— Я не збираюся воювати з двоюрідною сестрою за бабусину квартиру, — відмахувалася Христина від матері. — Нехай залишає спадок Людмилі і закрили цю тему.
— Нічого подібного! — сердито відповіла Катерина. — Моя свекруха, звісно, ще та персона. Усім мозок винесла. Скільки вона мені нервів попсувала, що ти маєш повне право на її квартиру.
— Люда та її батьки, напевно, теж так думають, — задумливо відповіла Христина. — Але ми ж не будемо через квартиру влаштовувати кулачні бої.
— Не обов’язково битися у прямому сенсі, але ти заслуговуєш на цей спадок більше. Тому доведеться ще трохи покрутитися навколо Марії Степанівни, — навчала дочку Катерина. — Особливо ти маєш постаратися й грати роль ідеальної онучки.
Христина була права у своїх підозрах щодо подібної ситуації у сім’ї родичів. Люду також підганяла мати через можливість отримати бабусину квартиру у спадок. Галина була впевнена, що її дочка — найкраща кандидатка на цей спадок.
— Христині й так завжди більше перепадає від бабусі, бо вона її улюблениця, — бурчала Галина.
— Не кажи дурниць. Мати ніколи не виділяла нас із братом і до обох онучок ставиться однаково, — заперечував Вадим. — Я не збираюся тягнути жереб із Михайлом, кому дістанеться квартира у спадок.
— Ну тоді просто віддай йому все, раз ви такі правильні, — обурювалася Галина. — Мати чітко дала зрозуміти, що ще не вирішила, кому з онучок залишити квартиру. І я вважаю, нам потрібно перехопити ініціативу й схилити її на свій бік.
— Ти пропонуєш мені воювати з рідним братом за батьківську квартиру й ще хочеш втягнути в це нашу доньку? — сердився чоловік.
— Звісно ж, ні. Давай все віддамо твоїм родичам, — бурчала Галина. — Можна подумати, я лише про себе дбаю. Узагалі-то, Люда наступного року отримає диплом і стане самостійною, тож їй квартира не завадить.
— Але моя мати цілком бадьора і почувається добре, тому не варто ділити її квартиру, — обурювався Вадим.
Галина знала про м’якотілість чоловіка, тому вирішила діяти самостійно. Вона розуміла, що Катерина вчепиться у квартиру свекрухи заради своєї дочки й хотіла її випередити. Такі думки в обох невісток з’явилися кілька тижнів тому, коли Марія Степанівна сама підняла цю тему за сімейною вечерею.
— Квартира у мене одна, велика й у гарному районі, тож коштує дорого, — розпочала розмову пенсіонерка. — Я не хотіла б, щоб після мого відходу ви її продали. Вважаю правильним залишити майно одній з онучок.
— І кому саме? — в один голос вигукнули Катерина й Галина.
— Ще не вирішила, поки не знаю, хто з дівчат більше заслуговує на такий розкішний подарунок і зможе прийняти його гідно, — зітхнула Марія Степанівна. — Я поки не збираюся нікуди йти, але вирішила поділитися своїми думками. Наразі для себе нічого не вирішила й залишу спадок тій онуці, яку вважатиму більш турботливою, уважною та шанобливою до мене.
Самі дівчата не надали особливого значення словам бабусі, але їхні батьки дуже захопилися цією історією й були готові вступити у гонку за спадщину. Особливо активними виявилися невістки Марії Степанівни, яких мало хвилювали здоров’я та проблеми свекрухи, зате бажання отримати шикарну квартиру проявлялося повною мірою. Обидві ніколи не були близькими зі свекрухою, але тут раптом сповнилися теплих почуттів, почали часто телефонувати й їздити у гості.
— Я спекла пиріг і вирішила привезти вам свіжу випічку до чаю, — тараторила Галина. — Донька сама хотіла приїхати, але зараз у неї заняття до пізна і вона дуже втомлюється.
— Мабуть, Люда так сильно втомлюється, що й подзвонити часу не знаходить? — цікавилася пенсіонерка.
— Вона обов’язково подзвонить, і приїде, і час із вами проведе, — впевнено розповідала невістка, думаючи, як змусити доньку поїхати в гості.
— Мамо, можливо, вам потрібні якісь ліки чи курс вітамінів? — несподівано проявляла турботу Катерина.
— Не завадило б, останнім часом почуваюся не дуже, — важко зітхнула Марія Степанівна.
Катерина тягала пакети з ліками, додаючи до них фрукти як вітаміни. Раніше вона часто конфліктувала зі свекрухою, а тепер намагалася бути милою й чемною, щоб завоювати її прихильність. Але просто так Марію Степанівну було не переконати — вона постійно висловлювала претензії та невдоволення.
— А Христина вже й забула, як я виглядаю, — бурчала Марія Степанівна. — Могла б і навідати єдину бабусю за стільки часу.
— Вона ж так завантажена, що голову підняти ніколи, — виправдовувала доньку Катерина.
— Христинка навчається й вечорами працює адміністратором у кафе. Вона серйозна й цілеспрямована дівчина, хоче всього досягти сама.
