fbpx

Дуже важко бути жінкою далекобійника. Весь час одна то з дітьми, то зовсім сама. Тому я відповіла на залицяння Івана. Я вже зовсім не молода жінка. Моя мама і тітка сказали, що про таке навіть не говорять між собою, не те що розповідають людям.

Вже 20 років я маю двох чоловіків. Але яне вважаю, що це погано чи якось дивно. Дуже кохаю двох.

Але зараз я вже вперше замислююсь над тим, щоб зізнатися офіційному чоловіку про іншого. Хоча мені вже 52 роки. І здавалось би, ну для чого мені це все?

Дуже важко бути жінкою далекобійника. Весь час одна то з дітьми, то зовсім сама. Тому я відповіла на залицяння Івана. Я вже зовсім не молода жінка. Моя мама і тітка сказали, що про таке навіть не говорять між собою, не те що розповідають людям.

Казали, що це буде мені гріх і моїм дітям, але я так не думаю. Зараз мені 52 роки, та останні 20 я мала двох чоловіків одночасно. Тобто одного офіційного, а інший – коханець. Я була справді хорошою дружиною, піклувалась про чоловіка і любила його. Але чоловік працював водієм далекобійником і ніколи його не було вдома. Я сама ростила наших  двох дітей, сама ходина на 1 вересня та батьківські збори до дітей. Всі свята на дні народження сама.

Неодноразово просила чоловіка, аби він змінив роботу. Варіанти були, навіть працювати вдома, але він не хотів, адже гарно заробляв. Найважче мені було з чоловічою роботою, яку я ніяк не могла само робити. Якось у квартирі прорвало труби, я зовсім не знала, що робити і куди дзвонити. Прибігли сусіди. І тоді я зателефонувала куму Івану, який недалеко жив.

Він прибіг і все полагодив, а я пригостила його вечерею. Потім завжди його кликала, якщо щось треба було помогти. Чоловікові про це казала, він радів, що поруч є надійна опора. Я й не помітила, коли це сталося, але якось Іван почав залицятись до мене. Потім приходив вже просто так, то в гості, то навіть на свята, і ми спілкувалися, тоді між нами спалахнула симпатія.

Мені було дуже соромно, я відразу ж все сказала:

– Я чоловіка не покину, і не піду від нього, бо я його кохаю!

– А мене?

– До тебе почуття є, але вони інші. Бо це скоріше закоханість!

З Іваном я почувалась щасливою і коханою. Але коли приїжджав чоловік мені ніхто не був потрібен. Але потім дещо сталося. Я випадково дізналась, що чоловік мій має стосунки з іншими жінками в дорозі.

Мені було дже погано, хоча він казав, що це немає жодного значення. Коли чоловік знову поїхав в рейс, я наважилась на дуже серйозний крок – зрадила з Іваном. І з того часу мала двох чоловіків. Але ніколи не вважала це чимось поганим, бо щиро кохала обидвох.

Але тоді завагітніла знову. Дитина була не від чоловіка і я це знала, проте нікому не сказала. Згодом Іван здогадувався, проте ніколи не питав про це. Хоча прекрасно ставився до обох моїх дітей і любив їх. На жаль, Іван так і не одружився і завжди казав, що кохає лише мене і чекатиме завжди. Вмовляв розлучитись з чоловіком і жити з ним. Зараз діти наші вже дорослі, в них своє життя та навіть є свої діти.

Недавно мій чоловік захворів. Він має дуже важкий стан, та знає довго не житиме. Я не знаю, як мені зробити правильно, можливо варто йому все розказати. Але чи варто так псувати останні дні його життя? Я знаю, що після того як чоловіка не стане, то я буду з Іваном. Але чи правильно це?

 

You cannot copy content of this page