— О, Ольго! Привіт! – побачила Ярина сусідку через стінку. – Я тут із тобою поговорити хотіла…
– Привіт! Про що? – насупилась дівчина, підходячи до своєї машини.
— А ти поспішаєш зараз, так?
— Не прям поспішаю, але мені їхати час. Тож про що ти поговорити хотіла? – знову запитала Яринка.
— Та це може зачекати. — махнула Оля рукою. – Не терміново.
— Добре, як скажеш. Тоді, я поїхала! До зустрічі!—Яринка відчинила двері машини і поставила на сусіднє сидіння сумку з ноутбуком і невеликий літній клатч.
— Ага, їдь! Тільки ти це, Ярин, буде час зайди до мене, побалакати! Я зараз майже завжди вдома! – Попросила Оля Ярину наостанок, поки дівчина не сіла в машину.
– Добре. Буде час – обов’язково зазирну. – погодилася та.
І так, Оля пішла у своїх справах, стежити, щоб її дитя не з’їло, що-небудь у пісочниці і не пустувало знову, а Ярина по своїх справах рушила майже забувши про враннішню розмову.
Поки Ярина виїжджала з двору, Оля за нею спостерігала весь цей час, дівчина побачила це у бічне дзеркало і їй стало якось не по собі відразу.
Дівчата ніколи не були подружками, вони в’їхали до своїх квартир практично одночасно. Але ніколи жодної дружби не було. Так, лише сусідське спілкування за рідких зустрічей.
А тут, Оля покликала її в гості до себе.
Але Ярина не довго про це думала. Їй треба було встигнути заїхати на роботу, поки начальник ще там, щоб показати варіанти рекламних постерів, і обговорити деякі неточності, пов’язані з написом та зображенням, щоб потім не переробляти по триста разів. І плюс до всього, заїхати до чоловіка на роботу ще хотіла, бо потім вони збиралися піти десь перекусити.
Зробивши все необхідне на роботі, Ярина трохи затрималася там і саме, коли вона звідти виходила, у неї задзвенів телефон. Як і припускала, це був її чоловік – Антон.
— Я вас дуже уважно слухаю! – Відповіла вона на дзвінок.
— І де ми катаємося? – добродушно запитав її чоловік.
— Антош, вибач, що запізнююся! Саме йду до машини! Хвилин за десять буду в тебе! – жалісливим голом відповіла дівчина.
— Отак і давай машину дружині! Незрозуміло де кататись буде, а потім ще з десяток нових подряпин виявиться! – добродушно жартував він.
— Ось не треба ля-ля! Я акуратно воджу, і ти, любий мій, це чудово знаєш!
– Так? А пам’ятаєш мою першу машину? Хто її на запчастини пустив? Чи не пригадуєш? – хитро спитав Антон у дружини.
– Блін! Ти знайшов, що згадати! – засміялася дівчина. – Ще б згадав, як я великий твій в озері мало не втопила в школі!
— До цього ми ще дістанемося! А поки що про мою першу машину говоримо!
— То давай договоримо про неї, коли я приїду! Бо я вже починаю виїжджати з парковки і мені не дуже подобається розмовляти за кермом! Так що запам’ятай на чому ми зупинилися, і я тобі все поясню і поясню при зустрічі! – хитро сказала вона.
– Так, ось при зустрічі я вже не хотітиму розмовляти про це! Гаразд, чекаю тебе!
Ярина, як і сказала чоловікові, швиденько, приблизно за десять хвилин доїхала до його роботи і вийшла з машини, бо коли подружжя кудись їхало разом, за кермом завжди був Антон.
– Ну? Куди поїдемо? – Запитав він дружину, від’їжджаючи від своєї роботи. – Може, в ту кафешку, куди ви з колегами нещодавно ходили? – Запропонував він.
— Із колегами? – насупилась Ярина. – А! Ти про ту, коли ми минулого тижня ходили, чи що? – Згадала вона.
– Так!
– Ну, поїхали. Мені там сподобалося!
Антон розвернув машину і поїхав у те саме кафе. По дорозі Ярина згадала:
— До мене сьогодні Оля підходила, коли я на роботу їхати збиралася.
– Оля? Яка? – не зрозумів Антон дружину.
– Ну, сусідко наша!
– А! Дружина Валерія, чи що? – Згадав він.
– Так, вона. Просила зайти до неї, як у мене буде час.
– Навіщо?
— Та й гадки не маю! Ми ж, крім того, як вітатись, більше не спілкуємося! Я сама здивувалась цьому не менше, ніж ти зараз!
– Та вже! Цікаво, навіщо ти їй знадобилася? – сказав Антон. – І щось мені каже, що тобі це не сподобається! – засміявся він.
– Чому? – насупилась Ярина.
– Та тому що вона пліткарка ще та! Мені Валерій, чоловік її якось допомагав викидати будівельне сміття після ремонту, потім ми біля його машини стали на перекур, а вона на дитячому майданчику з дитиною гуляла. Так, як нас побачила, прибігла і почала розповідати плітки про все подвір’я! Валерій від сорому переді мною трохи крізь землю не ледь пішов тоді!
