fbpx
Дозвілля
Знову. Знову вона котів в робочий час прилаштовує. Ні. Звільню. Звільню до такої-то матері. Біля прилавка зібрався маленький натовп постійних клієнтів похилого віку. Вони вмовляли господаря заспокоїтися і залишити офіціантку на роботі. Після необхідної кількості обурених вигуків і розмахування руками, той погодився

Великий сірий кіт сидів біля входу в банк. Люди, що заходили і виходили, сміялися і пропонували йому увійти і зайняти чергу. Він дивився на людей сумним поглядом, повним нерозуміння. Його не цікавили ті, хто туди увійшов або вийшов. Ні. Цілковито. Ці люди пахли грошима, надіями і розчаруваннями.

Його цікавили люди, що виходять з магазинчика, який перебував поруч з банком. Не магазинчика, а закусочної. Там подавали шаурму і іншу м’ясну смакоту. Ох, вже, ця шаурма – мрія всіх голодних котів. Сірий кіт втягував в себе дратівливо смачний шлейф, який залишається від кожного, хто виходить звідти, і на кілька хвилин йому навіть ставало легше. Голодний живіт переставав бурчати.

Він теж починав прислухатися до цього запаху. Кіт благально дивився на кожного, хто присутній за столиками, що стоять біля забігайлівки. Але підходити боявся. Він звик до того, що люди женуть його і вважав за краще дотримуватися деякої відстані. Ось тому він і сидів біля банку.

Чоловік заскочив після роботи зовсім на хвилинку. Він з самого ранку уявляв перед собою паруючі шматочки і м’який тонкий шматок особливого хліба.

І ще маленькі тарілочки з всякими гострими закусками. Ось він і сів за крайній столик з порцією м’яса і пляшкою коли.

Кіт обережно потягнувся до нього і тихенько нявкнув. Ніякої сили терпіти більше не було. Чоловік глянув на нього і зітхнувши пересипав з тарілочки з солоною капустою вміст в інші тарілочки, а туди…

Туди поклав маленьку гірку ще теплої шаурми.

— Їж. Їж. Не соромся, сказав він коту і поманив його.

Сірий обережно здригаючись від звуків машин, підійшов до тарілочки і подивившись на чоловіка і подячно нявкнув. Смачні м’ясні шматочки самі собою стрибали в рот. Кіт ковтав їх не жуючи, і видавав муркотіння такої сили, що всі обернулися, а висока офіціантка в роках підійшла ближче.

Коли кіт закінчив їсти чоловік посміхнувся і знову наповнив тарілку. Тоді сірий вже спокійно, не здригаючись і не обертаючись на кожен звук влаштувався поруч і почав наминати частування.

— Ось і правильно. Ось і слава Богу, помітила офіціантка, протираючи столик чоловіки. А ви взяли б його собі додому. Пропаде він. Домашній, видно. Не жилець він. Не вміє просити.

— Та куди мені, відповів чоловік. Я живу один, постійно на роботі. Немає часу піклуватися ні про кого.

— Та це не перешкода, заперечила жінка. Адже він не кошеня і йому догляд не потрібен. Йому дім потрібен і людина. А все інше неважливо. Ви ось, наприклад, як себе відчули, коли його погодували і він мугикнув?

Чоловік злегка почервонів і сказав.

— Ну не знаю. Потім задумався і додав. Живим, чи що.

— Точно, точно, зраділа офіціантка. Саме, живим. Всі ці люди з банку дуже зайняті. Вони вирішують важливі для себе питання і проходять сотнями повз голодного кота. Напевно їм здається, що вони дуже активно живуть і роблять щось важливе і правильне. А насправді — просто доживають відведений їм час. Не вважаю я їх живими по-справжньому. Тільки той живий, хто допомагає вижити ось таким, як цей. І вона кивнула на кота, який наївся і з явним задоволенням вслухався в їхню розмову. А, втім, як хочете, продовжила офіціантка. Це ваша справа. І прибравши спорожнілі тарілки і брудні серветки, пішла до інших столиків.

Чоловікові чомусь стало не по собі. Йому пора було йти додому, а він все сидів і пояснював сірому коту внизу, чому він повинен терміново піти і чому не може взяти його з собою.

Ховаючи очі від великих котячих, спрямованих прямо на нього, чоловік встав і якось бочком пішов. Потім повернувся спиною і зробив ще кілька кроків. А ще потім, люто промовивши:

— Щоб тебе. І ще. Щоб мене.

Підбіг до сірого кота, який дивився йому вслід і схопивши його на руки, пояснив людям, що сиділи за столиками і дивилися на те, що відбувається.

— Та щоб, нас усіх.

Він ніс на руках сірого кота, а офіціантка дивилася йому вслід і говорила тихенько.

— Живий. Цей вже живий. Ну і слава Богу.

Після чого вирушила прибирати зі столів. А всередині забігайлівки господар, який стояв за прилавком разом з ще декількома продавцями, що насипали різане м’ясо махав руками.

Він голосно сварився.

— Знову. Знову вона котів в робочий час прилаштовує. Ні. Звільню. Звільню до такої-то матері. Біля прилавка зібрався маленький натовп постійних клієнтів похилого віку. Вони вмовляли господаря заспокоїтися і залишити офіціантку на роботі. Після необхідної кількості обурених вигуків і розмахування руками, той погодився.

— Тільки заради вас. Тільки завдяки вам. І останній раз. І господар пішов в підсобку перекусити і заспокоїти нерви.

Молода офіціантка дивилася на цей фонтан красномовства зі страхом, широко розкривши очі.

Невже звільнить, запитала вона клієнтів. Так шкода її. Така гарна жінка.

— Та ти не хвилюйся, посміхнувся літній чоловік. Я сюди вже років двадцять ходжу. І він всі ці роки обіцяє її звільнити. Він посунувся ближче і сказав на вухо молоденької офіціантки.

— Він адже після роботи та у вихідні, сам підбирає бездомних котів і собак і влаштовує їх. Все життя так робить.

— Так чого ж він тоді лається, не розуміла юна офіціантка.

— А вони завжди сперечаються, пояснив дідок. З’ясовують, коли правильно займатися такими справами. Після роботи, до або під час. Он як. І скорчивши таємничий і дуже розумний вираз обличчя підморгнув молодій дівчині.

Та, так нічого і не зрозумівши у відповідь теж підморгнула дідусеві. І все розійшлися по своїх місцях.

Офіціантки прибирати столи і приймати замовлення. Постійні клієнти сиділи, пити каву і базікати.

А люди з банку йшли по своїх невідкладних термінових справах і доживати решту часу.

Автор: Oleh Воndarenko.

Фото ілюстративне.