Богдане! Моя мама дуже засмутилася, що ти не зможеш поїхати до них на гостину разом зі мною! – сказала Оля розчарованим голосом, коли чоловік зателефонував їй під час обідньої перерви.
— У цьому немає нічого такого! Мені зараз потрібно працювати, а не на гостину їздити! Зараз найгарячіший сезон, Олю! Тим більше, я нікому нічого не обіцяв! — відповів Богдан.
— Але ж можна було взяти кілька вихідних! Це ж не на тиждень поїздка! — почала наполягати дружина.
— За ці два дні я можу заробити стільки, скільки за місяць! Поїдь до них сама! Або взагалі залишайся вдома — це навіть краще буде!
— Що ти таке кажеш? Мама з татом мене чекають! І тим більше, я вже їм пообіцяла, що приїду! — заперечила Оля. — Хоча, я ж обіцяла, що ми приїдемо разом.
— Олю, припини, будь ласка, обіцяти щось за мене! Ти навіть не поставила мене до відома про цю поїздку! Сказала, що ми разом приїдемо, а мене з цього питання викреслила! Так не робиться!
— Але ж ти мій чоловік, Богдане.
— І що? Тепер ти все за мене вирішуватимеш?
— Ні, звісно!
— Тоді припини так робити! — майже вигукнув Богдан у слухавку.
— Не смій так зі мною розмовляти! — образилася Оля. — Я твоя дружина!
— Тоді поводься як дружина! Почни думати не лише про те, як догодити своїм батькам!
— Все! Мені набридла ця розмова! — різко обірвала Оля й поклала слухавку. — Знайшовся вчитель, буде мені вказувати, як поводитися! — невдоволено буркнула вона після розмови.
Повернувшись додому після роботи, Богдан побачив, що його дружина досі ображена.
— Олю, — покликав він.
Ігнор.
— Оля! Ти збираєшся сьогодні зі мною розмовляти? — трохи лагідніше запитав чоловік, підходячи до дружини ззаду.
— Ти знову зібрався мене повчати, що і як мені казати? Чи, може, вибачишся за сьогоднішнє? — різким тоном запитала вона.
— Ну, якщо ти більше не будеш обіцяти щось за мене, тоді я більше не скажу жодного слова з цього приводу.
— По-перше, це не просто «хтось», а мої батьки, Богдане! А по-друге.
— Саме так! Це ТВОЇ батьки! Чому я маю кидати роботу, щоб їхати до них на два дні? А потім вони ж через тебе мене й критикуватимуть, що я, бачте, мало заробляю! Олю, з мене досить!
— Нічого подібного! Вони б так не зробили! — заперечила Оля. — Вони тебе люблять і добре до тебе ставляться!
— Ну, це занадто голосна заява, ти так не вважаєш? — засміявся він.
— Чому це? — насупилася Оля.
— Бо коли ми минулого разу до них приїжджали, вони всіляко намагалися мене зачепити! То я, мовляв, погано до тебе ставлюся, бо не оплатив поїздку в Туреччину. То я вдома нічого не роблю, бо постійно працюю. І мені здається, що це вони не самі додумалися.
— Що ти маєш на увазі? Що я на тебе скаржуся? — вигукнула дружина.
— Я маю на увазі, що справи нашої сім’ї їх абсолютно не стосуються, Олю! Нехай припинять втручатися! — завершив він.
— Але чому це?
— Олю, досить! Я прийшов з роботи, хочу повечеряти й хоч трохи відпочити, бо мені через вісім із половиною годин знову вставати й їхати працювати!
Оля розвернулася й, голосно тупаючи, вийшла з кухні. За кілька секунд Богдан почув, як зачинилися двері їхньої спальні.
— Звісно, давай, грюкай дверима. Не тобі ж їх потім лагодити. — пробурчав він, наливаючи собі суп.
Наступного дня Оля була ображена. Чоловік кілька разів намагався помиритися з нею, але все було марно.
Під час обідньої перерви Богдан знову зателефонував дружині, але розмова не склалася.
— Що? — холодно відповіла Оля.
— Ти довго ще ображатимешся ні за що? — спокійно запитав чоловік.
— А ти збираєшся вибачатися? Чи так і будеш робити вигляд, що лише ти правий, а моя думка нічого не важить?
— Олю, я не казав, що твоя думка мені не важлива! Просто не треба постійно щось обіцяти за мене!
— Мої батьки — це не «хтось»! — вигукнула Оля й поклала слухавку.
За кілька хвилин по тому богдана набрала тещ. Вона без зайвих передмов почала виховувати зятя. Мовляв, той не повинен перечити дружині, не повинен так різко із нею розмовляти і взагалі: Оля сказала – роби.
