fbpx
Дозвілля
Я сама ростила сина до десяти років. Чесно, виморилась. Але ось зустріла прекрасного чоловіка, який полюбив не тільки мене, а й прекрасно поладнав із сином. І все б добре, якби ж не його мама

Мені тридцять п’ять років, і я заміжня вдруге. З першим чоловіком я розійшлась ще десять років тому і ми не спілкуємося. У мене є син від першого шлюбу, йому одинадцять років. З моїм другим чоловіком, ми познайомилися чотири роки тому. Він теж був одружений, але дітей не має.

Як люди, які вже мали негативні відносини, ми довго придивлялися один до одного, і довгий час взагалі не думали створювати сім’ю. Але через два роки зустрічей і несерйозних відносин ми зрозуміли, що любимо один одного. І мій чоловік зробив мені пропозицію. З моїм сином у них відразу склалися непогані відносини. Тому я була повністю спокійна.

Перший час ми пожили в моїй однокімнатній квартирі, а потім вирішили її здавати квартирантам, а самі переїхали в трикімнатну квартиру до свекрухи. Ми вирішили, що так для всіх буде краще. Свекрусі одній нудно в такій великій квартирі, а нам в однокімнатній тісно. А так ще й дохід буде. Свекруха в мене теж хороша, ми відразу знайшли спільну мову. Але якось відразу стало зрозуміло, що сина мого вона не сприймає. Часто бачу, що вона його просто терпить, ніякої теплоти чи хоча б приязні немає. Я розумію, що їй хотілося б виховувати власних онуків.

Я намагаюся на неї не звертати уваги. Але інколи мені все ж неприємний її тон. Вона говорить з металом у голосі і легкою зневагою, особливо, якщо тема стосується мого сина. Я впевнена, що ми з чоловіком, обов’язково подаруємо їй онуків. Ми серйозно про це думаємо. Але моя дитина теж заслуговує любові і ласку. Ну не винен він у тому, що він син іншого чоловіка, а не її сина.

Я так довго жила і відповідала за свою дитину сама, що зараз просто на сьомому небі від щастя, розуміючи, що маю допомогу. Але мій син почав часто плакати. Він відчуває, напевне, що бабуся його не надто любить. Все частіше просить мене повернутись у наш колишній дім.

Мені його звісно шкода, але чи варто втрачати шанс на щастя і повноцінну сім’ю? Йому зараз десять. Через років вісім він піде у самостійне життя. а я з чим залишусь?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.