— У тебе гардероб більший, ніж мій робочий кабінет, ти напевно і половини своїх суконь не одягала! Ти хоч уявляєш, що більшість людей на двадцять тисяч живуть всією сім’єю цілий місяць?

Невдячна.

— Не починай давай не псувати вечір через таку нісенітницю.

— Я ж просив тебе нічого не купувати хоча б до кінця місяця. Погодься, я рідко тебе про це прошу? Ти ні в чому не обмежена, я даю тобі достатньо грошей на всі твої примхи. Але в цьому місяці у мене велика угода, мені потрібно вкластися, потім все буде як раніше, а може і краще. Невже ти і двох днів не можеш протягнути без нової сукні?

— От не думала, що ти мені за сукню докорятимеш! Не дарма моя мама говорила…

— Твоя мама говорила, що ти зі мною на смітнику залишишся. А я сам дослужився до генерального директора, ти не працюєш вже п’ять років, тільки розважаєшся і їздиш по курортах. Бідна твоя мама, і як вона це терпить! Така важка доля у доньки!

— Ти що, хочеш щоб я пішла працювати?!

— Я цього не казав. Я просто просив тебе не витрачати зайвих грошей до кінця місяця. Це так складно?

— Я купила лише одну сукню!!! Який же ти дріб’язковий!

— Одну сукню, яка коштувала двадцять тисяч?! Де ти взагалі знаходиш такі ціни?

— Та ти хоч бачив цю сукню? Вона розкішна!

— У тебе гардероб більший, ніж мій робочий кабінет, ти напевно і половини своїх суконь не одягала! Ти хоч уявляєш, що більшість людей на двадцять тисяч живуть всією сім’єю цілий місяць?

— Годі тобі! Хто може жити місяць на двадцять тисяч! Не сміши.

— Знаєш, мила. Я завжди був хорошим чоловіком — я не хвалюся, просто констатую факт. Я дбав про тебе, підтримував, давав тобі можливість відпочивати і розважатися, навіть від домашніх справ тебе повністю звільнив — у нас свій кухар, прибиральниця… Загалом, я дав тобі все, що міг. І я добре до тебе ставився, з повагою, ніколи не дорікав тобі, не підвищував голос жодного разу. І я думав, що заслуговую у відповідь як мінімум розуміння і підтримки.

— Ну і що ти зробиш? Знизиш мені щомісячну суму на особисті витрати? Та й будь ласка, я знайду де дістати гроші, раз ти такий скнара.

– Як тобі не соромно…

– Соромно? Це тобі має бути соромно! Ти обіцяв піклуватися про мене, а тепер не дозволяєш купити сукню!

—Не бачу змісту продовжувати цю розмову. Ти не чуєш мене. Знаєш, що допоможе мені не виглядати поганим після того як я з тобою розлучуся?

— Розлучишся?! Через сукні?!

— Ти навіть власній матері жодного разу не дзвонила відтоді як вийшла за мене заміж. А я дзвонив. Я дзвонив твоїй мамі щотижня! Тому що вона переживає за тебе, а ти навіть не береш слухавки, коли вона дзвонить. Я підтримував з нею стосунки, піклувався про неї, оплачував всі її рахунки. Я не хвалюся перед тобою — я хочу сказати, що твоя мама прекрасно знає, хто є хто. Тобі не вдасться виставити мене скнарою.

— Ах ось як…

— Я сподівався ніколи цим не скористатися, але у мене є всі права і можливості залишити тебе ні з чим після розлучення. Я тобі ні копійки не винен. Тобі не вдасться відсудити нічого. Ти залишишся на вулиці ні з чим. І ні, мені не соромно. Я робив для тебе все. Ти не оцінила. Що ж, хай буде по-твоєму. Раз не вмієш бути вдячною – може, навчишся на своїх помилках. Мати тебе назад не прийме, ми з нею це обговорювали. Так що у тебе доба, щоб знайти куди переїхати. Всі твої дорогі сукні і прикраси повернуться в магазини, я домовлюся. Виручені гроші я переведу твоїй мамі, вони з батьком хочуть купити будинок біля озера. І не смій до них лізти, просити у них грошей або чогось ще, ти їх не заслужила. Твої батьки чудові люди. Прощай, я переночую в готелі. Вранці щоб тебе тут не було.

Автор: Kateryna R.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page