fbpx
Історія
Для Юлі цілковитою несподіванкою стала заява чоловіка: «Як я з вами втомився! Як важко з дітьми! Нам треба пожити окремо». Він зібрав речі і пішов в невідомому напрямку, а через місяць подав на розлучення. Трохи пізніше Юля дізналася, що причину його «втоми» звали Ліка, і їй було вісімнадцять

Донька вступила до університету – можна сказати, вона застрибнула в останній вагон зі своїми балами, але вистачило, вистачило, ура! – і, окропивши мамине плече сльозами радості, пурхнула заселятися в гуртожиток, бо виш знаходився в іншому місті.

«Свій батьківський обов’язок вважаю виконаним», — жартувала Юля в розмовах з подружками, а вони тільки заздрісно зітхали: «Добре тобі, тепер можеш пожити для себе…»

Юлі, дійсно, було добре. Олежика вона народила в двадцять років, але, завдяки маминій допомозі, змогла закінчити інститут, повернувшись до навчання всього лише після року академічної відпустки. Донька Софійка народилася незадовго до захисту дипломної роботи, і тут знову допомогла мама.

Поки Юля робила доповідь і відповідала на запитання, мама з візочком марширувала під вікнами аудиторії, потім вони обидві метушилися в пошуках затишного куточка, щоб погодувати дитину, поки комісія радилася, а потім мама пританцьовувала у коридорі: Софійка ніяк не хотіла засинати, доводилося носити її на руках і заколисувати. Юля отримала свою п’ятірку і миттю вибігла до своїх дівчат:

— Дякую, мамо! Без тебе у мене б нічого не вийшло!

— Я просто вас всіх дуже люблю, — посміхнулася мама.

Після закінчення навчання стало набагато легше: Олег вже ходив у садок, і навіть практично припинив нездужати, так що Юля встигала і з Софійкою позайматися, і з домашніми справами впоратися — втомлювалася, звичайно, але, слава Богу, сама не хворіла, на здоров’я вона не скаржилася ніколи. Та й мама допомагала, хоч і менше, ніж раніше, але без неї було б складніше: кожні два тижні вона забирала онуків на вихідні, а під час відпустки відвозила їх на дачу майже на місяць. Так що допомога була відчутною, і Юля була дуже вдячна мамі.

Софійка доросла до садка, і Юлі знову посміхнулася удача. Незважаючи на те, що у неї зовсім не було досвіду роботи, їй відразу вдалося влаштуватися за фахом. «Ви молода, енергійна. У вас двоє дітей, значить, швидше за все, найближчим часом в декрет ви не підете. А досвіду швидко наберетеся,» — сказала їй майбутня начальниця.

Зарплата була зовсім невеликою, однак була можливість збудувати кар’єру, дорости, як мінімум, до начальника відділу. «А чому б ні? Мізки у тебе хороші, людина ти відповідальна, робота тобі подобається. Я впевнена, що у тебе все вийде!» — підтримала її мама, коли Юля подзвонила їй поділитися новиною.

Словом, все в Юлиній родині було стабільно — і діти, і побут, і фінанси. Тому для неї цілковитою несподіванкою стала заява чоловіка: «Як же ж я з вами втомився! Як важко з дітьми! Нам треба пожити окремо». Він зібрав речі і пішов в невідомому напрямку, а через місяць подав на розлучення. Трохи пізніше Юля дізналася, що причину його «втоми» звали Ліка, і їй було вісімнадцять.

Чоловік не подав на розділ майна, забравши собі машину, яку вони встигли купити в шлюбі і деякі заощадження. «Скажи спасибі, що квартиру тобі залишаю!» — сказав він, пишаючись власним благородством.

Перші два роки шлюбу подружжя жило разом зі старенькою Юлиною бабусею. Після того, як її не стало, п’ять років тому, Юля продала ту квартиру (бабуся склала заповіт на неї), а мама додала грошей, і вистачило на цілком пристойну двокімнатну. Чоловікові вона дуже подобалася, і часто хвалився нею перед друзями, кажучи «ми купили». В принципі, це було правдою — адже на той час вони вже були в шлюбі, договір купівлі-продажу оформляли разом, так що, так, купили. А все інше — деталі.

