fbpx
Історія
От скільки тебе знаю, сусід, але досі дивуюся. Полінка тебе вправно під свій каблук загнала. Що скаже, те й робиш. Ти ж чоловік, Дмитре, а не якась ганчірка. Гримни по столі, нехай знає, хто господар. Он моя Ірка, не сміє мені заперечувати. Моє слово закон

О, Дмитре, ходи сюди — гукнув Діму сусід. Він підійшов і простягнув руку. — Здоров, Колю. Вирішив подихати свіжим повітрям перед сном?

Той поплескав по лавці.

— Сідай, в ногах правди немає. Давай по маленькій, — і крадькома витяг з-за пазухи чвертку.

— Нє, Коля, не буду. У мене Полінка до запахів стала прискіпливою. Навіть довелося, кинути палити. — зітхнув Діма.

— От скільки тебе знаю, сусід, але досі дивуюся. Полінка тебе вправно під свій каблук загнала. Що скаже, те й робиш. Ти ж чоловік, Дмитре, а не якась ганчірка. Гримни по столі, нехай знає, хто господар. Он моя Ірка, не сміє мені заперечувати. Моє слово закон. А ти? Типовий підкаблучник. Навіть дитину її виростив і не пискнув. А вона тобі з вдячності, що? Нікого не подарувала. Ні хлопця, ні дівку! — міркував Коля.

Діма схопився і стиснув кулаки.

— Знаєш, сусіде, а це вже не твоє діло. Руки бруднити не хочеться. А Мишко мій син, зрозумів? І якщо будеш язиком молоти, я тобі цього так не залишу.

У Колі забігали очі.

— Та чого ти, друже. Я ж не зі зла, прости. І взагалі Поліна у тебе нормаль жінка, без закидонів.

Діма кивнув.

— Ну і молодець, що зрозумів. А я пішов.

Діма закохався в свою дружину ще в школі. Але що могло бути між п’ятикласником і семикласницею? Та нічого. Вона його просто не помічала. А він навмисно чатував її після школи і проводжав до дому. Правда на відстані. За це йому перепадало від шанувальників Поліни. Дівчинкою вона була красивою. Висока, з довгою білявою косою.

Як же ж він заздрив Павлові. Поліна явно була до нього прихильною. Саме з ним вона танцювала на шкільній вечірці. Одного разу, в класі сьомому Дімка наважився і запросив її на танець. Вона розгубилася і від несподіванки погодилася. А він від хвилювання їй всі ноги відтоптав і втік відразу після танцю. Йому стало соромно, що він такий незграбний.

Поки Діма служив у армії, Поліна зібралася заміж. За ненависного йому Павла. Про це йому написала сестра. І він плакав, як мала дитина, забившись в щілину між складом і казармою. У його мріях, Поліна була тільки його і більше нічиєю.

Той вечір він запам’ятав назавжди. Як завжди в клубі були танці. Поліни ніде не було видно. По селу ходили чутки, що вона при надії. Багато хто її засуджував, мовляв, як так, навіть до весілля не дотерпіли. Однак Павло жваво витанцьовував під гучну музику, та ще й не один, а з якоюсь дівчиною. І тут в зал забігла Поліна. Вона підскочила до парочки і почала, щось казати Павлові. Через музику не було чутно про що розмова. Але було помітно, що вона була не з неприємних. І тут Павло її відштовхнув і вона хитнулася. Дімка підбіг до неї і допоміг піднятися.

— От-от, забери цю ненормальну собі. Набридла вона мені! — сказав байдуже той і, підхопивши дівчину, пішов геть.

Всю ніч Діма заспокоював Поліну. А вона схлипуючи, все поривалася бігти до річки.

— Я ж тепер зганьблена. Хто мене тепер заміж візьме з дитиною? Нікому я не потрібна. Батьки і ті зі світу зживають, за те що завчасно дитя ношу.— голосила вона.

— Я візьму !— сказав Діма. Вона гикнула.

— Куди? — Він рішуче взяв її за руку. — Заміж. Ось прямо зараз відведу тебе до себе додому. Адже я люблю тебе і завжди любив.

Звісно на початку спільного життя їм було нелегко. І неприйняття родичів з боку Діми. І глузування чоловіків з роботи. А найголовніше, Поліна довго не могла полюбити його. Але з часом все налагодилося. Ріс син Мишко, називаючи його батьком. І ставлення рідні змінилося до його дружини. Тільки ось спільна дитина у них не виходила. Вже і Мишко виріс, он скоро і одружитися надумає. Значить чекати залишилося тільки онуків, подумало подружжя і заспокоїлося.

Діма зайшов в будинок. Поліна не вийшла його зустрічати і він занепокоївся. Знайшов її в кімнаті. Вона лежала на дивані з рушником на чолі.

— Що трапилося, мила? Щось турбує? — схвильовано запитав він.

— Не знаю, Дім. Мені так погано. Паморочиться в голові, нудить від усього. Я навіть вечерю не змогла приготувати. Пробач.— знесилено сказала вона. Він твердо відповів:

— Це не жарти, Полінко. Завтра ж до лікаря їдемо! — і побачивши, що вона хитає головою, додав, — І не сперечайся зі мною.

Він не знаходив собі місця від хвилювання за дружину. Нарешті Поліна вийшла з кабінету.

— Дім, здається я при надії, пересохлими від хвилювання губами, прошепотіла вона. — Треба піти в консультацію, щоб все перевірити.

Він не дослухав, підхопив її на руки і закружляв.

— Дякую, тобі рідна, спасибі! — крізь сльози говорив він. А вона щасливо гладила його по голові і посміхалася. Нарешті Бог почув її молитви. Вона знову стане мамою. І здійснить мрію чоловіка. Коханої людини, яку подарувала їй добра доля.

Фото ілюстративне.