– Ти не хочеш мені нічого сказати? – я дивилася на Бориса, і він явно розгубився.
– Що саме? – запитав він, роблячи вигляд, що нічого не розуміє.
– Наприклад, про французькі парфуми, чек за які я знайшла у твоїй кишені.
Його обличчя напружилося на мить, але він швидко взяв себе в руки:
– Це, мабуть, якась помилка. Я нічого такого не купував.
І ось цей момент поставив мене в глухий кут. Поки я дивлюся на Бориса, намагаючись зрозуміти, чи це справді випадковість, чи він щось приховує, дозвольте мені розповісти вам, як ми дійшли до цього.
Мене звати Люба, обожнюю Різдво. Це час, коли вся родина збирається разом, дарує одне одному тепло і, звісно, подарунки. Зізнаюсь чесно, я люблю як отримувати, так і дарувати сюрпризи. Ще з дитинства це свято викликало у мене особливе відчуття магії. І тепер, навіть у свої 30, я відчуваю себе маленькою дівчинкою, коли йдеться про подарунки.
Цього року я вирішила влаштувати Борису щось особливе. Після тривалих роздумів вибрала йому набір для кемпінгу. Він давно мріяв про це, але ніяк не зважувався купити. “Ось побачиш, це буде ідеальний сюрприз,” – подумала я, упаковуючи коробку в золотий папір.
Але самій теж хотілося трохи магії. Я знала, що Борис теж щось приготував для мене. Знаючи його, я була впевнена, що це буде щось особливе.
Все змінилося, коли одного дня я вирішила випрати купу одягу, що накопичився за тиждень. Я завжди перевіряю кишені, перш ніж покласти речі у пральну машину. І ось у джинсах Бориса я знайшла чек із парфумерного магазину. Французькі парфуми, про які я мріяла вже кілька років, але не купувала через ціну. Моє серце затріпотіло: невже це буде мій різдвяний подарунок?
Я тримала цей секрет у собі кілька днів, радіючи, що мій чоловік так тонко відчуває мої бажання. Але під час свят все пішло зовсім не за планом.
У нашій сім’ї традиція – вечеря в мами, після якої всі обмінюються подарунками. Цього року все йшло як завжди: смачна вечеря, жарти, сміх. І ось настав момент подарунків. Я вручила Борису свій сюрприз.
– Вау, набір для кемпінгу! Дякую, Люба! Ти знаєш, що я про це мріяв, – він виглядав щасливим.
Настав мій момент. Борис простягнув мені маленьку коробочку. Я розгорнула папір і… сережки. Гарні, елегантні, але це були не парфуми.
– Сережки? – здивовано запитала я. – Дякую, вони чудові.
Але в глибині душі я чекала іншого. Повертаючись додому, я заспокоювала себе думкою, що, можливо, він заховав парфуми вдома.
Повернувшись, я оглянула квартиру. Під ялинкою нічого не було. У мене закрався сумнів. Можливо, це і справді була помилка?
Після вечері ми лежали у ліжку, і я вирішила прямо запитати:
– Борисе, а що це був за чек із магазину парфумів?
Він зам’явся. Я відчула, як він напружився. І тут почалися пояснення: “Я, мабуть, випадково взяв чек іншої людини,” або “Може, це залишилося в кишені з іншого разу.”
Чи варто мені йому вірити? Теоретично, я не маю причин сумніватися в Борисі. За всі роки нашого шлюбу він ніколи не давав мені приводу для недовіри. Але щось у його поведінці було дивним. Його голос, його розгубленість…
Я вирішила спостерігати за ним уважніше. Якщо це дійсно помилка, все стане зрозуміло. А якщо ні?
От і вся історія. Тепер я розгублена: чи варто мені продовжувати шукати істину, чи залишити все як є? Що б ви зробили на моєму місці? Чи були у вас схожі ситуації? Поділіться своїми думками в коментарях – буду вдячна за поради.
