Ніяких пояснень, ніяких розмов і сліз дружини. На розлучення подасть потім, сам. А речі – та можна і не збирати, щоб не нервувати Лілю. Все, що потрібно – можна купити. Треба піти якомога тихіше, без драматичних нюансів.
З Лілею вони були одружені дев’ять років, за ці роки у них з’явилося троє дітей з майже однаковою різницею у віці. По суті Ліля весь час їх шлюбу була або при надії, або у відпустці по догляду за дитиною. І так один за одним всі дев’ять років.
Коли молодший син трохи підріс, Віталій вирішив – треба припиняти цей конвеєр. І скільки ще вона планує дітей? Кожні 2-3 роки поки вона ще може Ну троє дітей – це ще добре. Хоча і те досить складно, і витрат багато, і турбот. А якщо вона планує стати як мати-героїня, десять або більше дітей?! Таке відчуття, що вона просто не хоче працювати.
Ні, Віталій добре заробляє і може собі дозволити утримувати сім’ю, але він зловив себе на думці, що не хоче більше дітей. Троє – досить. Він не хоче гнати Лілю на роботу, але хотів би, щоб вона знайшла собі хобі, якесь заняття крім дітей. А то ж з нею поговорити нема про що – одні дитячі віршики і потішки.
В ту ніч діти ночували у бабусі. Це траплялося так рідко, що тиша в квартирі буквально давила на голову. Ліля напевно рано лягла спати, щоб в вряди-годи нормально виспатися. Ну адже ніхто її не змушував зважуватися на материнство? Можна було і на одній дитині зупинитися, та ні – троє! І тепер вона вся в турботах і натякає на те, що молодший підріс і можна подумати про наступного.
Що в голові у цієї жінки? Може, вона думає, що чим більше дітей – тим міцніше вона прив’яже його до себе? Коли Віталій намагався заговорити про хвилююче його питання появи нових дітей, Ліля тут же змінювала тему або говорила: “Тут же не загадаєш, скільки Бог пошле!”.
Це “скільки Бог пошле” і лякало Віталія. Скільки ж він пошле? І що, всю кращу частину життя, поки вони ще відносно молоді, вони проведуть за вихованням дітей? Це дратувало Віталія.
Він ось уже два місяці як почав зустрічатися з колегою Вікою, вона була молода і легковажна, ніяких планів на життя, ніякого тиску і натяків на дітей. З нею можна ще встигнути пожити в своє задоволення, насолодитися усіма радощами життя, а не тільки рознімати дітей в домашніх суперечках і не заколисувати їх ночами по кілька годин.
Треба було тільки зважитися. Сьогодні як раз немає дітей вдома, Ліля спить – можна скористатися моментом, написати, скажімо, записку, залишити її на кухні і піти назавжди.
Але тут Ліля прокинулася:
– Віталіку, ти чого не спиш? Тільки прийшов?
Віталій помовчав, вирішуючи, що ж сказати – що він тільки прийшов з роботи і не встиг прийняти душ, або ж почати серйозну розмову замість записки.
– Лілю, нам треба поговорити, – зважився нарешті Віталій. – Я не можу так більше. Ми з тобою одружилися коли ти була сповнена життя, у тебе були плани, мрії, ти хотіла відкрити свій магазин – пам’ятаєш? Я ж ніколи не був проти, я міг тобі в усьому допомогти.
– До чого ти хилиш?
– До того, що ти так і не стала нічого робити. Ти ні разу не працювала відтоді як ми одружилися.
– Ти хочеш щоб я знайшла роботу? Добре, тільки ось молодший в садок піде…
– Лілю, а це припиниться коли-небудь? Як тільки підростає одна дитина, ти бігом вже носиш наступного. Скільки ти збираєшся їх мати? Я хочу щоб ти була різнобічною, цікавою як раніше. За роки нашого шлюбу ти тільки і робиш, що вовтузишся з дітьми.
– Віталіку, я не зрозумію – тобі що, не хотілося мати дітей? Ти шкодуєш про те, що у нас їх троє?
– Ні, я люблю наших дітей. Але я вважаю, що нам їх достатньо. Я не хочу більше, я хочу щоб ми могли жити не тільки заради них, хочу щоб бували вдвох, щоб ти якось самореалізуватися. Але мені здається, що це ніколи не закінчиться. Ти перетворилася в домашню курку!
– То ти хочеш все змінити чи вже вирішив, що не хочеш жити з куркою?
– Лілю, не треба на мене так дивитися. Я не якийсь зрадник, я всі ці роки підтримував тебе, допомагав з дітьми, забезпечував вас. Я б хотів щоб наше життя змінилося, щоб ти зайнялася собою. Але я впевнений, що ти не зможеш, ти просто приросла до сімейного життя, до дітей. Я не пам’ятаю коли бачив тебе без дітей. Я вже жінку в тобі не бачу, ти для мене стала як та персонаж з мультика, вся обліплена дітьми.
– Ось як… Що ж ти так довго мовчав? Сказав би відразу, що тобі і одну дитину вистачить.
– Ти ж завжди говорила, що будеш народжувати скільки Бог пошле! Не давала мені і слова вставити!
– Я й подумати не могла… Я думала, ти одружився зі мною щоб створити сім’ю. А яка сім’я без дітей?
– Мене лякає твоя продуктивність. Я не хочу бути багатодітним батьком, за яким тягнеться цілий загін дітей! Але ти ж не можеш зупинитися!
– Віталіку… Я не очікувала від тебе. Але знаєш, я не хочу сваритися. Якщо ти так хвилюєшся – то скажу відразу, що нащадків більше не буде. У мене виявили серйозну проблему. Стадія запущена, вже нічого не можна зробити. Так що більше ніяких дітей. Та й мене самої скоро теж не буде. Сподіваюся, тобі стане легше, все-таки однією людиною в сім’ї менше, раз тебе так турбує кількість.
– Ти серйозно? Чи просто хочеш мене позлити?
– Ні, я не хочу нікого злити. Я хочу прожити залишок життя в радості і спокої, зі своїми дітьми. Так що будь добрий, потерпи трохи перш ніж йти до Віки. Скоро мене не стане – тоді йди куди хочеш. Діти будуть жити з моєю мамою, вона готова дбати про них. Так що скоро ти будеш абсолютно вільний.
– Ти знаєш про Віку?
– Звісно. Я все знаю. Я думала, у нас щаслива сім’я… Віталіку, будь чоловіком – давай зробимо вигляд, що цієї розмови не було. Давай проведемо час, що залишився ніби все добре… Я тебе все ще кохаю і хотіла б піти з цим почуттям. Лягай спати, милий …
* * *
Лілі не стало через три місяці. Весь цей час Віталік робив все щоб вони були щасливі, багато проводили часу всією сім’єю, виїжджали на природу, каталися на лодках, на міському ознері…
Однак після відходу Лілі з життя Віталік все ж передав опіку над дітьми матері Лілі. А сам почав жити з Вікою, зовсім забувши про своїх дітей.
Історія реальна. Імена учасників змінені.
Автор: Zymova liliya.
Фото ілюстративне.
