У чоловіка цікава логіка – не можуть порозумітися що мій син, що його від першого шлюбу, але до бабусі з сім’ї треба відправити саме мого. Питаю чому – ну так він старший, він причина, відповідає. А я не згодна, вони обидва винні. То що тепер, обох дітей по бабусях розіпхали?
Ми з чоловіком зійшлися, коли вже і у мене, і у нього були діти від першого шлюбу. Моєму синові було на той момент п’ять років, його – чотири роки. Я з чоловіком розлучилася, а його дружини не стало. Спочатку я не бачила жодних проблем в тому, що у нас обох є діти. Але проблеми почалися майже відразу ж.
Я виховувала сина одна, допомагати мені було нікому. Моя мама працювала, рідня колишнього чоловіка не вважає за потрібне спілкуватися з моїм сином, як і тато дитини. А ось сина чоловіка няньчили бабусі, що, звичайно ж, не могло вплинути сприятливо – дитину банально розпестили.
З себе відповідальності я не знімаю, мій син теж далеко не ангел, обманювати не збираюся. Але принаймні, він знає, що значить слово “ні”. Син чоловіка просто стає некированим, якщо прямо тут і зараз не отримує те, що хоче. Це дуже велика проблема, оскільки і мій син, бачачи як зведеному брату все сходить з рук, почав поводитися аналогічно.
Спочатку я не помічала якихось відмінностей стосовно чоловіка до хлопчиків. Він однаково ними займався, однаково хвалив і сварив. Я намагалася робити так само, як мені здавалося, у мене виходило.
Але, як видно, через якийсь час чоловік втомився воювати з власною дитиною і він став йому потурати. Адже набагато простіше купити зайву іграшку або дати зайву цукерку, ніж витримувати примхи. Мій син, дивлячись на це, зрозумів, що схема працює, і почав повторювати. Це був якийсь кошмар, який я одна припинити була не в силах.
Потім діти стали чубитися між собою. Я намагалася розбиратися, з’ясовувати причину, а чоловікові було простіше повірити синові, ніж з’ясовувати, що насправді.
Мене такий стан справ не влаштовував. Ми з чоловіком почали сваритися. Він відстоював свою точку зору, доводячи, що його син ще маленький, йому можна робити поблажки. А мій нібито вже дорослий і повинен все розуміти і нести відповідальність. Повторюся, між хлопчиками всього рік різниці. На момент цієї розмови моєму було шість років, а синові чоловіка п’ять. В обох випадках свідомий вік.
Чоловіка ще накручувала його мама і мама колишньої дружини. Вони обидві чомусь вважали, що я поганенька мачуха, яка цілими днями тільки те й робить, що дістає їх ангелочка. Їм дуже не подобалося, що ми з чоловіком одружилися, а ще більше не подобалося, що у мене теж є син. Чоловік залишився з дитиною бо так склалися обставин, а я з дитиною – розлучена з доважком.
Нещодавно чоловік сказав, що треба серйозно поговорити. Він повідомив, що все обдумав і прийшов до висновку, що зберегти наш шлюб може тільки одне – я повинна віддати свого сина на виховання своїй мамі. Тоді в будинку запанують мир і спокій. Хлопчики перестануть чубитися, закінчаться вічні непорозуміння.
Я обурилася, чому це саме мій син повинен поїхати до бабусі. Адже про його дитину так печуться обидві мами. До того ж моя мама працює, а ті дві дами на пенсії. Але чоловік відповів, що мій син старший і йому буде простіше все пояснити, до того ж, на думку чоловіка, саме моя дитина є головною причиною непорозумінь. І тут я не погодилася, йому в цьому році і так буде непросто – перший клас в школі. Для дитини вистачить.
Чоловік заявив, що його пропозиція не обговорюється. Або я приймаю умови, або ми розходимося, бо жити так, як ми живемо зараз, в вічних дитячих сварках, через які лаємося потім ми, неможливо.
Я з ним погодилася, так жити неможливо. Хоча два роки майже ми якось прожили. А якби він не йшов по шляху найменшого опору, прожили б і довше. Я зібрала сина і пішла на свою квартиру. Найближчим часом подам на розлучення. Якщо чоловік змусив мене вибирати між ним і моїм власним сином, то вибір буде явно не на його користь.
Чоловік, поки ще чоловік, намагається мені надзвонювати, але я не хочу з ним розмовляти. Мама каже, що я поспішаю з висновками і не треба рубати з плеча, але я не вірю, що буде краще. Гірше швидше за все буде, а ось краще – навряд чи. До того ж мені не дадуть виховати ту дитину, бабусі добряче працюють над цим.
Краще я проживу життя з сином, постаравшись дати йому найкраще, ніж буду вічно крайньою в родині чоловіка. Йому і так прекрасно з сином живеться, бабусі на підхваті, він сам, як йому здається, чудовий батько. Навіщо в цьому рівнянні ми з сином?
Фото ілюстративне.
