Дозвілля
Хвороби серця, сліпоту та безліч інших захворювань зцілює смиренний чудотворець з Монреаля

Якось пізно ввечері по одній з вулиць Монреаля шкутильгав на милицях юнак. Поруч з ним зупинився екіпаж, з вікна виглянув чоловік середніх років у чернечому одязі. «Що з вами сталося?» – запитав він. Юнак відповів, що був травмований в результаті нещасного випадку. Тоді чернець твердо сказав: «Кинь свої милиці і йди!» Каліка відповів, що не в змозі це зробити. Але чернець наполягав: «Я сказав, залиш свої милиці і йди!»

Піддавшись безапеляційній впевненості незнайомця, юнак кинув милиці. Вражений, він відчув, що може йти без будь-яких зусиль. «Я знаю, що ви не Всеблагий Бог, -закричав він услід екіпажу, що віддалявся, – але ви є велика людина!»

Таємничим ченцем був Андре Бессет, брат з Ордену Святого Хреста, і думка про те, що він великий, навряд чи могла прийти йому в голову. Відомий як чудотворець, Андре вважав себе скромним Божим слугою – «лише знаряддям у руках Провидіння».

І все-таки тисячі людей отримували фізичне і духовне зцілення через заступництво брата Андре. Підраховано, що з 1910 року до його смерті в 1937 році більше десяти тисяч чоловік повідомляли про зцілення від якогось серйозного захворювання – у середньому біля чотирьохсот чоловік на рік! І подібні зцілення продовжують відбуватися і сьогодні в ораторії – храмі святого Йосифа, що побудований в Монреалі з ініціативи брата Андре.

Справді, дивно, що Господь так багато зробив за молитвою однієї людини. Але, як завжди підкреслював Бессет, ці діяння не були його власними. Єдине, до чого він прагнув, – віддатися Богові у простоті щирої молитви. «Ні на що не придатний стає в пригоді для всього», – говорив про себе Андре. І тому, не дуже високо оцінюючи свої здібності, Бессет був упевнений, що з Богом «усе можливо» (Мт 19,26).

Сила в слабості. Брат Андре – уроджений Альфред Бессет – народився в 1845 році восьмим з дванадцяти дітей у робітничій родині (його батько був теслею). Молитися Альфреда навчила мати, яка потім розповідала, що в дитинстві Альфред полюбляв довго перебувати в церкві.

Батьки померли, коли хлопчикові не було і дванадцяти років, і йому довелося заробляти собі на життя самостійно. Альфред пробував себе в різних професіях: шевця, бляхаря, коваля, майстра по ремонту коліс і кузовів екіпажів. Якийсь час він працював на текстильних фабриках і фермах у Новій Англії. Довго він ніде не затримувався, тому що був тендітної статури і страждав хворобою шлунка, ймовірно, виразкою.

Коли Бессету виповнилося двадцять п’ять років, він саме працював помічником конюха у передмісті Монреаля. Одного разу ввечері господар застав Альфреда, коли той молився перед розп’яттям. Відчувши в юнакові щось особливе, господар розповів про нього парафіяльному священику, котрий був зв’язаний з Орденом Святого Хреста. Священик порадив Альфреду вступити в цей орден.

Але Бессет сумнівався в цьому покликанні, бо ченці ордену здебільшого займалися навчанням. Алфред же був слабкий здоров’ям і практично неписьменний. Проте коли настоятель сказав йому, що він може бути «робітником», а не вчителем, він погодився: «Я хочу стати ченцем, щоб очиститися від гріхів і служити Всеблагому Богові. Я хочу навчитися молитися з більшою легкістю».

Божий служитель. Через чотири роки, склавши вічні обітниці і ставши братом Андре, Бессет був направлений в Нотр-Дам, що в передмісті Монреаля, прислуговувати біля воріт у коледжі для хлопчиків. Це була добра нагода для Андре вгамувати свою величезну спрагу молитви і служіння.

Це призначення ідеально підходило для такого майстра на всі руки, яким був Андре. Він спілкувався з відвідувачами, будив учнів пансіону, приймав пошту, доставляв білизну з пральні, мив вікна, натирав підлогу і служив громаді як швець, перукар, садівник та постачальник. У вільний час відвідував хворих.».

Мало хто міг би виконувати довго таку буденну роботу, але кволий служник протримався на ній сорок років! Він молився ще старанніше, ніж працював. «Я просив Бога дозволити мені завжди перебувати у Його присутності», – якось сказав він. Упродовж всього свого служіння він часто молився вночі і при цьому наступного дня примудрявся бути свіжим і бадьорим. І ці молитви не проходили марно. «Коли він описував небеса, – розповідав один з його побратимів, – здавалося, він бачить їх».

Насправді побожність Бессета була дуже простою. Він палко молився святому Йосифу, любив Євангеліє і був відданий Євхаристії. Більше за все він любив роздумувати вголос про Страсті Христа, розповідаючи про це так щиро, що здавалося, ніби він сам безпосередньо брав участь у них. Він часто говорив учням коледжу: «Рани Ісуса Христа – ось книга, з якої ви можете отримати більше знань, ніж від наймудріших людей».

Друг святого Йосифа. Бессет любив Йосифа не сентиментальною любов’ю, а як святого, котрий вів людей до Христа і просив у Бога через Йосифа благодаті для хворих і бідних. Одного разу він порадив побратимові, у якого була рана на нозі, протирати рану олією з лампади, що горить у каплиці перед статуєю святого Йосифа. Вже наступного дня брат зцілився.

