За дві неділі до весілля з Віктором я його скасувала. Сукня ще довго висіла в шафі, як і фата. Але я і на мить не пошкодувала про своє рішення. Навіть не уявляю, щоб я робила, якби того дня Настя, моя подруга, не зняла з мене ті “рожеві окуляри”
– Дарино, ти справді думаєш, що можеш усе змінити?, – Настя подивилася на мене своїм пронизливим поглядом. – Поглянь правді в очі: ти щаслива з ним?
Я мовчала. Слова Насті були надважкими. Чи я була щаслива? Ця думка завжди спливала в мене в голові останнім часом, але я наполегливо відганяла її. Весілля через два тижні, сукня вже висить у шафі, гості запрошені. Як я можу зараз усе перекреслити?
– Уяви, як будеш жити далі, – продовжувала Настя. – З його ревнощами, контролем, постійними претензіями. Ти хочеш такої долі?
Кілька місяців тому я й гадки не мала, що моє життя повернеться в таку сторону. З Віктором ми познайомилися зовсім випадково – на весіллі наших спільних друзів. Він був дотепним, галантним, справжнім джентльменом. Його проникливий погляд і харизма вмить підкорили мене. Мені здавалося, що я зустріла чоловіка своєї мрії.
Віктор швидко став центром мого життя. Він завжди був поруч, завалював мене подарунками, дарував увагу й турботу. Але згодом щось почало змінюватися. Його цікавість до мене перетворилася на постійний контроль.
– Дарино, з ким ти говорила по телефону?
– А чому ти була на роботі довше, ніж зазвичай?
– Навіщо тобі нова сукня? Мені здається, тобі більше личить інший стиль.
Ці питання з’являлися дедалі частіше, поки я не зрозуміла, що мій вибір одягу, мій вільний час і навіть мої думки стали об’єктом його аналізу. Я намагалася переконати себе, що це просто прояв любові. Але це стало пасткою.
Моя найкраща подруга, Настя, не приховувала свого ставлення до Віктора.
– Дарино, прокинься! Він тебе повністю ізолював. Ти вже майже не бачишся зі мною, перестала відвідувати родичів. Тебе це не насторожує?
Я спочатку ігнорувала її слова, думаючи, що вона просто заздрить моєму щастю. Але що більше часу я проводила у спілкуванні з Віктором, то частіше ловила себе на думці, що стала чужою самій собі. Я змінила свій стиль, звички й навіть спосіб мислення, щоб відповідати його очікуванням.
Одного разу Віктор заявив, що наше весілля буде скромним: тільки ми двоє, десь в засніжених Карпатах. Це був подив. Я завжди мріяла про велике свято з родиною, друзями, теплом і щирістю. Він же вирішив інакше.
– Я хочу, щоб цей день був тільки для нас, – сказав він своїм авторитетним тоном, який не залишав простору для заперечень.
Я намагалася пояснити, що для мене важливо поділитися цією подією з близькими, але він лише холодно відповів:
– Якщо ти любиш мене, то зрозумієш і підтримаєш.
Ці слова змусили мене задуматися. Чому мої бажання мають поступатися його вимогам? Чи це справді любов?
Одного вечора я наважилася поговорити з Настею. Ми довго сиділи в нашій улюбленій кав’ярні, а вона уважно слухала мою сповідь.
– Дарино, – промовила вона м’яко. – Ти загубила себе. Подумай, чи зможеш так жити роками? Чи зможеш знайти в цьому радість?
Ці слова були наче крижана вода. Я почала згадувати себе до зустрічі з Віктором. Я була іншою: сміливою, незалежною, щасливою у своєму світі. А тепер я лише тінь тієї дівчини.
Тоді я вирішила взяти паузу. Почала зустрічатися з друзями, відвідувати родину. Одного разу навіть сходила до психолога. Розмови з фахівцем допомогли мені зрозуміти, що я не повинна дозволяти іншій людині контролювати моє життя.
В день, коли Віктор повернувся з відрядження, я нарешті сказала йому правду.
– Вікторе, я більше не можу так жити. Я вирішила скасувати наше весілля. Я зрозуміла, що ці стосунки знищують мене.
Він мовчав кілька секунд, а потім промовив:
– Це твій вибір. Але знай: ти робиш найбільшу помилку в своєму житті.
Його слова залишили гіркий присмак, але я відчула полегшення. Я повернула собі свободу, своє «я» і можливість будувати життя, яке приносить мені радість.
Ця історія стала для мене уроком. Зараз, озираючись назад, я розумію, що не можна дозволяти почуттям повністю закривати очі на реальність. Любов – це не контроль, не маніпуляція і не втрата себе.
Як ви вважаєте, чи варто було мені розривати заручини? Можливо, я зробила поспішний висновок? Чекаю ваших порад і думок. Мені важливо знати, як би ви вчинили на моєму місці.
