Зібралася я якось в гості до однокласниці – Оленки. Зустрілися випадково в метро, а не бачилися до того моменту 12 років – зі школи.
Жила вона за п’ятдесят кілометрів від столиці – але я обіцяла в неділю навідатись. І приїхала.
Зайшла в під’їзд, піднялася на 4-й поверх, подзвонила – і мене зустріли з розпростертими обіймами і накритим столом. Розговорилися. Виявилося – вона щасливо заміжня (чоловік – перекладач в якийсь крутий фірмі, якраз у від’їзді в Англії був, так що базікати нам ніхто не заважав.) І діти – хлопчик і дівчинка, причому близнючки, по 3 роки кожному. Тільки в квартирі їх не було.
– А діти де? – запитала я. – У бабусі?
– Чому у бабусі? – здивувалася подруга. – У дворі гуляють!
– Да ти що? Подивитися хочу! – загорілася я. – А з ким гуляють?
– Так з собакою, – посміхнулася Оленка.
– Як з собакою? -похолола я. – Тут, в містечку??? Ти ж сказала, їм по 3 роки!
– Ну так. Пішли на балкон – зараз сама побачиш.
І ми вийшли на балкон, звідки відкривався вид на маленький, але цілком пристойний облаштований дворик, який з одного боку виходив на арку, а з другого – на дорогу. У центрі його, між гойдалок, була пісочниця. І в ній вовтузилися двоє її дітей. А поруч лежав, поклавши морду на лапи, величезний англійська мастиф.
– А це наш Макс. У ньому 95 см росту і 135 кг ваги, – тут же довірливо повідомила Оленка.
І тут дівчинка, що грала з совочком, раптом кинула його і потрусила до дороги. У мене аж ноги підкосились. Ну гаразд, собака захистити може – а як же машини ??? Але я й зморгнути не встигла.
Коли до проїжджої частини залишалося метрів 7-8, пес пружно встав на лапи, зробив один довгий стрибок і опинився поруч з дитиною. Після чого трохи нахилив голову, акуратно взяв дівчинку зубами за капюшонч, підняв над землею і, незважаючи на її протести, приніс назад в пісочницю і зайняв колишню позу – голова на лапах.
– Тепер зрозуміла? – сміючись, запитала Оленка.
Я зрозуміла. Але не все. І напевне ніколи до кінця не зрозумію.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
