Пам’ятаю, в дитинстві я не особливо любила свою бабусю – маму батька. Вона жила з нами під одним дахом, але весь час створювала неприємності моїй мамі. Я тільки й чула, як бабуся чимось невдоволена. Потім повчає маму, і тато часто отримував порцію негативу теж. Але вибору у нас не було і ми терпіли, а все через те, що жили в її квартирі. Як батьки не намагалися купити своє житло, у них це не вийшло.
Одного разу я погано помила посуд, і бабуся просто з себе вийшла. Вона волала і доводила, що в дев’ять років час вже бути більш самостійною. А потім сказала щось типу бідний твій майбутній чоловік, а після поправилася:
— Та не буде у тебе ніякого чоловіка. Згадаєте ще мої слова.
Тоді я як завжди закотила очі і пішла, не слухаючи моралізування бабусі. А даремно. Тепер через багато років, здається, що ті слова були пророцтвом.
Після закінчення університету, я стала жити зі своїм одногрупником. Мені здавалося, що весілля не за горами, але мій хлопець пішов до моєї подруги. Класика жанру. Але я особливо не сумувала, я була молода і симпатична, як мені говорили, тому скоро знайшла собі нового залицяльника. А потім ще одного і ще. Всі мої стосунки не тривали більше двох років. Я вже збиралася йти до ворожки, так мене турбувало те, що відбувається, але в моєму житті з’явився Олексій. У нас було все серйозно, ми практично відразу стали жити разом і він зробив мені пропозицію. Я тоді довго сміялася над своїми ж думками і тривогами з приводу того, що мені наврочила власна бабуся. Я складала список запрошених, вже купила сукню. Тільки ось мій обранець все відкладав купівлю свого костюма. Мене це не особливо турбувало, чоловіки вони інші і не так чекають день свого одруження як жінки. І ось коли до весілля залишалися лічені дні, мій чоловік сказав, що покохав іншу, і наші відносини були помилкою.
Ось це вже було не смішно, і я вирушила до ворожки. Жінка розклала карти і сказала те, від чого мені аж млосно стало – на мені «вінець безшлюбності». А з’явився він в результаті необережних слів жінки у віці. Я відразу зрозуміла про кого йде мова. Зняти це можна, але тільки сама винуватиця повинна вибачитися і усвідомити, що накоїла. Ось тут і виникли труднощі, тому що бабуся пішла у інший світ вже дванадцять років тому.
Я йшла додому, і сльози блищали на моїх очах. Невже мені ніколи не бути щасливою? Не створити своєї сім’ї і не радіти успіхам моїх дітей? Як так може бути, що через декілька необережних слів покійної бабусі я тепер все життя буду одна? Як мені бути? Куди звернутися за допомогою? Я готова на все, аби мати можливість любити і бути коханою.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