– О, як! Я й не знала!
— То ти й не цікавишся, що в сусідів стається! Тож і не знала!
— Та я не те, що не цікавлюся! Я й сусідів, крім них ніяких не знаю!
— Ось і я про те саме!
— Ну гаразд! Зайду до неї, як буде час і якщо не забуду, а там уже розберемося!
— Дивись, затягне тебе в свою павутину пліток! – знову засміявся Антон.
– Та ну тебе! – Усміхнулася Ярина.
Поки подружжя сиділо розмовляло про своїх сусідів, вони вже приїхали до пункту призначення.
У кафе, на удачу, був один вільний столик. Офіціант їх провів та залишив меню. Поки Ярина обирала, що замовити, вона глянула поверх брошури і виявила через столик від них Валерія, чоловіка тієї сусідки, про яку вони з чоловіком розмовляли в машині.
– Антон! – Покликала вона чоловіка.
– Ммм? – обізвався він, не відриваючи погляду від меню.
— Через стіл від нас сидить наш сусід! – Прошепотіла Яринка йому.
– Валерій? – з цікавістю запитав Антон, і машинально почав обертатися.
– Так, він!
— Та я дивлюся, він не один! — усміхнувся Антон.
– Чого? – Не зрозуміла Ярина, теж починаючи придивлятися.
А Валерій сидів із гарною дівчиною і щось ніжно шепотів їй на вухо, тримаючи її руку у своїй.
— Н-да. Як це неприємно. Його дружина вдома з дитиною сидить, а він тут із любкою. — озвучила Яна свої думки.
— Та годі тобі! Це його особисто справа!
— Я все розумію, просто якось неприємно!
— Дивися тільки його дружині не скажи! А то потім ще ми будемо крайніми!
— Та я, що, з головою не дружу? Воно мені потрібне?
— Ну, я так, про всяк випадок тобі говорю! А то в нього дружина з тими ще тарганами!
– Та й чоловік теж! – Ярина кивнула в бік сусіда.
Далі подружжя вже не звертало уваги на особисте життя сусіда з іншою жінкою. Вони розмовляли про роботу одне одного. Про те, що робитимуть на вихідних і про все що спадало їм на думку.
Коли вони закінчили трапезу і вже зібралися їхати додому, Валерій їх помітив, тільки про нього вони вже забули. Сусід побачив подружжя, коли вони вставали з-за столу.
Антон озирнувся трохи назад, щоб узяти свою сумку і зустрівся поглядом з Валерієм. Вони кивнули один одному на знак вітання, але підходити ніхто ні до кого не став, щоб не порушувати спокій і випадково не поставити іншому зайвих запитань.
Наступного дня Антон поїхав на роботу своєю машиною, бо знав, що дружина нікуди не збирається і працюватиме вдома. Але Ярина, кілька годин просидівши за комп’ютером, вирішила вийти прогулятися районом, щоб відволіктися від роботи і дати очам відпочити.
Саме тоді, коли вона вийшла з під’їзду з навушниками у вухах, вона зіткнулася з Олею, яка несла на руках додому сина. Замурзаного хлопчика, якому б не заважало йти самому, а не бути приклеєним до матері.
– Ой, Ярин, привіт! – радісно вигукнула сусідка.
Ярина, глибоко зітхнувши, витягла один навушник із вух і відповіла жінці:
– Привіт! Чого це ви так рано додому? – Запитала Ярина.
— Так, нам уже їсти пора! Ну, пам’ятаєш, я вчора просила тебе до мене зайти, поговорити з тобою хочу. — раптом почала Оля.
– А! Точно! А про що ти хотіла поговорити? Зараз, може, скажеш? – з невеликою роздратування запитала сусідку Ярина.
— Це, наче трохи особиста тема.
– Гаразд! Давай зараз поговоримо! – Здалася Ярина.
Зрадівши, Оля відчинила двері, і вони всі разом, утрьох піднялися нагору. Потім Оля швиденько відчинила двері до своєї квартири і запросила Ярину.
– Проходь на кухню! Я зараз вмию малого і підійду до тебе! – Сказала вона Ярині.
– Добре.
Хвилин через десять Оля зайшла на кухню з сином, так само тримаючи його на руках і почала садити хлопчика в дитячий стільчик, з якого він явно вже виріс, але мама на це не звертала уваги чомусь.
— Що ти хотіла розповісти мені? – запитала Ярина, втомившись спостерігати за цими безглуздими спробами.
— Це взагалі, мабуть, не моя справа, Ярино. Але твій чоловік тобі зраджує! – заявила Оля безпосередньо.
Ярина в прямому розумінні цього слова, очманіла від такої заяви.
— Це чого, раптом, ти так вирішила?
