Дарка поспішала додому, не зважаючи на лід під ногами. Ще б пак, у неї в сумочці лежали два квитки на літак. На них чекав заброньований номер у готелі. Вони давно мріяли зустріти Новий рік та провести новорічні канікули десь біля моря, у теплі та без турбот. Не стояти біля плити, відпочивати, плавати у басейні. Почуватися, як у казці.
Але весь час щось заважало. То грошей не було – збирали на перший внесок за квартиру. То просто в вирі повсякденного життя забули заздалегідь купити квитки, забронювати готель.
Тепер вони мають свою квартиру. Час подумати про дитину. І якщо не зараз, то з малюком ще довго не зможуть здійснити свою мрію. От Дарка вирішила зробити подарунок Сергію на Новий рік.
Звичайно, свекруха неодмінно скаже, що Дарка спускає гроші на всіляку нісенітницю. Що взимку на морі робити нічого. А як вони з батьком? Чому з ними не порадилася? Виникнуть претензії до Даші. Загалом їй добряче перепаде.
Свекруха і так недолюблює її, а тепер важко уявити, що влаштує. Нічого, переживе якось. Зате, як вона здивує Сергія. Яке свято йому влаштує!
А якби вона порадилася, свекруха відразу концерт влаштувала б, ніякого сюрпризу не вийшло б. Та й навряд чи вони поїхали б на море. Що чоловікові сюрприз може не сподобатися, або в нього раптом з’являться інші плани, Дарці на думку не спадало. Сергій завжди казав, що не розуміє, навіщо всю ніч об’їдатися салатами, сидячи перед телевізором. Він любив компанії та веселощі.
До сьогодні конверт з квитками лежав у шухляді її столу на роботі. Сьогодні вона вирішила принести його додому та подарувати чоловікові. Летіти до мрії треба було за два дні.
Прийшовши додому, Дарка поклала конверт під ялинку так, щоб Сергій відразу його побачив. Вона переодяглася і почала готувати вечерю, прислухаючись, чи не відчиняться двері. Раз у раз поглядала на годинник.
О пів на дев’яту вона вже почала хвилюватися. На плиті давно охолола сковорідка з вечерею, а Сергія не було. Настрій стрімко падав. Вона дзвонила йому кілька разів, але телефон Сергій чомусь відключив. Дарка крокувала по квартирі, раз у раз підходила до вікна, дивилася, чи не заїде у двір машина чоловіка. В голову лізли тривожні думки, одна гірша за іншу. Вона знову і знову набирала номер Сергія, але щоразу голос повідомляв, що телефон вимкнено або перебуває поза дії мережі.
Дарка гнала від себе погані думки, умовляла себе, що Сергій зустрівся з кимось із друзів і завис. Але чому вимкнув телефон? Чому не попередив?
Вона навіть за двері виглядала кілька разів. Якось батько добре набрався із друзями. Ті привели його додому, але знаючи мамину сувору вдачу, не ризикнули попадатися їй на очі. Посадили батька біля дверей, притуливши спиною до стіни, і пішли. Добре, що сусід пізно повертався додому, побачив сплячого батька на сходовій та подзвонив у квартиру.
Біля дверей, звісно, нікого не було, на сходах не лунали кроки. Про квитки і свій сюрприз Дарка вже й забула, аби нічого не сталося із Сергієм.
Спати лягати і не думала. Сіла на диван, підібгавши під себе ноги, і приготувалася чекати всю ніч. Бадьора телефонна мелодія пролунала в нічній тиші, як грім. Дарка здригнулася, схопила мобільник, навіщось схопилася з дивана.
– Сергію, ти де? Що сталося? – вигукнула вона у слухавку.
– Нічого не сталося, – відповів чужий жіночий голос, схожий на в’язку желейку. Від несподіванки Дарка відвела від вуха слухавку, подивилася на екран – дзвонили з Сергієвого номера. – Спить твій Сергій. Як дитина спить, – сказав співучий медовий голос.
– Де спить? Чому? Хто це? – Запитала Дарка, вже знаючи, яку відповідь отримає.
Коли вона поділилася з подругою, що готує сюрприз чоловікові на Новий рік, та посміхнулася і розповіла історію, що сталася з її сестрою. Та подарувала чоловікові абонемент у басейн із сауною на двох. Пішли кілька разів. Потім чоловік застудився, а далі навалилося багато роботи, стало не до басейну.
