fbpx
Події
Знаєш, Оленко, мені здається, що ти в нашій родині не рідна авторитетно заявила п’ятнадцятирічна Марійка. Олена здивовано підняла брову. — І звідки такі думки? Марія вмостилася зручніше в кріслі і стала загинати пальці

Ну ось дивись. Ти старша за мене всього на дев’ять місяців. Факт? Факт. Батьки мене люблять більше за тебе. Це раз. Мені пообіцяли в майбутньому оплатити навчання в інституті, а тебе в училище відправили. Це два.

Олена засміялася.

— Знайшла причину. Просто у мене знання в голові надовго не затримуються, це раз. А про те, кого батьки люблять більше, ще посперечатися можна, це два.

Але Марійка похитала головою.

— Ні, Оленко, я все проаналізувала і зрозуміла, що мама фізично не могла б мене так швидко народити. І згадай, тато частіше заспокоював в дитинстві мене, коли ми з тобою щось поділити не могли. А тебе лаяв. Я думаю, що вони тебе взяли, через те, що своєї дитини маити не могли. А потім, о диво, з’явилася я.

Олена фиркнула :

— Ти просто фільмів передивилася. Досить гратися у детектива.

Марійка втекла на вулицю, а Олена замислилася. Звісно, Марійчині домисли — повна нісенітниця. Але черв’ячок сумніву заворушився усередині. Олена смаглява, а батьки білолиці. Кажуть, що в прабабу вдалася. Може обманюють і ніякої бабки не було? Проте Марійка дуже на батька схожа. Особливо блакитними очима і довгими віями. Олена ледь не розплакалася, пригадуючи всі розбіжності з сім’єю.

До вечора Олена майже заспокоїлася, але за вечерею Марійка знову підняла цю тему. Зайшла здалеку. Почала розповідати, нібито побачене по телевізору. Про удочеріння. І тут Олена раптом помітила, як перезирнулися мама з татом. І всі сумніви знову полізли їй в голову.

І тут Марійка запитала у мами прямо:

— А чому у нас з Оленкою така маленька різниця у віці? — і жартівливо продовжила, — Ми тут з сестричкою порадилися і вирішили, одна з нас усиновлена. І швидше за все, Оленка.

Мама раптом заплакала, а тато засмучено сказав:

— А я тобі казав, Надю. Виростуть і здогадаються про все.

Марійка заплескала в долоні.

— Значить я права? І Оленка у нас прийомна?

Тато сумно кивнув.

— Так багато років тому ми удочерили дівчинку. Але не Олену, а тебе, Марійко.

За столом повисла тиша. Тільки мама злякано схлипнула. Маша подивилася на всіх дивним поглядом і вибігла з-за столу.

— Може, не треба було так говорити? Навіщо так прямо в обличчя? —запитала мама. Тато розвів руками.

— Ніби ти нашу доньку не знаєш. Вона ж нас все одно змусила б правду сказати.

Мама знову заплакала.

— Яка несподіванка для нашої дівчинки. От куди вона побігла? Що у неї тепер коїться в голові?

Олена встала.

— Піду, знайду її. Заспокою і в будинок приведу. Потім самі їй все поясните.

Олена знайшла сестру в їхньому улюбленому місці, під сливою. Марійка тихо схлипувала, ткнувшись головою в коліна.

— Ну, Марусенько, ну перестань. Подумаєш, прийомна вона. Я тебе і так люблю, без якоїсь там спорідненості. — погладила вона сестру по спині. Марія раптом підвела заплакане обличчя.

— Ти що досі нічого не зрозуміла? Я ж просто пожартувати хотіла. А виявилося, що це не я розіграла, а  правда. І мені чомусь зовсім не смішно!

Коли вони повернулися в будинок, тато обійняв Марійку і сказав:

— Донечко, ти нам завжди була рідною і такою й залишишся. Просто після появи Олени, нам сказали, що мама більше не зможе мати ще одну дитинку. На це було кілька причин. Та це вже й неважливо. Ми вирішили, що Оленка не повинна бути єдиною дитиною в нашій родині. Тим більше, що ми хотіли ще одну донечку. А коли побачили тебе, відразу полюбили. І будемо любити завжди.

Мама теж обійняла Марійку і покликала рукою Оленку. Розчулена дівчина, приєдналася до рідних. Так вони довго стояли обійнявшись, відчуваючи себе одним цілим. І зовсім неважливо, що одна з них, їм не рідна. Головним було те, що вони просто любили одне одного і були сім’єю.

Фото ілюстративне.