fbpx
Дозвілля
Звідки у невістки такі замашки панські, я не знаю. Батьки у неї звичайні, живуть від зарплати до зарплати, як і ми з чоловіком. Але у нас у сина таких запитів немає, привчили, що жити треба згідно можливостей. Поки на горизонті його зіронька не замайоріла, він цього правила дотримувався

Син з дружиною вже років десять збирають на квартиру, але все ніяк не наскладають потрібної суми. Хоча такими темпами вони взагалі ніколи ні на що не відкладуть. А все через те, що вічно в кредитах, жити хочуть тут і зараз, хоча на їх зарплату не розгуляєшся. Невістці вічно щось хочеться, щоб бути не гірше подружок, а син їй потурає.

Одружилися вони десять років тому. Я відразу зрозуміла, що невістка у нас та ще ягідка. Весілля вона хотіла шикарне. Це при врахуванні того, що сама отримувала сім тисяч, майже все віддаючи за кредити, та й син у мене не мільярдер, отримував тисяч п’ятнадцять. Але гуляння влаштували на пів мільйона, позику брали, тому що таких грошей у них з роду не було.

Я пробувала відмовити від цієї примхи – ну куди в одноденну гулянку такі гроші ввалювати? Та хто б мене послухав. “Це ж весілля, це ж на все життя, хочеться запам’ятати”. Запам’ятали, за цю гулянку купу часу платили.

Звідки у невістки такі замашки панські, я не знаю. Батьки у неї звичайні, живуть від зарплати до зарплати, як і ми з чоловіком. Але у нас у сина таких запитів немає, привчили, що жити треба згідно можливостей. Поки на горизонті його зіронька не замайоріла, він цього правила дотримувався.

Ми з батьком намагалися до сина донести, що краще б ті грошики взяли під квартиру, жити молодятам після весілля не буде де. Ні з нами, ні зі сватами вони жити не збиралися, на іпотеку у них грошей теж немає, тільки орендувати залишалося.

Але син переконував, що ми женемо коней. У них все життя попереду, наскладають ще собі на квартиру. Я ж в цьому дуже сильно сумнівалася. З їх запитами вони взагалі босими залишаться. Але вирішила прикусити язика і не лізти, це їхнє життя.

Весілля справили, почали жити. У нас з чоловіком були заощадження, які хотіли синові на квартиру додати, але вирішили почекати. Нехай спочатку самі щось відкладуть, будуть купувати – там і додамо. Я боялася, що вони розтринькають всі гроші, і залишаться на вулиці. Досі хвалю себе за те рішення.

Відразу після весілля молодята оголосили, що будуть збирати на квартиру, тому подарунки на всі свята хочуть отримувати грошима. Нам простіше, не треба голову ламати, як невістці догодити. Дали конверт – всі задоволені.

Я тоді пораділа, що діти так ретельно підійшли до питання заощадження грошей. Син розповідав, що вони орендують квартиру у якоїсь родички свахи, тому платять тільки за комуналку. А решту грошей, які б йшли на оренду, відкладають.

Скільки у них там наскладано, я не питала, не моя справа, але за моїми підрахунками, року за три на початковий внесок відкласти можна було. Потім я побачила, як вони збирають, і зрозуміла, що ніколи вони нічого не відкладуть.

На перший новий рік невістка красулавася з новими сережками з камінцями. Я запитала, звідки така краса, а вона відповіла, що чоловік подарував. Ну, думаю, син молодець! І збирати примудряється, і дружину балувати подарунками. Нічого не уточнювала, подарував і подарував.

А влітку наші молоді махнули на південь, в морі помокнути. Тут я зрозуміла, що справа нечиста. Не можуть вони такі витрати собі дозволити, знаю я, скільки вони отримують. Коли повернулися, я вивела сина на розмову. Запитала, на які грошенята вони по морях роз’їжджають.

Син щось намагався вигадати, але я його знаю, витрусила правду. Виявилося, що з тих грошей, що вони самі склали, плюс те, що дарували ми і свати на свята, ще невеликий кредит взяли. Ось так на море і з’їздили.

Я запитала, навіщо так робити, адже збирають на житло, можна якось себе обмежити. Не першої необхідності справа – на море з’їздити. А ось без квартири своєї жити погано. У будь-який момент виставлять на вулицю і бігай шукай нове житло.

Син почав огризатися, гримнув, що це тільки їхня справа. На його монолог пристрибала його дружина, зрозуміла в чому суть розмови і теж почала гнути свою правдоньку.

– Ми молоді, хочемо пожити нормально, а не копійки рахувати до старості. Назбираємо ми на квартиру коли-небудь, нікуди вона не дінеться від нас. А ось молодість минає. Чому ми повинні жити аскетами? Маємо право жити так, як хочемо!

– По кишені треба жити, а не позичок набирати. Залишитеся з дірявими кишенями, подивимося, як заспіваєте! – Я теж не витримала.

Розсварилися ми тоді з молодими. Але мені стало зрозуміло, звідки в сина раптом така тяга до марнотратства. Дружинонька кохана заправляє, а він ведеться і потурає, немов свого розуму немає. Згодом помирилися, я зареклася в їхнє життя лізти. Але про себе відзначаю, що у невістки то телефончик новий, то сукенка, то колечко. Збирають вони, а як же. Але я мовчу.

Минулих вихідних було десять років, як син одружився. Справляли свято у ресторані, скидалися ми і свати, як подарунок дітям. У них грошей немає, як і завжди.

Живуть далі в орендованому житлі, тільки вже в іншому, синові шість буде, а у дитини своєї кімнати не було. І не передбачається в доступному для огляду майбутньому.

Невістка бурхливо розповідала про новий телефон, який скоро вийде. Судячи з усього, вона його у сина вже випросила, звичайно ж в кредит, з яких вони не вилазять. Тільки один закриють – візьмуть три нових. А тут телефон якийсь за п’ятдесят з гаком тисяч! У мене навіть сили дивуватися немає.

Про квартиру мова вже навіть не піднімається. Вони, звісно, кажуть, що збирають, але це вже наче жарт. Ми з чоловіком, коли стало відомо, що буде внук, вирішили брати іпотеку. Вклали свої заначки, які хотіли віддати синові на квартиру, платимо за неї. Зараз квартира здається, але коли внук стане повнолітнім, відразу ж переоформимо квартиру на нього. Нехай хоч він по-людськи живе.

Фото ілюстративне.