— Слухай, ну, ти ж знаєш, що я з малим часто виходжу гуляти і так само часто ми піднімаємося додому. І минулого тижня, коли ти кудись поїхала, я просто бачила це: твій чоловік був удома. і до нього прийшла якась дівчина! Дуже дивно одягнена була! Вона мені не сподобалася з першого погляду!
— А чого ти взяла, що він мені зраджує? – перепитала Ярина.
— Ну, то він її впустив у квартиру! І вони там була удвох цілих три години! Що вони ще могли там робити по-твоєму?
– Та все, що завгодно! Мало хто приходив до нього і навіщо!
— Ти надто довірлива, моя дівчинко! А я знаю, чим закінчуються такі історії! Вже бачила таке! Та й взагалі, твій чоловік, досить цікава особистість. Не розумію, як ви взагалі зійшлись! Ви такі різні! Ти ось яка життєрадісна і весела завжди! А він.
– Олю! Ось поясни мені, чого ти суєш ніс у чужі справи? Тобі свого життя мало? – Встаючи з стільця запитала Ярина сусідку, яка нарешті всадила сина в стільчик.
— Та ти не гнівайся на мене! Просто я переживаю за тебе! Втекти б тобі від твого Антона, поки не пізно!
— Ти за своїм чоловіком краще стеж, а не в чужу родину лізь!
— А що з моїм чоловіком не так? Він то мені ні з ким не зраджує! Він любить нас із малим! Тільки він працює дуже багато.
— Ага, працює, а як же! У кафешках, – не втримавшись від нахабства сусідки, ляпнула Ярина. І тільки потім до неї дійшло, що вона сама пообіцяла, що не стане нікому нічого про це говорити.
— Що ти хочеш сказати? – напружилася Оля.
– Нічого! Все, поки що! – Взувши, і вже збираючись вийти з квартири, відповіла Ярина.
— Ні, стій! – не дала їй Ольга відчинити двері, – Говори, що ти хотіла цим сказати щойно!
— Нічого, вибач, ляпнула не подумавши.
— Ти що, бачила мого Вадима десь у кафе? – Не чуючи Ярину, продовжувала говорити сусідка.
– Ні! Нікого й нічого я не бачила! Випусти мене, будь ласка!
– Я так і знала! Та й твій не кращий! Як ти тільки за поріг, то тут черга стоїть.
— Тобі яка справа взагалі до мене і до моєї родини? Ти за своєю стеж! Добре? А то тільки за плітками своїми встигаєш!
Ярина спустилася вниз і тільки вийшовши на вулицю видихнула всю ту напругу, яка була в ній з тієї хвилини, коли їй зустрілася сьогодні сусідка. Але її все одно зацікавила жінка, яка приходила до Антона.
– Алло! – Відповів Ярині чоловік, коли вона, трохи відійшовши від будинку, зателефонувала йому.
— Антоне, я тут у нестандартній справі тобі дзвоню.
– Що таке?
— Що за дивно одягнена дівчина до тебе днями приходила? – прямо спитала Ярина.
Антона щиро розсмішило питання. Дружина не зрозуміла цієї його веселості, але не стала перепитувати.
— А що, з сусідкою таки поговорила? – Просміявшись спитав він.
— Щось на кшталт того.
— І які там версії? Що я тобі зраджую на всю?
— Є таке.
– Ярин! Ти знаєш мене – я однолюб! Я навіть не помічаю інших жінок довкола!
— Ти мені зуби не заговорюй! Просто скажи, хто це був!
— Та це Аня приходила до мене!
– Аня? Сестра твоя?
— А в мене ще якісь Ані є?
— А чому ти не казав мені, що вона приходила?
— Я казав тобі, що вона збирається прийти! Але ти, напевно, як завжди, коли за роботою мене не чула.
– Блін! Я тут уже собі в голові сценаріїв понадумувала.
– Я так і подумав! – знову засміявся Антон.
— А чому вона була так одягнена?
— Старшою хотіла здаватися! Я їй за це вже виписав, якщо що! Але якщо ти їй подзвониш і вичитаєш за такий вигляд – буде не зайвим! Це тільки мамі не кажи, що вона так одягалася,– сміявся він.
— Гаразд, я все зрозуміла!.. Поговорю з нею під час зустрічі!
— Та будь ласка! – відповів він. – Ти ще щось хотіла зараз? А то мені треба доробити тут дещо і вже хотів їхати додому.
– Ні, ні, все! Ти сказав усе, що мені треба було знати!
– Так, стоп! А ти ж нашій сусідці нічого не говорила про її чоловіка? – раптом запитав Антон.
Настала напружена пауза.
– Ярина!
– Вибач!
– Сказала все-таки? – важко зітхаючи, спитав її чоловік.
– Не прям все точно сказала, але частково. Просто я настільки була обурена тим, як Оля лізе в чужі сім’ї, що якось не втрималася.
— Гаразд, потім розберемося. Приблизно через годину буду вдома! Кохаю тебе!
– І я тебе! – відповіла дружина йому.
Головна картинка ілюстративна.
