Події

«Ще недавно його вважали загиблим».Той, що пройшов крізь вогонь: історія українського воїна

Ще російський письменник Максим Горький сказав: «Герой – це той, хто творить життя всупереч смерті, хто перемагає смерть». Сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни із Росією, героїзм, вірність своїй рідній державі, своїй родині, сміливість і честь є вже не просто красивими словами, а вимірюються мужніми вчинками.

Наші воїни стали гідними захисниками України, які жертвують своїми життями заради благородної мети – свободи власного народу і віри в те, що жоден загарбник більше не зможе закинути ярма на його шию.

Одним із таких вірних синів нашої держави є Боднарук Василь Миколайович (позивний «Гуцул»), штурмовий боєць 24 спецбатальйону «Айдар», уродженець с. Дора (Івано-Франківської області). Він перебував в полоні луганського сепаратистського бандитського формування бойовиків під керівництвом ватажка Олександра Бєднова (прізвисько «Бетмен») від 15 жовтня 2014 р. до 10 липня 2015 р.. Пан Василь потрапив у полон із групою командира «Айдару» Піскіжова Олександра із позивним «Італієць», який загинув при розблокуванні 32 блокпосту. Героя нашої історії також вважали загиблим. Проте, сепаратисти прийняли його за замкомандира «Айдару», таким чином йому зберегли життя. Завдяки патріотичним силам, Українській Греко-Католицькій Церкві, волонтерам та незнищенній вірі в Бога й Україну Василь Боднарук повернувся додому живим.

Герой кілька днів перебував у Львові і в цей час поділився із читачами «Духовної величі Львова» своїми думками про справжнє значення свободи, про боротьбу за правду, про Любов, яка нищить зло. Це історія про героя не з екранів голлівудських фільмів, але про нашого співвітчизника, який зумів пройти крізь вогонь, зберігши справжнє людське обличчя і чисте серце.

Пане Василю, врахуючи усі важкі випробування, які Вам довелось пройти під час цієї війни, чи не зникло у Вас бажання боротись за незалежність України, або ж навпаки воно стало ще сильнішим?

– Звісно ж, я й надалі боротимусь за свою державу. Я думаю, що це прагнення нікуди не зникне, незважаючи на різні обставини. Тепер є багато людей, які чинять дурниці (навіть серед влади). Не буду наголошувати на їхніх іменах, але вони справді «ставлять палки в колеса», не хочуть рятувати наших воїнів із полону, проявляють байдужість і егоїзм. Я б хотів, щоб вони щиро осмислили всі трагічні події, які сьогодні відбуваються, і чинили не згідно із вигодою, а послуговуючись принципами совісті.

Кому б Ви хотіли подякувати за свій порятунок?

– Мені та багатьом таким солдатам, як я, допомогли Українська Греко-Католицька Церква, насамперед, о. Юстин Бойко, група «Патріот», СБУ, Міністерство оборони України тощо. Вони спільно нас рятували. Декілька обмінів воїнами зривались. Наприклад, коли ми були в Луганську, в комендатурі, до нас приїжджали російські телеканали: вони говорили, що нас готують до обміну, неодноразово знімаючи про це сюжети, але обмінів так і не відбувалось. І, що прикро, нам наголошували, що винна в цьому наша сторона… З визволенням полонених колосальну допомогу надає Українська Спілка ветеранів Афганістану, Сергій Шонін та Віктор Муха зі сторони ЛНР – вони домагаються того, щоб військовополонених ніхто не бив, щоб їжа була більш-менш нормальною. Тепер в їхній комендатурі до наших військових ставляться краще.

Спочатку й мені було важко на війні, але дякую нашим волонтерам, насамперед, вони дуже підтримували. По тій стороні барикад навіть росіяни, коли допитували нас, то дивувались, для чого наші люди допомагають. В них були Перша чеченська кампанія, Друга чеченська кампанія, коли ніхто солдатові й булочки не передав. Українські ж волонтери не просто передають їжу, одяг, все, що потрібно, а й самі їздять навіть на передову, вони привозять із собою часточку дому, великий запас віри в нас, тепло і Любов. Волонтери надзвичайно сильно підтримують не тільки добровольчі батальйони, але й усю армію. Якщо б не вони, я не уявляю, як би ми протрималися.

