Перед кабінетом офтальмолога зібрався натовп. Всі сидячі місця були зайняті. Перед входом вишикувалася сумбурна черга. Бабусі шарпали пухкі картки, молодь підпирала стіни дивлячись в телефони. Новоприбулих швидко озирались. Одні, чинно займали чергу і задумливо віддалялися в сторонку. Інші, збільшували собою натовп перед дверима.«»
– Пані, мені тільки запитати, – обурювалася жінка в червоних туфельках, – ну прямо взагалі, влаштували тут не зрозуміло що.
– Так я вчора був вже, тільки довідку взяти залишилося, – подав голос інтелігент в окулярах.
– Всім тільки запитати, – наполягала на своєму огрядна пані перегороджуючи шлях до дверей.
Інтелігент в окулярах лише засопів і трохи відступив. Червоні черевички швидко застукали по мармуровій підлозі.
– Медсестра йде, – загув натовп.
Прокладаючи собі шлях до кабінету, медсестра нарікала на натовп. Люди скоро розступалися і поспішали знову зайняти свої позиції.
– А чого у нас, кажуть, спеціаліст новий, це правда? – запитала одна з бабусь.
– Так, Клавдія Петрівна на пенсію пішла, щаслива, – відповіла дама в червоних туфельках, – ось і не знаю кого прислали. Петрівна всіх уже знала.
Молода дівчина скоро дріботіла до входу в кабінет. Вона вправно протиснулася крізь чергу, але перешкода в особі огрядної пані не ворухнулася.
– Можна пройти? – наполегливо сказала дівчина.
– Ні, – відповіла та, навіть не глянувши на того, хто ж запитував.
– Але ж, прийом уже а я…
– Спеціаліста немає, прийому немає, – недослухавши відповіла жінка.
– Проходять тут без черги, – докинув три копійки дядько в окулярах.
– Бач, розумна знайшлася. Стій в черзі, як і всі, – заявила дама в червоних туфельках.
– Ви про що? Я ж… – все ж спробувала дійти до дверей кабінету дівчина, але знову не вдало.
– Яка ви дівчино все ж. Не здаєтесь, хоч ми і пояснили. Відійдіть! – загули усі.
Дівчина відійшла трохи в бік від усіх і дістала телефон. Набираючи текстове повідомлення, її обличчя змінилося від обуреної настороженості до широкої, самовдоволеної усмішки.
Ішов час, але спеціаліста все не було. Натовп загув невдоволено: «Ось завжди так. Де його носить? Свавілля. Ніякої поваги і тактовності.”
А у медсестри, яка знаходилась у кабінеті телефон озвався сповіщенням про повідомлення. Вона дістала його з кишені. Повідомлення від лікаря:
– Тамара Олексіївно, доброго ранку. Я затримаюсь, мабуть. Мене черга на прийом не пускає. Кажуть, – стій як всі і чекай. Ну я стою і чекаю. Ще раз зараз спробую, якщо не впустять, через хвилин десять вийдіть за мною. Сподіваюсь цього часу їм вистачить, аби наступного разу хоч слово дали мовити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
