– Збирай свої речі і забирайся з мого будинку! Щоб духу твого тут не було вже за хвилину! – розходився свекор, багровіючи настільки, що вже й за здоров’я його перейматись почала. Віка вперше могла сказати, що бачила, як у людини пар із ніздрів валить. Однак поступатися було не в її правилах.
– Та дуже треба залишатися довше хвилини в цій дірі! Усе життя підлеглих жити вчив, стара звичка не відпустила? Вийшов би на роботу – може, зайву енергію було куди дівати. А біля компа сидіти – багато розуму не треба! – Віка розуміла, що її несе за межі дозволеного, але раз цю греблю прорвало, тримайтеся всі! Вона висловить усе, адже другого шансу для цього не буде. Вона знову і казала свекру цілком справедливі слова, які відлітали від нього, наче м’ячики, адже чоловік був на рідкість товстошкірим і впертим.
– Сину! Ти плануєш мовчки дивитися, як ця жінка дозволяє собі таке щодо твого батька? – свекор вирішив долучити до з’ясовування стосунків сина, але Кирило з матір’ю розсудливо вирішили, що втручатися на цьому етапі не варто.
Свекруха горнула онука, а Василь швидко збирав речі. Він уже зрозумів, тут їм більше залишатися не можна. Батько не радий ні йому ні його сім’ї. Життя з тещею теж не було ідеальним варіантом, але це краще, ніж те, що відбувалося протягом останніх місяців. Як на правду то Василь був на боці дружини і захоплювався її сміливістю. Сам він на таке не наважився б, мабуть, ніколи.
Тато був у них все життя керівником і вважав, що краще від усіх знає як треба жити. Коли син привів дружину до них у квартиру на час ремонту власної, то одразу взявся виховувати дівчину.
Однак невістка виросла серед п’яти братів, тож її здивувати було важко. На кожне своє слово свекор отримував він Ніни три. Звиклий до цілковитої покори він просто на піну зходив, адже ніколи в житті із ним так ніхто не говорив, а тут хто – невістка?
Молоді з’їхали у своє житло, хай і без ремонту воно було. Проте мама Кирила зробила їм несподівану пропозицію.
– А давайте я до вас приходитиму і весь день з онуком сидітиму. Можу обід вам готувати, мені не складно. Я все одно виходжу на пенсію. Сидіти весь день в одній квартирі з чоловіком просто не витримаю.
Чоловік сприйняв новини про те, що дружина підв’язалася у няньки до онука бурхливо та негативно. Він не планував прощати ні невістку, ні сина. А в тому, що дружина стане на його бік, він і зовсім не сумнівався. Але вона поставила його перед фактом, запропонувавши проводити дні на самоті.
– Тобто, я весь день один – ні поїсти, ні чаю заварити. А ти будеш цій допомагати, з її дитиною сидіти? Гарна дружина! Не чекав такої зради.
Вперше за довгі роки шлюбу жінка вирішила відповісти, що на душі лежало.
– Так, я допомагатиму їй, щоб у сім’ї сина були гармонія та взаєморозуміння. А ще я допомагатиму не ЇЙ, з ЇЇ дитиною, а моїй невістці, з моїм онуком, щоб потім не сидіти на самоті в квартирі, бо всі від мене потікали, навіть дружина.
– Ти на мене, натякаєш?
– А ти сам не здогадуєшся? Ти в усьому винен. Ти вивів усіх з того часу, як на пенсію вийшов. Якщо не хочеш залишитися один, знайди собі заняття. Інакше я теж не обіцяю довго тебе терпіти.
– Ну і йди! Хочеш – зовсім до них переїдь, мені не шкода. – махнув рукою чоловік.
– Я б рада, та молодим треба іноді без батьків бути. Тільки я тебе попереджаю – не змінишся, я від тебе піду!
Чоловік був ображений більше місяця, не розмовляв із дружиною, сам намагався собі готувати та прати свої речі. Нарешті, зрозумівши, що підтримувати дім у порядку – не найпростіше заняття, пішов миритись. Насамперед – з дружиною. Потім вирішив поговорити із сином, який теж висловив свою порцію невдоволення.
Цього разу чоловік не влаштовував сцен, слухав мовчки. Поговорити з невісткою він не міг себе змусити найдовше. Зібрався з силами лише на святкуванні другого дня народження онука, на який його запросили лише за умови, що він вибачиться перед невісткою.
Ну а та за минулі місяці дуже змінилася. Знову стала тією, якою була до появи дитини – веселою, щирою, але готовою до будь-яких випадів.
– Вибач, я поводився, як, як, – процідив крізь зуби свекор. – Навіть слів не підберу. Але й ти не цукерка, в житті не пропадеш. Я й синеа так не виховав, а ти дівчина. Якби мав доньку, то хотів би аби вона на тебе була схожа.
– Вибачаю. – У тій же манері відповіла невістка. – Але донька у вас уже є – я. Так, що звикайте татусю, звикайте. Ми ж сім’я.
Головна картинка ілюстративна.