Я знаю, що Ви віруюча людина. Чи допомогла Вам сила молитви перебороти той моторошний час, коли Ви перебували в полоні ворога і Вашому життю загрожувала реальна небезпека?

– Тепер я розумію, наскільки потужною може бути сила молитви, і як вона здатна захистити людину. У Святому Письмі написано, що є три речі – Віра, Надія і Любов, які оберігають серце кожного. Але Любов завжди буде найголовнішою – Любов до ближнього, Любов до всього, що тебе оточує. Перебуваючи в полоні, я багато молився. Як кажуть, молитва залізо ломить. Я відібрав Біблію в ополченців, які майже повністю скурили Старий Завіт, роблячи із нього самокрутки, завжди читав її – і саме це мені допомагало. Головне – час, терпіння і віра в те, що ти житимеш і зможеш повернутись додому. Я вірив, що Бог мене захистить і ніколи в цьому не сумнівався.

Ми, християни, дуже багато говоримо про прощення. А чи готові Ви зараз простити своїх ворогів, чи все-таки внутрішня образа залишається, і не всі рани так швидко можуть загоїтись?

Читайте також: ПІСНЯ УЧЕНИЦІ ВАКАРЧУКА СТАЛА ДАНИНОЮ ЗАГИБЛИМ БІЙЦЯМ (ВІДЕО)

– Пригадую, у Святому Письмі вказано: «Не проклинайте ворога свого, а благословляйте його…». Звичайно, я прощаю своїх ворогів. Бог нас простив, Ісус за нас помер на хресті. Якщо Господь відпускає нам наші гріхи, то не можна себе ставити вище за Нього і тримати зло на інших. Якщо ми не навчимось прощати і забувати свій біль, то як нам можна буде простити? Навіть в молитві «Отче Наш» є ці слова: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…».

Якщо б можна було повернути час назад, і Ви знали б, що Вас чекає на цій війні, чи готові Ви були б піти на всі ті жертви і знову боротись за правду та незалежність нашої країни?

– Думаю, я б не змінив свого рішення і знову б пішов воювати. Саме на війні я побачив життя з іншої сторони, переосмислив багато речей, які в житті справді потрібні, почав більше цінувати життя та своїх рідних людей. Я вважаю, що всі ці випробування стали фундаментом як для зміцнення моєї віри, так і для майбутнього життя.

Ще не так давно Вас вважали загиблим. Які емоції переповнюють Вас тепер, людину, яка пройшла крізь пекло і повернулась мало не з того світу? Після тривалого часу розлуки із близькими, хто на Вас чекає?

– Мене чекають мама, сестра, племінниці. Емоції… я не знаю, як це назвати… Щастя… Я просто дуже радий і вдячний всім, хто допоміг мені та іншим воїнам. Ще багато хлопців залишились у полоні. Я знаю, що їхній дух не падає, проте з’являється недовіра до верхівки нашої держави. Але, якщо проігнорувати усі прикрі та суперечливі моменти то цей відроджений український дух надзвичайно об’єднав всіх людей. З Харкова, навіть з Донецька та Луганська люди переходять на нашу сторону, беруть зброю в руки і готові воювати до переможного кінця. На жаль, багато патріотів вже не повернуться додому. Але ми знали, куди йдемо, нехай між собою про це не говорили, але відчували, що багато з нас загинуть, не одного поховали. Просто хочеться, щоб наші Президент та влада дотримувались своїх обіцянок, допомогли родинам загиблих, віддаючи належну шану їхньому подвигу. Я думаю, вони та їхні сім’ї заслуговують на повагу і безсмертну пам’ять.

Джерело.

Загрузка...

Related Post