«Дах над головою є, робота є, аліменти мені вдалося вибити — прорвемося!» — заспокоїла себе Юля, і вирішила повністю присвятити своє життя дітям, тим більше, батько більше жодного разу не з’явився в їхньому житті.

І ось — Софійка йде у доросле життя! Олежко вже давно жив окремо. Він підробляв ще зі студентських часів, а тепер уже працював по-справжньому і навіть намагався по можливості допомагати мамі, незважаючи на її опір: то обновку купить, то квитки в театр, то ще що-щось — не життєво необхідне, але дуже приємне. Юля відмовлялася, говорила, що отримує більше, ніж треба, але син нічого не бажав слухати: «Ти жила заради нас, тепер наша черга піклуватися про тебе.»

Юлі було приємно це чути, але в таких випадках вона почувалася ледь не безпорадною старенькою, але ж насправді все було інакше.

Їй було трохи за сорок. Вона виглядала рівно на свій вік, не молодше, але виглядала незрівнянно: струнка, підтягнута, доглянута жінка в стильному одязі і з хорошою зачіскою. З того моменту, як її підвищили до начальника відділу, її зарплата виросла дуже відчутно, настільки, що Юля змогла купити собі майже нову машину не в кредит. Що вже говорити про косметичні процедури чи догляд за собою! Тепер Юля могла собі це дозволити.

«Така краса пропадає!»— зітхала вона, дивлячись на себе в дзеркало і вирішила, що пора б воскресити особисте життя. Ні, ніякого «заміж» вона не планувала. Та й «цивільних шлюбів» їй не хотілося. Щось таке приємне і щоб ні до чого не зобов’язувало — нечасті зустрічі та легке спілкування. Сказано зроблено. Вона зареєструвалася на сайті і дуже швидко набула кілька десятків шанувальників — правда, поки що віртуальних.

З них вона вибрала одного, Володимира. Він їй видався дуже порядною людиною, трохи старший, але цілком моложавим і цікавий зовні. Вони домовилися зустрітися в кафе і познайомитися ближче.

При особистій зустрічі чоловік Юлю не розчарував: він був таким, як на фото, без обману і таким же ж цікавим у спілкуванні, як і в листуванні. Та й він, здається, відчував до Юлі симпатію.

Чоловік розповів, що рік тому його покинула дружина, обманом «віджавши» спільну квартиру, та ще й «подавши» на аліменти — їх синові було десять років. «Знайшла собі багатого, — осудливо хитав він головою. — Стільки років разом… Але Бог їй суддя. Життя триває… » — і він розповів, як він мріє зустріти жінку, яка б його розуміла, яка б стала для нього найближчою людиною і спорідненою душею.

Саме тому він не хоче спілкуватися з проблемними жінками— адже зрозуміло, що такі тільки і мріють вирішити свої проблеми за рахунок чоловіка. І зовсім інша справа, коли жінка матеріально незалежна, у неї є свій дохід, своя квартира… Тоді і про духовне можна подумати, чи не так?

У цей час у Юлі задзвонив телефон. «Прошу вибачення, але я повинна відповісти, це донька», — вона вийшла із-за столу, швидко поговорила і повернулася буквально через кілька хвилин. Але за цей час з Володимиром сталася разюча зміна.

— Донька, значить? — недобре посміхнувся він. — Може, ще й син є?

— Є, — здивовано відповіла Юля. — Старший.

Володимир зареготав:

— Ось воно що! А я ж то вуха розвісив — така жінка, і одна! Ось у чому підступ! Два причепа у неї, виявляється! Ні, люба, не на того напала! Шукай іншого бовдура, щоб причепів твоїх на собі тягнув! — він кинув кілька купюр на стіл і, вже виходячи, додав. — А за салат свій сама розраховуйся! Халяви не буде!

Юля навіть нічого не змогла відповісти, настільки була вражена. «А що це взагалі було?» — єдине про що вона змогла подумати у ту мить.

Фото ілюстративне.