоловіка з батьками закінчилася нічим! Вони ніяк не хотіли розмінюватися з нами! Ні, без пояснень, і все! Як так можна, не зрозумію? Адже мова йде про комфорт і щастя їхнього сина і онуків, а вони не погоджуються! Ніби й не розуміють, що нам ця квартира потрібніше! Як можна бути такими? Ми ж одна сім’я! Яка їм різниця, де жити? Вони ж пенсіонери!

Сказали, що звикли жити в цій квартирі і не хочуть міняти її. Їм, бачте, подобатися тут! Вони з сусідами, бачте, усе життя прожили і давно уже сплять у різних спальнях. Як на мене, то вони думають тільки про себе! А як же ми? Чому вони не хочуть увійти в наше становище? Може, роблять все це на спеціально, аби нас розлучити? Які аргументи або слова використовувати? Як переконати двох літніх людей, що жити в двокімнатній, коли твоєму сину і дихнути немає де, просто соромно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.