Ніхто не помітив би зв’язку між скромним служителем біля воріт і чудесним зціленням, але незабаром учні почали розповідати, що брат Андре вислуховує їхні проблеми та втішає їх, і що його молитви часто приносять їм зцілення. Наступні два десятиліття принесли братові Андре славу «чудотворця з Монреаля». Рак, хвороба серця, каліцтва, зламані кістки, сліпота, глухота – практично не було такої хвороби, яка б не піддалася його заступницькій молитві.

Приписуючи ці заслуги заступництву святого Йосифа, Бессет хотів, щоб чутки про зцілення розносились якнайдалі. «Ці одужання приносять благо не тільки людині, що зцілилася, але також і всім, хто чує про це», – говорив він.

Але брат Андре завжди наполягав на тому, що головна мета чуда – віра в Бога.Він часто просив людей виявити свою віру якоюсь дуже простою дією. Наприклад, відбути новенну до святого Йосифа.

Коли люди зцілялися швидко, брат Андре говорив, що це для їхнього навернення. Такий випадок стався з одним чоловіком, який ніколи не ходив до церкви. Це був пожежник, що страждав від травми, отриманої після падіння з висоти. Він, кульгаючи, піднявся сходами до коледжу, щоб побачити на власні очі брата Андре. Коли Бессет зняв з ноги хворого бинти, біль відразу пройшов, і вниз по сходинках пожежник збіг без будь-яких зусиль! Це був перший крок до примирення цього чоловіка з Богом і Церквою.

Коли хтось зцілявся повільно або взагалі не одужував, брат Андре говорив, що, напевно, віра цієї людини вже сильна, і Бог хоче, щоб вона стала ще сильнішою. Він завжди знаходив слова розради для стражденних і закликав їх поєднувати свої страждання з Христовими. «Будьте вдячні Богові за те, що Він приходить до вас в ваших випробуваннях. Вам дуже пощастило, – говорив їм брат. – Якби ми тільки знали цінність страждань, ми б падали на коліна і благали Бога про них».

Читайте також: Вражаючі ряди милиць біля усипальниці святого. Чудеса в Монреалі тривають

Місце молитви і зцілень. Чутки про зцілення швидко рознеслися по всій країні, і хворі та кульгаві почали юрмитися біля коледжу. Турбуючись про безпеку учнів, і внаслідок неминучих чуток про те, що брат Андре шахрай, настоятель попросив його зустрічатися з відвідувачами на маленькому вокзалі напроти коледжу.

Але число відвідувачів зростало, і брат Андре почав молитися про будівництво каплиці на честь святого Йосифа на Королівській горі, розташованій поруч з коледжем. Каплиця повинна була стати ораторієм, тобто місцем молитви. Перше невелике приміщення ораторії було збудоване в 1910 році. Але число прочан сягало тисяч, і пізніше на цьому місці була зведена базиліка. Сьогодні, здіймаючись над Монреалем, базиліка приймає до двох мільйонів прочан на рік і являє собою найбільший у світі храм, присвячений святому Йосифу.

Його нинішній настоятель отець Клод Гру говорить: «Щотижня безліч прочан залишають тут свої свідчення про пережите навернення або зцілення після відвідування ораторія».

копіє

Брат Андре відповідав за будівництво ораторія з 1909 року, але він не дожив до закінчення його побудови в сучасному вигляді. Здоров’я Бессета постійно погіршувалося, і настав момент, коли його страждання не припинялися ні на хвилину. В грудні 1936 року, після того, як була ухвалена фінансова домовленість для завершення будівництва храму, брат Андре сказав своїм настоятелям: «Прийшов час мені йти. Я зробив усе, що мав зробити». Через кілька днів у брата Андре стався серцевий напад, після чого він прожив іще три дні, дякуючи Богові за благодать даних йому страждань. У своєму смиренні Бессет попросив своїх настоятелів молитися за його навернення.

Перед смертю, 6 січня 1937 року, брат Андре вимовив свої останні слова: «Ось зерно». Його похорони, на яких були присутні майже мільйон чоловік, стали яскравою ілюстрацією того, що життя, віддане Богові, як «пшеничне зерно», що, падає на землю, «завмирає», а потім дає «рясний плід» (див. Йн 12,24).

Під час проповіді на беатификації брата Андре в 1982 році Папа Римський Йоан Павло II поставив питання: «Звідкіля береться його нечуване сяйво, його популярність серед мільйонів людей?» Відповісти можна красномовним свідченням однієї з відвідувачок ораторія. Доторкнувшись до могили брата Андре, вона відчула спочатку сильний жар у всьому тілі, а потім її охопило почуття очищення. Це було схоже на дотик до Божого Серця, як свідчила жінка, намагаючись висловити свої почуття, «мене пройняв вогонь істинної, беззастережної любові».

Брат Андре ніс цей цілющий жар Христової любові кожному, кого зустрічав на своєму шляху. Історія його життя – історія звичайної людини, яка віддала все Господу, надихає нас жити так само. Бог може робити чудеса через кожного з нас.

Боб Френч, м. Олександрія, штат Вірджинія, США

Більше відомостей про брата Андре та ораторій можна знайти на сайті:

http://www.saint-joseph.org

Джерело.

Реклама

Related Post