Коли я перейшла на другий курс, то на молодого аспіранта, який як горішки клацав складні математичні завдання, я дивилася, як на математичного бога. Ну як в такого не закохатися ?!
Мене підкорило ще й те, що в момент знайомства він сказав, що він заступник директора інституту з космічних питань. Я навіть подумати не могла, що такого інституту не існує.
Він тоді не збрехав тільки в одному: питань з ним було хоч відбавляй! Але, щодо космічних масштабів він звичайно сильно перебільшив. Як пізніше виявилося цей “космонавт” все ж мав непряме відношення до науки.
Як би там не було, на початку його кар’єри його начальство пророкувало йому прекрасні перспективи. Йому навіть говорили, що він може стати володарем престижних міжнародних премій. Але дуже швидко на іншій чаші терезів виявилися більш земні життєві цінності: випивка, гулянки, дівчата і інші більш земні блага, які були досконалим протиріччям абстрактного математичного мислення.
Простіше кажучи, через три роки студентський шлюб, закінчився розлученням. Я тоді вирішила, що мені пощастило, що я тоді так легко відбулася. Я розуміла, що нічого немає страшного в тому, що я обпeклася, але в обмін на душевні тривоги я придбала безцінний досвід і тепер можу продовжити рух вперед.
Під час другого шлюбу, я врахувала всі минулі помилки. Мій другий чоловік чудова людина. Так, він не геній, але це тільки на краще. З першим чоловіком у нас дітей не було, так як мій «геніальний науковий діяч» завжди оберігався, тому що не вважав за потрібне розмінювати своє життя на дрібниці.
З другим моїм чоловіком я завагiтнiла одразу після весілля і у нас з’явився син Антон.
Антон точна копія свого батька, він у нас хлопчик дуже доброзичливий, добрий і чуйно реагує на чужу біду. Він всіх звіряток додому тягне, яких на вулиці підібрав.
До тих пір, поки це були пташенята, що випали з батьківського гнізда, я була спокійна і говорила собі, що так у нього проявляється інтерес до біології. Ми їх вирощували і повертали в їх природне середовище. Якось він притягнув додому черепаху, яку підібрав під час гостювання в селі у бабусі. Я після цього випадку зрозуміла, що від нашого сина можна всього очікувати, однак я не сподівалася, що він не почне приводити додому безхатьків.
Чоловікові на роботі запропонували для сина путівку в один з морських таборів. Наш батько тоді сказав, що раз нашому хлопцю вже чотирнадцять, то прийшов час перестати ховатися під мамину спідницею.
З табору син приїхав, дуже задумливим. Але вже через кілька днів він розповів нам причини своєї печалі. Як виявилося, він в таборі подружився з хлопчиком з нашого міста, який був від нього старшим на рік. Хлопчик був сиротою, так як в цьому таборі відпочивали діти і з дитбудинку. Хлопчик той навчався в школі, яка знаходилася неподалік від нашого будинку.
Син попросився привести до нас в гості свого нового друга. Ми з чоловіком були не проти.
Коли Рома зайшов в наш будинок у мене трохи серце не зупинилося: у нього був знайомий погляд і дуже знайома інтонація.
Ми потім з чоловіком звернулися до дитячого будинку і з’ясували, що він насправді є сином мого колишнього чоловіка. Перший час батько допомагав своєму синові фінансово, а потім перестав це робити. Пізніше він зник в невідомому напрямку. Нам так і не вдалося з’ясувати чому у хлопчика в свідоцтві про народження в графі «батько» стоїть прочерк. Напевно, мати Роми так вирішила.
Може татусь полетів на Марс в космічну експедицію. Швидше за все в експедиції не вистачало бородатих геніїв. Пізніше матір Роми занедужала, а шість місяців тому її не стало. Далека рідня хлопчика вирішила здати його в дитбудинок.
З усиновленням Роми нам допомогли друзі, з якими ми дружили зі студентських часів. Зараз у нас в сім’ї двоє хлопчиків.
Ми любимо обох абсолютно однаково, навіть незважаючи на те, що один з них нам не рідний. Мене радує те, що Ромі легко даються навіть найскладніші математичні задачі, а ще він дуже цікавиться наукою. Тепер молю Бога про те, щоб йому від батька дісталися тільки хороші гени.
