Емоційне рішення про блокаду Донбасу було справедливим на короткостроковому етапі, але перетворилося на «дурість і недалекоглядність» у перспективі.
Про це заявив заступник міністра з питань окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука, – повідомляє РБК-Україна.
Він вважає, що з непідконтрольними територіями існує безліч економічних зав’язок і без реального скрупульозного пошуку альтернатив «навіть починати розмову про якесь відсікання – лукавство або некомпетентність».
«У момент, коли почалися активні бойові дії, Україна прийняла для себе досить різке рішення – відмовитися від поставок на окуповані території води, харчів, перекрила фінансові й соціальні потоки. Я на той момент як громадянин їх підтримував. Бо тоді цими заходами мені, як і всім, хотілося покарати населення, яке кричало: «Путін, прийди!» Це було емоційно, але чесно. І з боку простих людей, і з боку держави, яка, по суті, була в шоці від того, що відбувається», – зазначив Тука.
На його думку, цей крок, справедливий на якомусь короткостроковому етапі, перетворився на «дурість і недалекоглядність» у перспективі.
«Розум так і не взяв гору. Емоції розгубленої держави, що не трансформувалися в довгострокову стратегію, якщо комусь і прислужилися, то це ворогу – Росії, яка зайшла на окуповані території рублем і товаром. А також нашому рідному корупціонеру й контрабандисту, який оперативно всівся на потоки і схеми блокпостів і бюджету», – заявив заступник міністра.
«Тепер же, говорячи про реінтеграцію, нам доведеться поступово відкривати торговельні шлюзи і знімати блокаду, а також додатково боротися і з рублем, і з російськими виробниками», – переконаний Тука.
Читайте також: Українські військові зазнали великих втрат.
Він вважає, що з непідконтрольними територіями існує безліч економічних зав’язок і без реального скрупульозного пошуку альтернатив «навіть починати розмову про якесь відсікання – лукавство або некомпетентність».
«У момент, коли почалися активні бойові дії, Україна прийняла для себе досить різке рішення – відмовитися від поставок на окуповані території води, харчів, перекрила фінансові й соціальні потоки. Я на той момент як громадянин їх підтримував. Бо тоді цими заходами мені, як і всім, хотілося покарати населення, яке кричало: «Путін, прийди!» Це було емоційно, але чесно. І з боку простих людей, і з боку держави, яка, по суті, була в шоці від того, що відбувається», – зазначив Тука.
На його думку, цей крок, справедливий на якомусь короткостроковому етапі, перетворився на «дурість і недалекоглядність» у перспективі.
«Розум так і не взяв гору. Емоції розгубленої держави, що не трансформувалися в довгострокову стратегію, якщо комусь і прислужилися, то це ворогу – Росії, яка зайшла на окуповані території рублем і товаром. А також нашому рідному корупціонеру й контрабандисту, який оперативно всівся на потоки і схеми блокпостів і бюджету», – заявив заступник міністра.
«Тепер же, говорячи про реінтеграцію, нам доведеться поступово відкривати торговельні шлюзи і знімати блокаду, а також додатково боротися і з рублем, і з російськими виробниками», – переконаний Тука.
Читайте також: Ситуація в Авдіївці напружена до межі, можливий прорив терористів, — Дейдей.
Популярні дописи
- Він їй сказав: – Ви мені подобаєтеся. Я можу з вами одружуватися. Але за умови: ви перестанете фарбувати брови і губи
- Свекруха влаштувала вдома город. Вмовляю чоловіка викинути цю розсаду хоча б з нашої кімнати – він проти і навіть злиться
- Христі аж дихання перехопило, коли збагнула, що проминула свою зупинку. І все через її язик, який так любить побалакати. Ось і тепер заговорилася у поїзді з якоюсь незнайомкою і доїхала аж до наступної станції
- Згодом у Марічки із Сергійком рік за роком з’явилося двоє гарненьких діток — Соломійка і Остапчик. Молода дружина ростила їх сама, бо ж чоловік продовжував працювати за кордоном, аби заробити на дім. Звістка обipвала Марійчине щастя несподівано
- Олексія жаром обсипало з ніг до голови. Він витяг гаманець і Бога молив: аби вистачило, аби вистачило… Руки тряслися, пересохло в роті. Продавщиця дивилася в упор. «Сорок п’ять, сорок шість… ще п’ять… Не вистачить, – промайнуло в голові, і тут же згадав: в загашнику є, від дружини приховане. Витяг і зітхнув: – Слава Богу!»