Татусь. Так Мішу в дитинстві називала донька Іринка. І це дуже пасувало йому: маленький, повненький, полюбляв сидіти вдома та дивитися новини. Зараз він від неї чує сухе “Та”, але це неважливо, вона для нього завжди була і буде найулюбленішою і найріднішою.
Цієї миті, він ходив під вікнами лікарні і не знаходив собі місця від неспокою. Годину тому він привіз сюди Іринку і тепер йому залишалося тільки чекати.
Коли люди вперше бачили Мішу з дружиною, щиро дивувалися. І на це були причини. Дружина його, Юля, була статною жінкою: висока, струнка красуня. До речі, Іринка все перейняла від неї, особливо неперевершену красу. А Михайло був нижчим за неї на голову та зовсім не красенем, тому в оточуючих виникало питання, а чому вони разом?
Міша, тоді ще студент другого курсу, ввечері повертався від друга. Вдома на нього ніхто не чекав, бо бабусі, яка підіймала його на ноги, не стало рік тому, залишивши йому маленьку квартиру в спадок. Чудово, що він смачно повечеряв з друзями, бо в нього в холодильнику залишилося тільки одне яйце і половинка яблука. І тут він почув голос дівчини, яка гукала на допомогу. “Допоможіть!”. Він без довгих роздумів, побіг на допомогу. Навіть не збагнувши, що його там чекає. Коли він добіг, то побачив жінку, яка лежала на лавці й дівчину, яка стояла на колінах та періодично запитувала:
– Мамо, що з тобою? Мамо, не мовчи!
Міша одразу спитав:
— Що трапилося?
Дівчина повернулася до нього та відповіла:
— Не знаю… Ми йшли, а вона раптом почала падати. Допоможіть, будь ласка!
Міша знав, що за рогом є таксофон і хутко пішов туди. Він страшенно захекався, з насилу пояснив ситуацію і почав повертатися. Допомога прибула дуже швидко. Дівчина схопила його за руку і попросила:
— Можеш зі мною поїхати, а то мені лячно.
Міша погодився.
— Звісно.
Так вони і познайомилися. Виявилося, що вона немісцева, навчається в нашому педагогічному інституті. Її мама — учитель, приїхала в гості. Юля проживала в гуртожитку і комендант люб’язно погодився, щоб мама пожила у неї два дні. Весь свій вільний час вони гуляли по місту. І ось сьогодні мамі раптом стало погано. Добре, що Міша вчасно проходив повз них. Під час розмови, дівчина потиснула руку в знак подяки. А він? Він забув про все на світі та подумав, що так би і сидів тут в залі очікування все життя, поруч з нею.
Коли мамі стало краще, Юля познайомила їх. Людмила Іванівна виявилася надзвичайно приємною жінкою. Подякувала Міші за допомогу і запросила в гості.
— Ви обов’язково приїжджайте, у нас в саду такі яблука ростуть! А Юлька моя такий пиріг готує, — лукаво сказала вона, а молоді люди почали ніяковіти.
Зустрічалися вони і після від’їзду Людмили Іванівни. Звичайно, що Міша боявся, ще б пак, така гарна дівчина. А вона здається, навіть, і не помічала своєї привабливості, і погляди юнаків, її зовсім не хвилювали.
Коли Міша наважився, то червоніючи і ніяковіючи, запропонував їй руку і серце. На щастя, вона погодилася.
Іринка народилася, коли Юля навчалася на останньому курсі. І поки вона захищала диплом, Міша сидів з донькою. Він навчився всьому: і годувати погодинно, і пелюшки прати, і кашу варити. Юля часто говорила: «Мішику, диво ти моє. Як нам пощастило, що саме ти тоді повз проходив. Я тебе так сильно кохаю», — а Міша танув, коли чув такі приємні слова від коханої.
Здавалося, щастя та любов будуть нескінченними. Але сталося те, чого він завжди боявся — його Юлька закохалася в іншого: у нового викладача, який влаштувався до них в школу. «У мене ніколи такого не було. Нічого з собою вдіяти не можу. Закохалася, як дівчисько. Пробач мені, Михайле», — плакала вона. І він відпустив її, хоча було нестерпно.
Іринка, їй тоді було шість років, заспокоювала його: «Мій татусю, не плач. Я до тебе приїжджати буду», — а він тільки махав головою, стримуючи сльози. Вона стримала свою обіцянку. Спочатку гостювала на вихідних, а як виросла, то почала жити в нього.
Із своїм молодим чоловіком вона познайомила його першим. Юля в той час народила сина, а з вітчимом у неї були натягнуті стосунки. «Вони не зрозуміють. Мама буде говорити, що зарано. А дядько Сергій буде їй підтакувати», — казала Ірина. Міша мовчав, бо він був згоден з колишньою дружиною. Але він знав, що заборонить їй — взагалі нічого не дізнається.
Владислав йому не сподобався відразу. Самозакоханий красень, видно, що любить прибрехати, одразу зрозумів Міша. Але його Іринка так світилася від щастя, що він не поділився своїми думками, тільки зробив спробу застерегти. «Донечко, придивись до нього уважніше і не поспішай, заради Бога», — а вона обійняла його, як в дитинстві, за шию і притиснулася до нього щокою. «Татусю, не турбуйся за мене, у нас справжня та щира любов».
А потім через три місяці, Владислав її покинув. Саме на Михайловому плечі донька плакала і скаржилася на зраду коханого. Він гладив її по голові і говорив: «Нічого, люба. Це перша любов. Все пройде. І ти ще зустрінеш свого чоловіка, який буде кохати тебе все життя», — Іринка, як колись давно Юля, підняла на нього заплакані очі: «Татусю, я у мене буде дитинка».
Пізніше приїхала Юля і почала сперечатися. Казала, що раннє материнство і незакінчене навчання, ні до чого хорошого не приведуть. А Ірина вперлася, що це її дитина і вона ніколи від неї не відмовиться. Юля знесилена від суперечок, звернулася до Михайла: «А ти чого мовчиш? Скажи щось».
Він сказав, що згоден з дочкою і підтримує її рішення. «Якщо ви рахуєте, що вчиняєте правильно, то це ваша справа, тільки на мою допомогу не сподівайтеся», — Юля гримнула дверми. «Нічого, доню, все буде добре, — обійняв її Міша, — ти головне бережи себе і майбутнього онука».
Аж ось сьогодні вранці, Ірина розбудила батька: «Татусю, почалося», — і Михайло плутаючись в рукавах куртки, побіг в гараж. Потім підтримуючи доньку, відвіз її до пологового. І тепер ходив під вікнами, гадаючи, хто у нього буде — внучка чи онук.
— Михайле, ну що там?, — підбігла до нього Юля.
Він їй зателефонував, коли Іринку забрали до палати.
— Поки невідомо, — змучено посміхнувся він.
Вони сіли поруч і стали чекати. Майже, як тоді, багато років тому.
— Вітаю, у вас внучка! — сказав лікар.
— Вітаю тебе, бабусю, — сказав Міша.
— Навзаєм, дідусю, — засміялася Юля.
Нехай вони вже не чоловік і дружина, але їх пов’язує найцінніше — їхня донька і вже улюблена внучка.
Фото ілюстративне.