Сестра вирішила піти сама. Прийшла у басейн, перерила всю сумку, але клубну картку не знайшла. Вона завжди носила її із собою. Дівчина на ресепшені сказала, що півгодини тому була зареєстрована в комп’ютері. Тут сестрі стало ясно, хто й навіщо взяв її. Через півгодини вона побачила чоловіка, що виходить з роздягальні, під руку з дівчиною. Ось так відкрилася його невірність. Подруга сказала тоді, що нічого не має проти сюрпризів, але з ними треба бути обережнішою.
Все це за долю секунди пролетіло в голові Дарка. Вона прокинулася від голосу.
– Сергій спить у мене вдома. Живий і здоровий, не хвилюйся. Здогадуєшся, хто я? Любить він мене. Не чекай на нього. Ми з ним уже пів року зустрічаємось. Жалів тебе, не говорив. Вирішила допомогти йому. – У трубці пролунали короткі гудки.
Дарка знесилено опустилася на диван, тримаючи телефон у руці. Екран погас, як згасли її надії, радісне очікування Нового року та поїздки до моря. Погасли всі почуття, крім образи.
Скільки таких історій чула читала в інтернеті. Здавалося, що з ними цього не станеться. Вони разом шість років. Хіба це так багато, щоб втомитися і набриднути один одному? Це не може бути правдою. Зараз прийде Сергій і скаже, що розіграв її.
Дарка набрала його номер. Телефон знову було вимкнений. Дарка уявила, як яскрава блондинка в накинутому на плечі халаті витягла з кишені Сергія телефон, закрилася у ванній і зателефонувала їй. Вона навіть побачила її гарне обличчя, як під копірку схоже на обличчя гламурних красунь в інтернеті.
«Пів року. Це означає, що з липня зустрічаються. А я весь час планувала новорічний сюрприз». Дарка не могла зрозуміти, що образливіше – вчинок чоловіка або її марні старання зробити йому приємний подарунок.
Забутий конверт із квитками все ще лежав під ялинкою. Чомусь сліз не було. У голові витали різні думки. Але вони всі були про одне: що робити? як жити далі?
Вона скрутилася калачиком на дивані. Іноді провалювалась у короткий тривожний сон. Але майже одразу прокидалася, згадувала все і думала, думала, поки не провалювалася знову знову.
Ключ повернувся у замку. Під дверима з’явилася смужка світла. Дарка почула шарудіння одягу. Нині він все пояснить. А дзвінок їй лише наснився. Якби це було так. Ой, якби…
Кроки Сергія зупинилися біля дивану.
– Я не сплю, – сказала Дара. – На роботі затримався? А навіщо телефон вимкнув? Раптом зі мною щось трапилося б, чи з твоїми батьками? Так не можна, Сергію.
– Зарядка закінчилася, – обережно сказав Сергій.
Дарка взяла свій телефон, відкрила список недавніх дзвінків, повернула екран до Сергія.
– Дивись, ти дзвонив мені о пів на першу ночі. Як це поясниш? Хоча не треба. Твоя кохана мені вже все розповіла. Думаю, ти у неї виспався, тож забирай речі, віднеси до машини і повертайся до неї. Вона сказала, що ти її кохаєш уже пів року, а мене шкодував увесь цей час.
Сергій намагався щось сказати їй, але Дарка продовжувала говорити, наче не чула його.
– Знаєш, а я тобі теж сюрприз приготувала. Лежить під ялинкою. Два квитки у казку. Пам’ятаєш, ми мріяли зустріти Новий рік та провести новорічні канікули біля моря?
– Пробач…
– Не зможу, Сергію. Розумієш? – Дарка сама здивувалася, що може говорити майже спокійно. Але знала, що її надовго не вистачить. Відчувала, як починає всередині все тремтіти, наче щось прокидалося, рвалося назовні.
– Іди.
Сергій сів поруч, спробував обійняти її.
– Не чіпай мене! Іди… Іди! Іди… – повторювала Дарка.
Голос її ставав все гучнішим, вібрував, вона вже переходила на вищі ноти. Сергій обхопив її руками. Дарка продовжувала повторювати, потім обм’якла і заплакала.