— Це похвально, але й про літню бабусю забувати не годиться, — бурчала Марія Степанівна. — Нехай якось знайде віконце для візиту.
— Обов’язково, — впевнено обіцяла Катерина. — Вона вас дуже любить і цінує, постійно питає про здоров’я й за першої нагоди приїде в гості.
Марії Степанівні подобалося, як родичі почали метушитися навколо неї після того, як вона підняла питання про спадщину. Раніше тільки сини раз на тиждень телефонували й відбувалися черговими фразами, а тепер навіть невістки стали зворушливо турботливими. Вона чудово розуміла, чим викликаний їхній інтерес, але нічого змінювати в такій ситуації не збиралася.
Поки батьки намагалися затягнути своїх дочок на візит до бабусі, протистояння між родичами лише загострювалися.
— А що це ти зачастила до свекрухи, якщо раніше могла місяцями не з’являтися? — висловлювала претензії Катерина своїй родичці. — Як тільки мова про квартиру зайшла, одразу згадала про існування Марії Степанівни?
— Хто б казав? — не залишалася у боргу Галина. — Ти завжди з нею розмовляла через губу й усі сімейні заходи ігнорувала, а тепер нишком від нас проявляєш “турботу” й постійно свої вітаміни тягаєш.
— На себе подивись, лицемірко! — різко відповідала Катерина. — Ваша Люда цілком може залишитися з вами у квартирі. Наша Христина йде на червоний диплом, працює й дівчині потрібно власне житло.
— Можна лише здогадуватися, ким вона працює, — іронізувала Галина. — А ще велике питання, хто більше заслуговує окремого житла й спадщини.
Зрештою невістки пересварилися, хоча раніше нормально спілкувалися понад двадцять років. Кожна мати вважала свою доньку гідною отримати спадкову квартиру, не втрачаючи можливості зачепити конкурентів. Михайло і Вадим намагалися переконати своїх дружин прийняти ситуацію й поважати вибір матері, але це було майже неможливо — напруга постійно зростала й до реальної сварки залишалося пів кроку.
— Я тут подумала: мені самій нудно постійно сидіти вдома, — заявила Марія через кілька тижнів. — Та й у квартирі давно не було ремонту, тому я все вирішила й знайшла вихід із ситуації. Я готова зараз переїхати до когось із синів, поки у моїй квартирі триватиме ремонт.
— І як ти це собі уявляєш? — запитав Михайло. — Ремонт сам себе не зробить, його потрібно контролювати, вкладати гроші й витрачати час.
— Нехай це буде чергове завдання для претендентів на квартиру, — рішуче відповіла пенсіонерка. — Однозначно готовність прийняти мене у себе на кілька місяців і згода оплатити ремонт додадуть їм очок у цій гонці.
— Це вже перебір. Ми не будемо брати участь у цьому, — твердо заявив Вадим, ігноруючи невдоволений погляд дружини.
— Я згоден із братом. Ти з цією квартирою вирішила зробити з нас ворогів і пересварити між собою, а тепер придумала нове випробування, — відбивався Михайло. — Якщо ти налаштована продовжувати ці “естафети” й далі мутити воду, то нам це зовсім не цікаво.
Після цього Катерина влаштувала чоловікові сварку, але його вже все дістало — і її претензії, і нескінченні маніпуляції матері. Вадима також чекала неприємна сцена й виправдання перед дружиною, яка так мріяла отримати цю квартиру.
— Ти розумієш, що ви з Катериною перетворилися на піраній? — не розумів чоловік. — Дівчата й так ніколи не були близькі, а тепер взагалі стали конкурентками. І що буде далі?
— Якби ти все не зіпсував, у нашої Люди могла б бути власна квартира, — невдоволено відказувала Галина.
— Значить, вона сама на неї заробить, а ми їй у цьому допоможемо, — гарячкував глава сім’ї.
— Через тебе донька залишиться без спадщини, а можна було придумати щось із ремонтом, — обурювалася дружина.
— Ти б і дня не змогла жити з моєю матір’ю навіть заради спадкової квартири, — відповів Вадим. — Я розумію твоє бажання забезпечити майбутнє Люди, але не хочу більше повертатися до цієї теми.
— Раз так, то допомагатимеш на відстані й після розлучення. Збирай речі й з’їжджай, куди хочеш. Твоя частка тут відсутня, і я більше не маю сил терпіти тебе та твою матір.
Катерина й Галина залишилися категорично незадоволені вчинками своїх чоловіків, але ніхто з них і подумати не міг, що все обернеться саме так.
Марія зрозуміла, що перегнула палку, коли спеціально сварила між собою невісток. Їй здавалося це доволі кумедним, але вона навіть не уявляла, що можливість отримати спадкову квартиру доведе до таких наслідків.
Тепер їй доведеться жити з дорослим сином, який після розлучення все частіше заглядав у чарку, відчуваючи провину за його зруйновану родину. А Катерина не знаходила собі місця — її битва не закінчилася, вона лише вийшла на новий рівень.
