fbpx
Історія
Мені було сім років, коли мама, довіривши мені двадцять карбованців, відправила за подарунком для своєї колеги і моєї першої вчительки. Треба було дійти до промтоварного магазину і купити парфуми «Діалог». Пам’ятаю, як проходила повз цей магазин з думками: «Навіщо парфуми? вона може їх розлити, як я нещодавно. Місяць запах вивітрювався. Треба хороший подарунок зробити»

Хороші подарунки продавалися виключно в магазині «Малятко». Туди я і прийшла з двома червоненькими папірцями. Оцінивши асортимент, засумувала. Десяточки вже не один раз складалися в гармошку. Продавці не витримали:

— Що ти хочеш?

— Треба ляльку. Велику, красиву за двадцять рублів.

— Гроші звідки?

— Мама дала.

Ляльок в продажі було багато, але вони всі не ті, що були мені потрібні в той момент. І ось диво — завідувач магазину виносить величезну коробку, в якій чудово розташувалася лялька, майже з мене ростом, вміє ходити, кліпати очима і плакати. Всього чотирнадцять рублів за такий чарівний подарунок на ім’я «Катя». Не роздумуючи, віддала два заповітні папірці, які вже подумки розмістила у своїй колекції календариків, і взяла коробку з лялькою. Такий прекрасний подарунок вирішила вручити сама. Навіщо мама буде надриватися, несучи таку незручну коробку через все село? Захекавшись, піднялася на четвертий поверх, постукала в двері.

— Вітаємо Вас з Ювілеєм. Щастя, здоров’я Вам і для гарного настрою тримайте подарунок!

Вручила — і це головне. Вчителька почала плакати, затягла мене до себе, налила чаю і видала різні цукерки. А я ж то знала толк в цукерках. Почастувавшись смаколиками, почала прощатися, мовляв мама чекає, переживає. Додому йшла в повній розгубленості. Від подарунка хіба можна плакати? Прийшла. Мама відразу запитує:

— Де парфуми?

Я з гордістю вручаю їй два папірці — п’ять рублів і один, зі словами:

— Ось тобі здача.

Мама з останньою надією запитала:

— З чого здача?

— З Каті.

— Катя ̶ це хто?

— Лялька, яку МИ подарували.

— А парфуми?

— А раптом вони розіллються?

— Так. Ляльку розлити неможливо.

— Їй тільки можна руки і ноги відірвати, але, думаю, що вона це переживе.

Довго мене цією історією підколювали в сім’ї. Мамі довелося йти на 50-річчя з парфумами «Діалог», додавши всього лише чотирнадцять рублів до моєї здачі.

Але. Я в той момент пояснювала всім, що найкращий подарунок ̶   це лялька. І не відчувала за собою ніякої провини. Мабуть, не дарма.

На 75 років я, вже 32-річна жінка, що тільки-но стала мамою дівчинки, пішла реабілітувати себе. Купила дорогі французькі парфуми і подзвонила в двері.

Моя дорога вчителька зустріла мене зі сльозами на очах.

— А пам’ятаєте, як я Вам ляльку притягла? Мене цією Катею вся сім’я донині підколює.

— Чому Катя? Я її назвала Іра. Глянь на диван.

На дивані затишно розташувалася лялька Катя-Іра. На ній були в’язані шкарпетки, шапочка, кофтинка, спідничка…

— Я народилася в 1932 році. Вже були сестра і брат. Не до ляльок батькам було. У 1939 почалася війна. Батька не стало у перший місяць. У 11 я стала за верстат. Не до ляльок мені було. У 45-му раділа з усією країною. Довчилась в школі. Головними ласощами у мене був  ̶  хліб, политий рослинною олією. А ляльки  ̶  лише в мріях. Педучилище. Випускний курс, Новий рік, я  ̶  снігуронька. Постійно ображав завкафедрою. Не до ляльок. А далі ти знаєш  ̶  син, яким я пишаюся, школа з учнями, яких люблю, колеги, яких люблю і поважаю всією душею. І вже чверть століття зі мною Іра. Я з нею розмовляю, в’яжу для неї вбрання. Заплітаю їй коси. Це найдорожчий подарунок для мене.

Сльози котилися по щоках. А лялька Іра уважно за нами спостерігала.

Автор: БагІра.

Фото ілюстративне.