Дозвілля сумська

Ольга Сумська: Сьогодні найкрасивіша українська актриса відзначає 50-річчя!

“Я няньчити Онука готова – це ж таке щастя!”

Про ювілей

– Нічого грандіозного у день народження не планую – невеликий сабантуй для колег і друзів, а там як складеться… Завантажила цей день роботою: ефіри, інтерв’ю, зйомка та увечері спектакль “Два анекдоти на вечерю” за п’єсами Чехова. Хочу, щоб ні хвилини спокою не було, щоб не усвідомлювати, скільки стукнуло. Щоб розчинитися у творчості.

Про подарунки чоловіка

– Я люблю романтичні подарунки. Саме романтика нас з Віталієм об’єднала в свій час. Досі пам’ятаю те шоколадне серце, яке він вилив ще на початку наших стосунків, із запискою всередині: “Кохана, приходь, я з’їм тебе, як ти цей шоколад”.

Буває, на День Валентина весь будинок в записочках з його зізнаннями в коханні. А буває, подарує улюблений парфум або букет квітів. Його увага зігріває моє серце. Він знає мої уподобання, знає, що мені подобається. Ми стільки років разом (майже 25. – Ред.), він рідна людина, котра відчуває і знає мене.

Мене і зараз хвилює тембр його голосу, він може несподівано зателефонувати і заспівати, або щось еротично сказати, або просто SMS кинути – і я розцвітаю.

Мені здається, і чоловіки чекають від нас таких SMS, які б окриляли, більше, ніж чогось матеріального.

Про симпатії Олега Янковського

– Коли ми знімалися в “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” (фільм-фантазія режисера Юрія Ткаченко 1983 року був знятий через 22 роки після знаменитої картини Олександра Роу. – Ред.), Олег Іванович Янковський на мене дивився як кіт на сметану. І запам’ятав добре, що мені пізніше стало в нагоді.

Коли ми з друзями-студентами штурмували театр “Ленком” у бажанні потрапити на виставу і вже зневірилися прорватися, бачу, йде Янковський. І він мене у натовпі відразу помітив і так театрально каже: “Панночка, підійдіть до мене”. Олег Іванович тоді організував всім нам, студентам з Києва, прохід на виставу! І ми сиділи як миші, дивилися виставу, і яке це було щастя для нас!

Читайте також: День Народження Ади Роговцевої: кращі цитати актриси

Про старшу дочку

– У Тоні (дочка від першого шлюбу з Євгеном Паперним, їй 26 років. – Авт.) восени починається другий сезон роботи актрисою в Театрі ім. Вахтангова. Там у неї вже є невеликі ролі. Я так само починала, мене відразу в масовку у всі вистави поставили. І її тотально завантажили. Але вона цим горить, живе. Я бачу, як їй це подобається. Зараз у неї паралельно ще зйомки у двох кінопроектах, один з них знімається в Києві.

– Зі своїм бойфрендом Володимиром Яглич в гості не приїжджала?

– Не приїжджала. Але це її життя, вона вже доросла і не дозволяє мені втручатися в її особисте життя. Бо я це не коментую.

– А якщо Тоня раптом візьме і народить онука, ви згодні взяти його на виховання?

– Раптом… М-да… саме “раптом” в акторській професії і відбувається. Я буду щаслива! Я їй нагадую – “не зволікай!” – і готова няньчити – це ж таке щастя.

Про ролі, втрачені через вагітність

– Пам’ятаю, я ще не знала, що вагітна Тонею, і поїхала на проби в Москву до режисера Володимира Мотиля (“Біле сонце пустелі”. – Авт.), він збирався знімати картину “Розлучимося, поки хороші”. Мені 22 роки, я проходжу проби вдало, і режисер урочисто мене стверджує перед групою. Потім Володимир Якович приїхав у Київ дивитися виставу “Криваве весілля”, де я грала головну роль – наречену. Йому все сподобалося. І після вистави він сказав мені: “Олю, у вас велике майбутнє. Я недарма вас затвердив і чекаю в Москві”. Їде Мотиль додому, і тут я дізнаюся, що на другому місяці… Дзвоню помічникові режисера, той у паніці: “Як?! Ми ж на вас так сподівалися”. І тоді тато сказав сакраментальну фразу: “На Мотиля не клюнуло!” Але я не шкодую.

