Є популярне твердження останніх місяців: я не у війську, бо “треба робити те, що вмієш робити найкраще” – це цитата. Лукавство, м’яко кажучи, еталонне.
ЗСУ – це велетенський механізм, тут служать сотні тисяч людей. Професійних військових під час війни у ЗСУ – меншість. Отже, більшість посад обіймають люди, які вчора і не думали бути тут.
Не вчились цьому. Майже п’ятимісячний досвід буття серед таких людей свідчить – люди, якщо вони мотивовані, швидко військову науку опановують. І роблять те, що треба тут і зараз.
А неприховане бажання декого вивищити себе і перекласти на інших війну і пов’язані з нею смеpть, κаліцтво, псиxологічні проблеми – не гарно. Прийшов час, коли найголовніше – зупиняти ворогів, знищувати їх та (або) асистувати тим, хто це робить. Забезпечувати їхні потреби. Годувати їх. Вивозити з передка і лікувати. Вантажити і розвантажувати ящики з бк (боєкомплект, -ред.) до болю у попереку. І все це 24/7 без вихідних.
І коли того, хто вже у війську не стане – то все це має зробити хтось інший. Цілком ймовірно – ви. Тому добра порада – готуватися до цього вже. Якщо не буде потреби – слава Богу. Але краще бути завжди готовим.
фото ілюстративне (Генштаб України)