Богдан не дослухав і кинув слухавку. Триста наступних дзвінків від тещі і тестя він ігнорував. День явно був важким і зосередитись на роботі у Богдана не виходило зовсім.
Коли Богдан повернувся додому, дружина була явно налаштована на чергове з’ясовування стосунків. Богдан зайшов у квартиру, відчуваючи важкість на душі. Він знав, що на нього чекає чергова сцена.
— Привіт, Олю! — спробував він привітатися так, ніби нічого не сталося.
— «Привіт, Олю?» — перехопила вона його слова. — Як ти міг так розмовляти з моєю мамою?
— А чому ти вирішила, що можеш дзвонити їй і скаржитися на мене? Чому ти взагалі втручаєш батьків у наші стосунки? — Богдан спробував тримати себе в руках.
— Бо вона моя мама! — вигукнула Оля.
— І що? Я ж не дзвоню своїм батькам і не розповідаю, що ти поводишся як примхлива дівчинка, яка не може прийняти рішення без їхньої підтримки!
— Це вже не мої проблеми, що твоїм батькам байдуже, як живе їхній син! І я не мамина дочка!
— Ні, ти саме така! Ти не можеш зробити й кроку без того, щоб проконсультуватися з ними. Ти постійно розповідаєш їм усе, що відбувається між нами, а потім вони влаштовують мені “виховну роботу”!
— А ти б міг хоч раз їх послухати, а не одразу скидати дзвінок!
— Чому я маю слухати їх, якщо у мене є своя голова на плечах? Це вони мають припинити втручатися у наше життя! А тобі слід трохи менше з ними спілкуватися!
— О, зараз отак! Якщо тобі не подобаються мої батьки, то я не збираюся з ними менше спілкуватися! А ти дійсно невихований! Моя мама правильно тебе назвала!
— Якщо так, то збирай речі й їдь жити до своїх батьків, якщо я тебе не влаштовую! — не витримав Богдан, втомлений нескінченними суперечками.
— Ах, от ти як? Ти просто хочеш позбутися мене? — обурено вигукнула Оля.
— До чого тут позбутися? Просто.
— Що «просто»? — не дала закінчити вона.
— Мені набридли постійні сцени від тебе і твоїх батьків!
— А ти б нас послухав і тоді.
— Я не збираюся вас слухати! Нікого з вас! Ви з мамою говорите одне й те саме, як у замкнутому колі! І завжди я винний! Що б я не зробив, каміння летить у мене!
— Це неправда! — заперечила Оля.
— А як же? Скажи, що ти не дзвониш їм і не жалієшся, якщо я щось зробив не так!
— Дзвоню, бо мені потрібна підтримка.
— А мені, по-твоєму, вона не потрібна? — вигукнув Богдан. — Я працюю майже щодня, втомлююся! А вдома мене чекає твоє ниття про те, що я поганий чоловік, бо не хочу їхати до твоїх батьків! А потім твоя мама телефонує і називає мене невихованим!
— Богдане, я просто хотіла, як краще.— почала хлипати Оля.
— А вийшло, як завжди!
— Не говори так зі мною. Мені лячно.
— Тоді припини скаржитися на мене своїм батькам! І не діймай мене своїми дурницями! — зітхнувши, попросив Богдан.
Оля втекла в спальню, плачучи. Богдан почувався винним за те, що довів дружину до сліз, але він знав: інакше вона не зрозуміє.
Перед сном Оля підійшла до нього.
— Богдане. Ти більше не будеш так говорити до мене?
— Якщо ти почуєш мене і врахуєш усе, що я сказав, тоді ні. — спокійно відповів він.
— Добре, я зрозуміла.
— Тоді все. Більше не буду.
Оля поцілувала чоловіка, а Богдан обійняв її, бажаючи припинити ці нескінченні сцени.
— Значить, ти все ж поїдеш зі мною до моїх батьків наступного тижня? Але тобі доведеться вибачитися перед моєю мамою, інакше вона тебе й на поріг не пустить. А мені від цього буде незручно, – раптом сказала Ольга тихенько, – Я вже маму попередила про наш приїзд, але вона ображена і ти мусиш вибачитись.
— Олю, ти при своєму розумі? – не міг стриматись Богдан.
До батьків Ольга поїхала сама із торбою власних речей, завеликою. як на два дні. Вже з дому вона сказала чоловіку що не повернеться. доки той не вибачиться перед нею і перед її батьками. Більш того, Богдан повинен був приїхати аби її забрати і серйозно поговорити з Олиним батьком і матір’ю.
Богдан не їде і вже й не знає, чи поїде узагалі.
Як думаєте, тут сім’ю ще можна зберегти?
Головна картинка ілюстративна.
