fbpx
Дозвілля
Яблуня росла лівіше від входу в будинок. Між парканом і будиночком. Євгенові батьки посадили її тоді, коли його самого не було ще на світі. А тепер вона перетворилася на величезне дерево

Верхні гілки майже торкалися ліній електропередач натягнутих між будинками. Яблуня пустила два товстих пагони, які розходилися в різні боки. Третя товста гілка йшла в бік і закінчувалася за сусідським парканом. Саме з цієї гілки Євген стрибав у сніг. Тоді він мріяв стати парашутистом.

Яблуня була чимось на кшталт талісмана. Всі хто приходив у гості обов’язково фотографувався на її тлі. Навесні вона нагадувала велику білу хмару, яка опустилася з небес на землю. А восени вона скрипіла і видавала різні звуки від кожного подиху вітру. Цю музику охрестили, яблуневою серенадою. Євгенова мати часом бурчала на батька:

— Володю, коли ти спиляєш цю негідь?

— Ти, що люба, яка ж це негідь? Це ж наш родовід. Подивись, ось цей пагін — ти, а цей — я.

Десь в жовтні Євген кликав однокласників збирати яблучка.

Першою приходила чорноока Галинка. Слідом — Володя. Пізніше за всіх, як завжди з’являлася Віра, помахуючи своїм портфелем:

— О! Хлопці, ви вже тут?

Галинка уїдливо помічала з дерева:

— Ну так, Вірочко, ти ж живеш найдалі.

Хоча Віра жила ближче за всіх.

— Галино, у мене купа справ.

— Яких ще справ? На дивані валятися?

Так із жартами справа рухалася вперед. Потім кожному з трудівників давалося по відру яблучок.
З решти плодів робили повидло і домашню наливку — «Карпівку».

Але частина ранеток залишалася пташкам. Нашестя пернатих наступало восени. Тільки горобці цвірінькали круглий рік. Синички ж прилітали з першими холодами. Вся округа наповнювалася їх трелями:

— Ців-ців-ців.

Прилітали чечітки з червоними головами. А взимку — червоногруді снігурі, які мирно гойдалися на гілках, мов ліхтарики.

Євгенові згадувалося дитинство, коли він займався ловом птахів. На пташиному ринку йому придбали клітку. У початкових класах він навчався у другу зміну. Мама прибігала на обід, гріла картоплю і примовляла:

— Коли ж ти почнеш їсти, як всі люди? Скільки можна харчуватися однією тільки картоплею?

А Євген мовчки наминав картопельку і уважно дивився у вікно, де на опорному стовпі стояла його клітка. За увесь час було спіймано лише двох горобців.

Однак від синиць не було відбою. І начебто вони хитрі, і обережні, але ловилися досить таки легко. У неволі вони не жили. Розбивали дзьоби об прути клітки. Тому Євген їх відпускав. Снігурі ж навпаки до неволі ставилися спокійно — головне, щоб була їжа. Коли відкривалися маленькі дверцята клітки, то снігурі, покружляють по кімнаті і добровільно повертаються до своєї нової домівки.

Та це все справи минулих днів. Тепер замість клітки на яблуні висіла велика годівниця і птахи прилітали, не боячись бути спійманими. Та й їв Євген тепер не тільки картоплю, а все що давали. І тільки яблуня, як і раніше наспівувала свою неповторну серенаду.

Автор: Yevhen Karasʹov.

Фото ілюстративне.