Та ж історія повторилася з другою моєю вагітністю. Я знімалася в серіалі Оксани Байрак “Нероби”, і знову головна роль. Але тут я завагітніла по ходу, і Оксана просто переписала сценарій під мене: в кадрі я з животиком, і він справжній! Це, зізнаюся, була конфліктна ситуація – я Байрак підставила. І конфлікт тривав багато років, я його відчувала – Оксана ображалася на мене…

Про конфлікт з учителем

Гарні великі ролі прийшли до мене в кіно, де в 16 років я дебютувала. І з цього почався у мене конфлікт з моїм керівником в театральному інституті Миколою Миколайовичем Рушковським. Він ніяк не міг прийняти те, що я тільки вступила, а в серпні вже знімалася у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки”, де грала відразу три ролі: Музу, панночку і дочку сотника.

Такі конфліктні ситуації постійно виникають у студентів, і моїй Тоні на першому курсі теж не дозволяли зніматися… Я розумію, що в 16 актори ще зовсім діти, але ті очі, та природність, органіка в 16 значно відрізняється. Ах, це юне обличчя-персик… Такого вже не буде в 25. У театрі 16-річну можна зіграти і в 35 років. А в кіно… Тут потрібна справжня молодість. Хоча є такі оператори, які можуть прекрасно зняти і зрілу жінку. Але це вже майстерність.

Про еротику в юності

– Під час навчання в театральному я грала Лауру в “Дон Жуані”. Виходила в міні-спідниці, чорних колготках і такому крихітному корсетику, що збігалися всі студенти і педагоги подивитися, – тоді ж не було нічого такого еротичного. Борисюк мені пізніше зізнався, що приходив подивитися на мене в цьому корсеті, але боявся підійти. Я кажу: “Ну чого ж ти не підійшов, все значно раніше почалося б”.

Про молодшу доньку

– Ані поки ще не подобається професія актриси. Вона уникає цього. Я намагаюся відвести її на якийсь кастинг, вона відмовляється, впирається. Їй поки тільки 14, вона ще закрита. Але я пам’ятаю себе – теж через малолітство не дуже була закохана в акторську професію. А коли виповнилося 16, немов голос зверху пролунав: “Ти будеш актрисою”. І все якось налагодилося, я поступила в інститут, здала всі іспити на “відмінно”. Любов до професії прийшла пізніше. Так що сьогодні я всім бажаю – вибрати улюблену справу в житті.

Про першу роботу в театрі

– Після того, як мене взяли в трупу Театру російської драми ім. Лесі Українки, мені дуже допоміг перший чоловік Євген Паперний. Він був фаворитом театру, його слово було значущим. І мені довірили тоді головні ролі. Ада Миколаївна Роговцева тоді підтримала мене, сказавши: “Якщо ви взяли таку яскраву дівчину в театр, ви повинні давати їй яскраві ролі”.

Ми тоді ще поставили перший мюзикл в Україні – знаменитий бродвейський “Кандид” Бернстайна, співали наживо, коли ще не було радіомікрофонів. Це був світлий час, політ комети в моєму житті. І чому він був таким коротким?

Я вже зіграла багато ролей, хотілося б продовжувати в цьому ж аспекті, такий був хороший темп. Але тут Резнікович Михайло Юрійович (художній керівник Театру російської драми. – Авт.) підійшов до мене на репетиції і сказав їдку фразочку: “Олю, ви дуже самовпевнена, ви звикли грати головні ролі, так от у мене цього не буде”. От і все. І тоді мені треба було піти так само, як це зробила Ада Роговцева, – “за власним бажанням”. Але я цього не зробила, тому що розірвати цю сполучну нитку дуже важко, це театр, він як рідний дім. І шкодую, що не пішла раніше – може, змогла б більше ролей в кіно зіграти.

Читайте також: Дочка Ольги Сумської похвалилася надзвичайно розкішною сукнею за 40 тисяч гривень (фото)

Джерело.

Загрузка...

Related Post