Сергій пішов. Якийсь час Дарка сиділа, ніби брила льоду. Потім узяла конверт, хотіла розірвати, але передумала. Вона дістала квитки. Дата – тридцяте грудня. Час… Місце…
Дарка раптом зрозуміла, що в неї в руках рятівне коло. Вона полетить до моря одна. Готель обіцяв святкову програму, розваги на всю ніч. А що це вихід. А другий квиток здасть, раптом комусь знадобиться.
Подзвонила мамі і попередила, що вони з Сергієм летять в Єгипет, повернуться за тиждень. І почала збиратися.
Всю дорогу до Польщі вона гадала, що нікуди не полетить. Просто рухатись легше, ніж сидіти і чекати невідомо чого. Оманливий стан, що вона не втікає, а має мету.
Навіть сидячи у літаку не вірила, що відлітає. А потім побачила берег моря, що виринув з-під хмар, і стала думати, що робити – одразу піти до моря чи спочатку влаштується в готелі? “Ні, спочатку до моря”, – вирішила вона.
Самотніх як Дарка в готелі не було. Спочатку думала, що дуже худа й бліда жінка в хустці теж одна. “Після хімії”, – здогадалася Дарка. Але потім до неї підійшов молодий чоловік, дбайливо допоміг підвестися, повів геть із ресторану.
Вона часто бачила їх на набережній, віталася. Для чоловіка він був надто молодий, Дарка вирішила, що він її син.
Якось зустріла його самого біля моря.
– А ваша мама де?
– Погано почувається.
Ще з першої зустрічі Дарка дала йому тридцять з хвостиком. Насправді він виглядав молодшим. Розговорилися, познайомились. Андрій розповів, що дружина втекла два роки тому, коли зрозуміла, що доведеться доглядати свекруху.
Мама мріяла про море. Лікарі дозволили, сонце взимку не таке активне. Андрій сподівався, що зміна обстановки, морське повітря матимуть позитивний вплив, допоможуть впоратися з хворобою.
З того часу вони часто з Андрієм гуляли разом вечорами, коли мама відпочивала після виснажливого дня. Дарка летіла раніше. Вони обмінялися телефонними номерами. У дитинстві вона часто знайомилася з дівчатками на морі, обмінювалась адресами. Але вони ніколи не писали одне одному.
На свій подив, Дарка спокійно повернулася додому. Якщо і переживала, то зовсім трохи. Все виявилось простіше, ніж боялася. Подзвонила мамі, сказала, що приїхала.
– Що трапилося? Сергій дзвонив, питав, де ти. Ти казала, що ви поїдете разом. Посварилися?
– Потім мамо, гаразд?
Днями заїду і все розповім тобі. У мене все гаразд, – відповіла Дарка.
У помешканні вона помітила, що тут побував Сергій, зникли деякі його речі, але не всі. Невже сподівається на повернення? Дарка ввімкнула телефон, щоб подзвонити мамі, і він тут же задзвонив, вибачався, сказав, що треба побачитися і поговорити.
– Не хочу. Я подам на розлучення, – відповіла Дарка.
У березні їй зателефонував Андрій.
– Вибач, що довго не дзвонив. Два тижні тому матері не стало. Я весь час думаю про тебе. Не дзвонив, бо не міг нічого запропонувати тобі.
– А тепер? – Запитала Дарка.
– А тепер я вільний. Можу запропонувати руку та серце. Ти мамі сподобалася. Вона сказала, що ти сильна та смілива. Я не можу тебе забути.
– Ти мене ледве знаєш. Я краще подзвоню тобі сама. Потім.
Після розлучення Дарка вирішила навести у квартирі порядок, заразом випустити пару. Діставшись ванної, вона раптом зупинилася.
Що я роблю? Навіщо? Я не хочу тут жити, не хочу і не житиму спогадами». Вона відклала ганчірку і зателефонувала до Андрія. За вікном вирував теплий травень.
– Я думав, що ти ніколи не подзвониш мені, – сказав він.
– Я не могла прийняти твою пропозицію. Тепер я вільна. Дай мені ще трохи часу, – відповіла Дарка
Вона ще була не готова до нових стосунків. Поки що. Але все рідше Дарка згадувала минуле, все більше заглядала за обнадійливу завісу майбутнього.
