Життєві історії.
Моя матуся народилася на Київщині, у сім’ї хліборобів. Родина була велика: дід і баба, батько й мати та тринадцять дітей, серед яких був тільки один хлопчик Петя. Моя мама була найстарша.
В літню пору працювали з четвертої години ранку й поки зірки на небі не з’являлися. Вечеряли у дворі тим, що було: варена картопля, сало, цибуля, хліб, молоко; знесилені вони засинали на тому ж рядні, на якому вечеряли, а зранку знову до роботи .
На селі різні були люди: і працьовиті як вони, і ледачі, в кого городи заростали бур’янами. Мамину родину називали середняками. Вони мали коней, корів, свиней та інше. Була своя молотарка та своя маслоробня.
Настали лихі часи: кого в холодну закривали, кого на північ відправляли. Все, що було зароблено, відібрали. Дорослих забрали в холодну, а дітей залишили в хаті і двері зняли, а надворі була зима..
Мама весь час топила піч, щоб молодші не замерзли, а замість дверей навісила рядно. Сусідам заборонили їм допомагати.
Дякувати Богові, дорослих через декілька днів відпустили і вони повернулися додому.
Щоб якось вижити мамі довелось ходити пішки до Києва та міняти свої хустки на їжу. Одного разу, повернувшись додому з хлібом і маленькою пляшечкою молока, вона не змогла врятувати єдиного братика Петю, його не стало, хоча мама заливала йому молоко і дмухала в роток.
Після всіх поневірянь з тринадцяти дітей лишилися тільки три сестри: Уляна, Маруся і Варвара. Згадуючи все, що було, моя матуся тяжко зітхала і плакала.
Фото ілюстративне.
