А ви знаєте, звідки з’явилося 23 лютого?
Історія святкування 23 лютого бере свої витоки в далекому 1918 р.
У січні 1918 р. Рада народних комісарів Радянської Росії видала Декрет про створення Робітничо-селянської Червоної армії. 23 лютого 1918 р. було опубліковано відозву Ради народних комісарів “Социалистическое отечество в опасности”, а також “Відозву Військового головнокомандувача” М. Криленка, яка закінчувалася словами: “<…> Всі до зброї. Всі на захист революції”. Того ж дня Володимир Ленін опублікував у “Правді” статтю “Мир чи війна”, в якій наполягав на необхідності негайного укладення миру з Німеччиною. У кінці статті він закликав “…готувати революційну армію не фразами і вигуками, а організаційною роботою, справою, створенням серйозної, всенародної, могутньої армії”.
Радянський історик Юрій Корабльов пише, що 23 лютого у великих містах пройшли масові мітинги, цього дня розпочався масовий запис добровольців до Червоної Армії. Після 23 лютого червоні загони почали чинити опір німецькому війську, яке наступало.
Установа свята і зовсім була випадковою. У Вищій військовій інспекції Робітничо-селянської Червоної армії пропонували відсвяткувати річницю її створення 28 січня 1919 р. (видано декрет Ради народних комісарів про створення РСЧА), однак документ загубився і дійшов за адресою лише 23 січня. У результаті цього святкування було призначено на 17 лютого – на День червоного подарунка. День червоного подарунка планувався як своєрідна благодійна акція, коли населення, за задумом більшовиків, повинно було жертвувати подарунки для червоноармійців. Але позаяк 17 лютого випадало на понеділок, то День червоного подарунка і, відповідно, річницю РСЧА відклали на найближчу неділю, тобто на 23 лютого.
Потім про свято на кілька років забули, а відновили в 1922 р.
Читайте також: На День захисника України виплатять разову допомогу
У 1923 р. широко святкувалося 5-річчя РСЧА, і свята на 23 лютого вийшли на всесоюзний рівень. Саме тоді, на думку історика Миронова, починаються спроби винайти якусь подію, яка б виправдовувала дату. Спочатку ідея будувалася навколо видання декрету про створення Червоної армії 23 лютого, проте Йосип Сталін у 1938 р. особисто запропонував трактувати дату свята як “перемогу під Псковом і Нарвою”. Вперше вона з’являється в матеріалі, опублікованому в “Известиях” 16 лютого 1938 р. під заголовком “До 20-річчя РСЧА і ВМФ. Тези для пропагандистів”. Відповідна теза звучала таким чином: “Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їх просування на революційний Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму став днем ювілею молодої Червоної Армії”.
У роки Другої світової війни Сталін 23 лютого 1942 р. заявив: “Молоді загони Червоної армії, які вперше вступили у війну, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 р. Саме тому день 23 лютого 1918 р. був оголошений днем народження Червоної армії”. Ця версія багато років підтримувалася державною пропагандою в СРСР.
Однак є й інша версія встановлення державного свята саме 23 лютого. Саме цього дня у 1918 р. Росія, керована більшовиками, капітулювала перед Німецькою імперією. 23 лютого відбулося засідання ЦК РСДРП(б), на якому було повністю і беззастережно прийнято пред’явлений німецьким командуванням ультиматум, і вслід за цим ВЦВК і РНК РРФСР повідомили про це німецькому уряду. Деякі історики бачать у цьому дні національну ганьбу і приниження, який Совєти просто намагалися приховати за красивою обгорткою.
Як відомо, третій президент України Віктор Ющенко, намагаючись змінити радянські традиції, шукав інші дати, які суспільство могло б прийняти замість 23 лютого. Було очевидно, що 6 грудня цю дату повноцінно не замінить. У 2008 р. Ющенко назвав 29 січня (День подвигу героїв Крут) “справжнім національним Днем захисника Вітчизни” та підтримав ініціативи щодо державного встановлення такого пам’ятного дня (у січні 2008 р. Черкаська обласна організація Української народної партії запропонувала президенту перенести святкування Дня захисника Вітчизни з 23 лютого на 29 січня). Втім, далі розмов не йшлося.
Тепер ось чергова спроба від Порошенка. Він скасував святкування Дня захисника Вітчизни в Україні 23 лютого і має намір на хвилі сплеску націоналізму та нетерпимості до Росії зламати усталену традицію. Як свята зміцнюються в свідомості громадян? Правильно, вихідними днями в ці дати. 14 жовтня – державний вихідний. Також 12 жовтня Національний банк України ввів в обіг 50 тис. штук 5-гривневих монет “День захисника України”. Складено програми святкувань у різних містах країни.
Крім того, дату підібрано дійсно добре. Щонайменше, це найкраща дата, яку можна підібрати, виходячи з української історії.
14 жовтня церква відзначає Покров Пресвятої Богородиці. Це свято особливо шанувалося українськими козаками, які вважали Богородицю своєю покровителькою. Запорожці, зокрема, мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Крім того, на свято Покрови відбувалася Велика Рада, яка обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі. Про це писав ще французький дипломат Жан-Бенуа Шерер у своїй історичній праці, виданій у 1788 р. в Парижі.
Леонід Кучма, крім повернення на державний рівень Дня захисника Вітчизни у 1999 р., також встановив 14 жовтня як День українського козацтва.
Крім того, 14 жовтня відзначають в Україні як день УПА, бо вважається, що Українська повстанська армія була створена на Покрову у 1942 р. Цьогоріч Верховна Рада визнала УПА воюючою стороною у Другій світовій війні та надала пов’язані з цим питанням пільги ветеранам УПА на державному рівні. З 2015 р. вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ ст. Втім, цей факт може “відлякати” якусь частину суспільства, особливо старше покоління, виховане на радянській пропаганді. Але це проходить зі зміною поколінь.
Втім, історична спадкоємність – важлива справа у процесі побудови держави. Українське козацтво брало свої витоки з традицій Русі, відтак національна ідея у XIX-XX століттях апелювала до козацтва. І ось сьогодні йде повернення до старої, солідної, якщо можна так висловитися, традиції, яку вплітають у сучасні реалії. Безсумнівно, в історичної дати набагато більше шансів закріпитися у свідомості суспільства. Недарма та ж сама Росія так тримається за імперські та радянські пам’ятні дати – вони основа цього режиму. Держава просто не може не розставляти історичні акценти, інакше ризикує втратити свою ідентичність.
Таким чином, у нас зараз є два державних свята – День ЗСУ 6 грудня і День захисника України 14 жовтня. Перший – професійне свято військовиків, другий же бачиться більш як “чоловічий” день, патріотичне свято. Такі дати є в багатьох країнах світу, часто вони пов’язані з Днем національної армії.
Сергій Звиглянич